Кримінальне переслідування українських онкохворих за придбання та зберігання ними наркотичних засобів — як результат недосконалості кримінального законодавства України

 

Кри­мі­наль­не пере­слі­ду­ва­н­ня укра­їн­ських онко­хво­рих за при­дба­н­ня та збе­рі­га­н­ня ними нар­ко­ти­чних засо­бів — як резуль­тат недо­ско­на­ло­сті кри­мі­наль­но­го зако­но­дав­ства Укра­ї­ни.

Про­ві­зор, юрист Кар­до­поль­цев Антон Сер­гі­йо­вич

 

Щорі­чно в сві­ті рак діа­гно­сту­є­ться у близь­ко 6 міль­йо­нів людей і більш як 4 міль­йо­ни поми­ра­ють від цієї хво­ро­би, що ста­но­вить близь­ко 10 % від загаль­ної кіль­ко­сті смер­тель­них клі­ні­чних випад­ків.

За ста­ти­сти­чни­ми оцін­ка­ми, біль­ше трьох міль­йо­нів людей щодня стра­жда­ють від рако­во­го болю, а в 50% із них від­чу­т­тя болю оці­ню­є­ться як силь­не і нестер­пне.

В Укра­ї­ні число онко­хво­рих постій­но зро­стає і ста­но­вить близь­ко 304–308 чоло­вік на 100 тис. насе­ле­н­ня [11]

Про­бле­ма­ти­ка ліку­ва­н­ня та про­фі­ла­кти­ки онко­ло­гі­чних захво­рю­вань є темою бага­тьох ста­тей та дослі­джень. Про­те, в цьо­му огля­ді ми хоче­мо акцен­ту­ва­ти свою ува­гу на одній гострій соці­аль­ній про­бле­мі сьо­го­де­н­ня, пов’язаній із кри­мі­наль­ним пере­слі­ду­ва­н­ням укра­їн­ських онко­хво­рих за при­дба­н­ня ними нар­ко­ти­чних засо­бів.

Кожна люди­на, що сти­ка­є­ться з онко­ло­гі­чною хво­ро­бою в сво­їх рідних та близь­ких, чи сама хво­ріє на рак, знає, що най­тяж­чим сим­пто­мом цієї хво­ро­би є біль, який вини­кає на пев­ній ста­дії онко­ло­гі­чно­го захво­рю­ва­н­ня, та знає, як тяж­ко на сьо­го­дні­шній день через недо­ско­на­лість зако­но­дав­ства Укра­ї­ни та бюро­кра­ти­чні зво­лі­ка­н­ня одер­жа­ти таким хво­рим необ­хі­дні нар­ко­ти­чні аналь­ге­ти­ки.

Так, за інфор­ма­ці­єю УНІАН в Укра­ї­ні нара­хо­ву­є­ться близь­ко 1,5 млн. осіб, що потре­бу­ють регу­ляр­но­го при­йо­му силь­них зне­бо­лю­валь­них пре­па­ра­тів.

Остан­ній від­рі­зок жит­тя хво­рих раком на 4 ста­дії ціл­ком зале­жить від мор­фію. Згі­дно з нор­ма­тив­ною доку­мен­та­ці­єю, нар­ко­ти­чну речо­ви­ну має вко­лю­ва­ти спе­ці­аль­но ліцен­зо­ва­на для цьо­го мед­се­стра, а ампу­лу з-під пре­па­ра­ту зда­ва­ти під роз­пис, іна­кше про­ти неї може бути від­кри­те кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня.

До таких хво­рих мед­се­стра повин­на наві­ду­ва­тись не мен­ше шести раз на добу. При вище­зга­да­ній ста­ти­сти­ці, лег­ко під­ра­ху­ва­ти, що в тако­му місті як Львів, де про­жи­ває близь­ко 800 тис. насе­ле­н­ня, нара­хо­ву­є­ться близь­ко тися­чі таких хво­рих. Тому, якщо при­пу­сти­ти, що за робо­чу змі­ну одна мед­се­стра зда­тна зро­би­ти до 20-ти візи­тів, то за умо­ви від­ві­ду­ва­н­ня хво­ро­го 6 раз на добу, вона може нада­ва­ти які­сну меди­чну допо­мо­гу лише 3-м хво­рим; звід­си, щоб обслу­жи­ти і задо­воль­ни­ти потре­би у мор­фію, хво­рим на рак у тако­му місті як Львів, тіль­ки для такої цілі, необ­хі­дно біль­ше трьо­хсот ліцен­зо­ва­них мед­се­стер. Зви­чай­но, що при тако­му недо­ско­на­ло­му під­хо­ді до забез­пе­че­н­ня нар­ко­ти­чни­ми аналь­ге­ти­ка­ми онко­хво­рих та при постій­но­му бра­ку фінан­су­ва­н­ня ліку­валь­них уста­нов, хво­рим спо­ді­ва­тись на офі­цій­ну допо­мо­гу не дово­ди­ться. В сіль­ській місце­во­сті ситу­а­ція ще гір­ша і спо­ді­ва­тись на «швид­ку допо­мо­гу», хво­рим не можна, оскіль­ки бри­га­ди «швид­кої» не забез­пе­че­ні таки­ми пре­па­ра­та­ми як мор­фій, про­ме­дол чи інші нар­ко­ти­чні аналь­ге­ти­ки. Доціль­но буде також дода­ти: що згі­дно з Зако­ном Укра­ї­ни «Про екс­тре­ну меди­чну допо­мо­гу» від 01.01.2013 року [14], з‘явилася інфор­ма­ція про реор­га­ні­за­цію цієї слу­жби, від­по­від­ної ліцен­зії на нар­ко­ти­чні пре­па­ра­ти «швид­кі » біль­ше не мають, оскіль­ки ста­рі дозво­ли вже не діють, а нових ще не вида­ють. Та й викли­ка­ти онко­хво­ро­му «швид­ку» 6 разів на добу, м’яко кажу­чи, про­бле­ма­ти­чно.

«Укра­ї­на посі­дає остан­нє місце в сві­ті за досту­пні­стю зне­бо­ле­н­ня»,- таку інфор­ма­цію нещо­дав­но опри­лю­днив засту­пник началь­ни­ка управ­лі­н­ня ліцен­зу­ва­н­ня квот та дозво­лів Дер­жав­ної слу­жби Укра­ї­ни з кон­тро­лю за нар­ко­ти­ка­ми І. Ста­сюк [15]. Таке непри­єм­не «лідер­ство» наша дер­жа­ва отри­ма­ла через над­то фор­ма­лі­зо­ва­ні зако­ни й підза­кон­ні акти. Осо­бли­во жорс­тким є кон­троль за нар­ко­ти­чни­ми зне­бо­лю­валь­ни­ми пре­па­ра­та­ми, які люди­на отри­мує, коли вже ніщо інше не допо­ма­гає.

Табле­то­ва­ний мор­фін, який міг би покра­щи­ти ситу­а­цію, тіль­ки про­хо­дить   про­це­ду­ру реє­стра­ції в Укра­ї­ні – то ж до його появи в апте­ках мине ще кіль­ка років.

Отже, в остан­ні роки ситу­а­ція з пошу­ком онко­хво­ри­ми пре­па­ра­тів, що зда­тні вта­му­ва­ти їхній біль, дове­де­на до абсур­ду. У від­чаї люди шука­ють полег­ше­н­ня неле­галь­ним шля­хом – у нар­ко­ди­ле­рів, нар­ко­ма­нів тощо. І як резуль­тат, самі ста­ють об’єктами кри­мі­наль­них про­ва­джень за збе­рі­га­н­ня нар­ко­ти­чних речо­вин. Зга­ду­ю­ться сло­ва одно­го волон­те­ра добро­чин­но­го фон­ду валі­а­тив­ної допо­мо­ги: «Ліка­рі заля­ка­ні … лікар у ліж­ка з поми­ра­ю­чим хво­рим орі­єн­ту­є­ться біль­ше на мілі­цей­ський кашкет, ніж на потре­би само­го паці­єн­та».

З точки зору меди­чної ети­ки така ситу­а­ція непри­пу­сти­ма; з точки зору юри­ди­чної-нашим зако­но­дав­ством за поді­бну допо­мо­гу ліка­рю ціл­ком «закон­но» можуть інкри­мі­ну­ва­ти зло­чин за ст. 307 Кри­мі­наль­но­го коде­ксу України[1]- збут нар­ко­ти­чних речо­вин. І поді­бні випад­ки коли ліка­рів при­тя­гу­ва­ли до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті —  непо­оди­но­кі.

Але, повер­не­мось до онко­хво­рих, що потре­бу­ють нар­ко­ти­чних аналь­ге­ти­ків. У нашо­му зако­но­дав­стві, зокре­ма у Кри­мі­наль­но­му Коде­ксі Укра­ї­ни [1], перед­ба­че­но звіль­не­н­ня від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті (ст. 309 ч. 4) тіль­ки для осіб, що стра­жда­ють від нар­ко­ти­чної зале­жно­сті, про­те ні, сло­ва не ска­за­но про жодну іншу кате­го­рію осіб, для яких вжи­ва­н­ня нар­ко­ти­чно­го засо­бу є жит­тє­во необ­хі­дним.

Саме жит­тє­ва необ­хі­дність при­му­шує онко­ло­гі­чно хво­рих осіб, що стра­жда­ють на хро­ні­чний больо­вий син­дром, або їх роди­чів фор­маль­но пору­шу­ва­ти закон, звер­та­ю­чись за нар­ко­ти­чни­ми пре­па­ра­та­ми до «чор­но­го рин­ку», ризи­ку­ю­чи бути при­тя­гну­ти­ми до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті.

Згі­дно визна­че­н­ня між­на­ро­дної асо­ці­а­ції з вивче­н­ня болю: «біль – непри­єм­не сен­сор­не від­чу­т­тя й емо­цій­не пере­жи­ва­н­ня, що вини­ка­ють у резуль­та­ті потен­цій­ної або реаль­ної загро­зи ушко­дже­н­ня тка­нин». [10]

Хро­ні­чний рако­вий біль є одні­єю з основ­них про­блем в онко­ло­гії і зустрі­ча­є­ться при­бли­зно в 90% хво­рих у ста­дії гене­ра­лі­за­ції онко­ло­гі­чно­го про­це­су.

Етіо­ло­гі­чно хро­ні­чний больо­вий син­дром (ХБС) онко­ло­гі­чно­го похо­дже­н­ня зви­чай­но поді­ля­ють на три основ­ні кате­го­рії:

  1. Біль, що пов’язаний із пря­мим про­ро­ста­н­ням пухли­ною нер­во­вих стру­ктур або мета­ста­зу­ва­н­ням, спо­сте­рі­га­є­ться в 65–85% хво­рих.
  2. Біль, пов’язаний із про­ти­пу­хлин­ною тера­пі­єю і хіміо- про­ме­не­вою тера­пі­єю або після опе­ра­ції, ста­но­вить 15–25%.
  3. Біль, непов’язаний із про­ти­во­пу­хлин­ною тера­пі­єю або пухлин­ним про­це­сом, ста­но­вить 3–10%.[10]

Все­сві­тньою орга­ні­за­ці­єю охо­ро­ни здоров’я прийня­ті поета­пні схе­ми ліку­ва­н­ня онко­ло­гі­чних болів [5] і в усіх цих схе­мах на пев­но­му ета­пі засто­со­ву­ю­ться нар­ко­ти­чні аналь­ге­ти­ки.

Сум­ні­ви щодо доціль­но­сті засто­су­ва­н­ня для зне­бо­ле­н­ня нар­ко­ти­чних аналь­ге­ти­ків, через їх побі­чні ефе­кти, вини­кнуть хіба у люди­ни, яка ніко­ли не бачи­ла на вла­сні очі нестер­пних стра­ж­дань таких людей. Недар­ма деон­то­ло­гі­чний прин­цип суча­сної меди­ци­ни вима­гає: «якщо вря­ту­ва­ти жит­тя хво­ро­го не зав­жди можли­во — то зня­ти біль, змен­ши­ти стра­ж­да­н­ня можна і необ­хі­дно зав­жди».

Тому, повер­та­ю­чись до юри­ди­чно-пра­во­вих аспе­ктів пра­во­по­ру­шень ско­є­них людьми в пошу­ках засо­бів позба­ви­ти себе чи близь­ких людей від стра­ж­дань, можна зустрі­ти числен­ну кіль­кість сум­них випад­ків, коли, через недо­ско­на­лість та «зафор­ма­лі­зо­ва­ність» пра­во­вої бази в Укра­ї­ні люди потра­пля­ють під суд, отри­му­ю­чи реаль­ні та чима­лі тер­мі­ни позбав­ле­н­ня волі за ніби то ско­є­не ними суспіль­но небез­пе­чне дія­н­ня; про­те, в чому саме поля­гає ця «суспіль­на небез­пе­чність» у діях осо­би, що шукає спосо­би забез­пе­чи­ти себе ліка­ми або позбу­ти­ся нестер­пних стра­ж­дань, купля­ю­чи нар­ко­ти­чні засо­би, навряд чи хтось змо­же вмо­ти­во­ва­но поясни­ти; таке поясне­н­ня, в будь-яко­му випад­ку буде абсо­лю­тно фор­маль­не. Так, звер­не­мо­ся, для при­кла­ду, до одно­го кон­кре­тно­го кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня взя­то­го з реаль­ної юри­ди­чної пра­кти­ки, від­но­сно гро­ма­дя­ни­на Іва­но­ва І.І. (прі­зви­ще та осо­би­сті дан­ні змі­не­ні в інте­ре­сах осо­би) та спро­бу­є­мо про­ана­лі­зу­ва­ти пра­во­мір­ність і доціль­ність пере­слі­ду­ва­н­ня такої осо­би з юри­ди­чної та мораль­ної точок зору.

З обста­вин кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня відо­мо що:

Пев­ної годи­ни, гро­ма­дя­нин Іва­нов І.І, зна­хо­дя­чись в місті Л та маю­чи уми­сел на неза­кон­не збе­рі­га­н­ня та пере­ве­зе­н­ня нар­ко­ти­чних засо­бів в осо­бли­во вели­ких роз­мі­рах без мети збу­ту, при­дбав у нев­ста­нов­ле­ної слід­ством осо­би папе­ро­вий згор­ток з поро­шко­по­ді­бною речо­ви­ною сві­тло-сіро­го кольо­ру, котрий помі­стив  у папе­ро­вий пакет з яким йшов по вули­ці, де був помі­че­ний пра­ців­ни­ка­ми мілі­ції. У гро­ма­дя­ни­на Іва­но­ва І.І. було вияв­ле­но та вилу­че­но папе­ро­вий згор­ток з  поро­шко­по­ді­бною речо­ви­ною сві­тло-сіро­го кольо­ру. Згі­дно виснов­ку екс­пер­та, речо­ви­на містить діа­це­тил­мор­фін (геро­їн), який від­но­си­ться до осо­бли­во небез­пе­чних нар­ко­ти­чних засо­бів.

Нада­лі, гро­ма­дя­нин Іва­нов І.І, пояснив, що при­дбав цю речо­ви­ну для себе так як є онко­ло­гі­чно хво­рим, та потре­бу­вав діа­це­тил­мор­фін для зня­т­тя силь­но­го хро­ні­чно­го болю.

Гро­ма­дя­ни­на Іва­но­ва І.І. було взя­то під вар­ту без при­зна­че­н­ням судом заста­ви (всу­пе­реч вимог ст. 183 КПК Укра­ї­ни) чим позбав­ле­но його можли­во­сті про­дов­жу­ва­ти ліку­ва­н­ня та отри­му­ва­ти при­зна­че­ну йому хіміо- та про­ме­не­ву тера­пію. В подаль­шо­му, орга­на­ми досу­до­во­го слід­ства йому пред’явлено обви­ну­ва­че­н­ня в ско­є­ні ним зло­чи­ну за ч.3  ст.. 309 КК Укра­ї­ни, якою перед­ба­че­но від 5 до 8 років позбав­ле­н­ня волі. Орга­на­ми слід­ства в яко­сті пом’якшуючих обста­вин вра­хо­ва­но лише «щире кая­т­тя» гро­ма­дя­ни­на Іва­но­ва І.І.

Як бачи­мо: ні орга­ни слід­ства, ні судо­ві орга­ни не вра­хо­ву­ють наяв­ність онко­ло­гі­чної хво­ро­би у Іва­но­ва І.І навіть як пом’якшуючу  обста­ви­ну, не гово­ря­чи вже про звіль­не­н­ня від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті, оскіль­ки «напря­му» в Кри­мі­наль­но­му Коде­ксі такої обста­ви­ни не про­пи­са­но. А наяв­ність тако­го пун­кту в Кри­мі­наль­но­му коде­ксі як «збіг тяж­ких осо­би­стих, сімей­них чи інших обста­вин» (ст.66 п.5 КК Укра­ї­ни) [1] чи вчи­не­н­ня дія­н­ня з пере­ви­ще­н­ням меж край­ньої необ­хі­дно­сті (ст.. 66 п.8 КК Укра­ї­ни) [1] ціл­ком зале­жить від бажа­н­ня слід­чо­го раху­ва­ти онко­хво­ро­бу таким чи ні, що може при­зве­сти до того, що люди­ну суд може при­ре­кти на про­ве­де­н­ня остан­ніх днів жит­тя у в’язниці, без можли­во­сті отри­му­ва­ти нале­жне пока­ра­н­ня.

Але звер­та­ю­чись до того ж Кри­мі­наль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни, а саме до ст. 11, яка визна­чає поня­т­тя зло­чи­ну, чита­є­мо в п. 2: «Не є зло­чи­ном дія або без­ді­яль­ність, яка хоча фор­маль­но і містить озна­ки будь-яко­го дія­н­ня, перед­ба­че­но­го цим Коде­ксом, але через мало­зна­чність не ста­но­вить суспіль­ної небез­пе­ки, тоб­то не запо­ді­я­ла і не могла запо­ді­я­ти істо­тної шко­ди фізи­чній чи юри­ди­чній осо­бі, суспіль­ству або дер­жа­ві». [1]

Дія­н­ня Іва­но­ва І.І спря­мо­ва­не на забез­пе­че­н­ня себе нар­ко­ти­чним пре­па­ра­том, необ­хі­дним йому для зня­т­тя силь­но­го болю, є таким, що лише фор­маль­но за сво­ї­ми озна­ка­ми під­па­дає під  ст.309 ч. 3, про­те не могло запо­ді­я­ти шко­ди фізи­чній чи юри­ди­чній осо­бі суспіль­ству або дер­жа­ві; тоб­то таке дія­н­ня не несе в собі суспіль­ної небез­пе­ки, та не може вва­жа­ти­ся зло­чи­ном, адже не містить зло­чин­но­го уми­слу.

Наяв­ність або від­су­тність уми­слу, тоб­то усві­дом­ле­н­ня суспіль­но небез­пе­чно­го хара­кте­ру сво­го дія­н­ня (дії або без­ді­яль­но­сті), перед­ба­ча­ла його суспіль­но небез­пе­чні наслід­ки і хоча не бажа­ла, але сві­до­мо при­пу­ска­ла їх наста­н­ня- перед­ба­чає ст.24 КК Укра­ї­ни [1].

Так, від­по­від­но до дис­по­зи­ції ст. 309 ч. 3 КК Укра­ї­ни Іва­нов І.І збе­рі­гав та при­дбав без мети збу­ту осо­бли­во небез­пе­чну речо­ви­ну – діа­це­тил­мор­фін (геро­їн) [6,7.8,9]. Про­те, згі­дно його пояснень, що в ході досу­до­во­го слід­ства не зна­йшли під­став вва­жа­ти­ся неправ­ди­ви­ми, він при­дбав цю речо­ви­ну виклю­чно для себе, оскіль­ки є хво­рим на неви­лі­ков­ну хво­ро­бу- рак 4 ста­дії, і вико­ри­сто­ву­вав їх для сво­го зне­бо­ле­н­ня. Отже, якщо вра­хо­ву­ва­ти пре­зум­пцію неви­ну­ва­то­сті, про­пи­са­ну в ст.. 62 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни ( осо­ба вва­жа­є­ться неви­ну­ва­тою, доки не дове­де зво­ро­тнє) [3]- Іва­нов І.І не мав  уми­слу на подаль­ші дії з діа­це­тил­мор­фі­ном, який він збе­рі­гав, що могли мати суспіль­но-небез­пе­чні наслід­ки. Тому, було б цині­чно та не від­по­від­а­ло би вер­хо­вен­ству пра­ва роз­гля­да­ти дис­по­зи­цію ст. 309 КК Укра­ї­ни тіль­ки з букваль­но-фор­маль­ної точки зору, та не зва­жа­ти на прин­ци­пи кри­мі­наль­но­го пра­во­чин­ства про­пи­са­ні зако­но­дав­цем в Загаль­ній части­ні Кри­мі­наль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни ( вище­зга­да­ні ст.ст. 11, 24) [1], адже зако­но­тво­рець про­пи­сав ці стат­ті задля попе­ре­дже­н­ня саме фор­ма­лі­зо­ва­но­го тра­кту­ва­ня Спе­ці­аль­ної части­ни Кри­мі­наль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни.

На тере­нах моло­дої неза­ле­жної дер­жа­ви було б зло­чин­ною недба­лі­стю не зва­жа­ти на такі недо­ско­на­ло­сті зако­но­дав­ства та роз­гля­да­ти кри­мі­наль­ні про­ва­дже­н­ня з фор­маль­но-юри­ди­чної точки зору, забу­ва­ю­чи про такі юри­ди­чні поня­т­тя як вер­хо­вен­ство пра­ва та пре­це­дент, що в сві­то­вій юри­ди­чній пра­кти­ці є осно­вою при роз­гля­ді кри­мі­наль­них та цивіль­них справ.

І не тіль­ки з юри­ди­чно-фор­маль­ної точки зору, а й з юри­ди­чно-мораль­ної для чого в кра­ї­нах де пра­кти­ку­є­ться кон­ти­нен­таль­не юри­ди­чне пра­во, зако­но­дав­ці про­пи­су­ють для пра­во­охо­рон­них та судо­вих орга­нів вла­ди поня­т­тя вну­трі­шньо­го пере­ко­на­н­ня.

Вну­трі­шнє пере­ко­на­н­ня слід­чо­го, слід­чо­го суд­ді, суд­ді — не повин­но бути поро­жні­ми літе­ра­ми на папе­рі нор­ма­тив­но-пра­во­вої бази Укра­ї­ни,- а й повин­ні засто­со­ву­ва­тись на заса­дах мораль­них і юри­ди­чних норм сто­сов­но кожно­го пре­це­ден­ту, який має місце, але ще не вра­хо­ва­ний зако­но­дав­цем в зако­нах дер­жа­ви, через моло­дість юри­ди­чної нор­ма­тив­ної бази самої дер­жа­ви.

Саме це про­пи­са­но в основ­но­му зако­ні Укра­ї­ни — Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни. Так ст. 3 гово­рить: «Люди­на, її жит­тя і здоров’я, честь і гідність, недо­тор­кан­ність і без­пе­ка визна­ю­ться в Укра­ї­ні най­ви­щою соці­аль­ною цінністю.Права і сво­бо­ди люди­ни та їх гаран­тії визна­ча­ють зміст і спря­мо­ва­ність діяль­но­сті дер­жа­ви. Дер­жа­ва від­по­від­ає перед люди­ною за свою діяль­ність. Утвер­дже­н­ня і забез­пе­че­н­ня прав і сво­бод люди­ни є голов­ним обов’язком держави».[3]

Саме забез­пе­че­н­ня прав і сво­бод кожної люди­ни, згі­дно ст.. 3 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни є голов­ним зав­да­н­ням дер­жа­ви, а не фор­маль­не дотри­ма­н­ня під нор­ма­тив­них актів, що в силу сво­єї номі­наль­ної недо­ско­на­ло­сті чи недо­ста­тньо­го розу­мі­н­ня напи­са­ні в зако­ні тими, кому в силу дору­че­них ним слу­жбо­вих обов’язків, дові­ре­но сто­я­ти на вар­ті цьо­го зако­ну.

Осо­ба, що вчи­ни­ла дія­н­ня яке можна раху­ва­ти фор­маль­но під­па­да­ю­чим під дис­по­зи­цію ч.3 ст. 309 КК Укра­ї­ни, вчи­ни­ла його для забез­пе­че­н­ня себе препаратом(речовиною), що тамує його біль (геро­їн або діа­це­тил­мор­фін), від­но­ся­ться до опла­тної гру­пи напів­сен­те­ти­чних анесте­ти­ків та є більш силь­ним ана­ло­гом мор­фію — його син­те­ти­чним гомо­ло­гом, що вияв­ляє силь­ну аналь­ге­зу­ю­чу та ане­сте­зу­ю­чу дію[5,11].

Саме недо­ско­на­лість дер­жав­ної систе­ми забез­пе­че­н­ня онко­хво­рих лікар­ськи­ми засо­ба­ми, що мають силь­ну вира­же­ну аналь­ге­зу­ю­чу та ане­сте­зу­ю­чу дію, при­зве­ла до того, що Іва­нов І.І. був виму­ше­ний шука­ти спо­сіб купи­ти кустар­но виго­тов­ле­ний пре­па­рат, що містить «геро­їн» в осіб, котрі неза­кон­но його поши­рю­ють пору­шу­ю­чи закон. Кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність таких осіб за збут нар­ко­ти­чних речо­вин не під­ля­гає сум­ні­ву і є пре­дме­том робо­ти пра­во­охо­рон­них орга­нів. Про­те інкри­мі­ну­ва­ти зло­чин та позбав­ля­ти волі люди­ну, що при­дба­ла нар­ко­ти­чну речо­ви­ну для сво­го осо­би­сто­го вжи­ва­н­ня, та не при­не­сла таки­ми дія­ми жодної шко­ди суспіль­ним інте­ре­сам, є не тіль­ки пору­ше­н­ням осо­би­стих сво­бод і недо­тор­кан­но­сті люди­ни, визна­че­них ст. 3 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни [3], а й мораль­ним «зло­чи­ном», сто­сов­но яко­го, нажаль, в нашій дер­жа­ві на сьо­го­дні­шній день не про­пи­са­на від­по­від­аль­ність в жодно­му нор­ма­тив­но-пра­во­во­му акті.

Але повер­не­мо­ся до існу­ю­чої нор­ма­тив­но-пра­во­вої бази та роз­гля­не­мо дія­н­ня Іва­но­ва І.І. з точки зору інших окре­мих пра­во­вих норм, що, нажаль, в силу недо­ско­на­ло­сті укра­їн­сько­го зако­но­дав­ства, не від­обра­же­ні в Кри­мі­наль­но­му коде­ксі Укра­ї­ни та Кри­мі­наль­но­му Про­це­су­аль­но­му коде­ксі Укра­ї­ни, або від­обра­же­ні не досить чітко, а тому часто не вра­хо­ву­ю­ться пра­ців­ни­ка­ми слід­чих та судо­вих орга­нів вла­ди, що з точки зору юри­ди­чної нау­ки можна назва­ти пору­ше­н­ням прин­ци­пів вер­хо­вен­ства пра­ва, або ж, вислов­лю­ю­чись більш толе­ран­тно – є «юри­ди­чним казу­сом».

Звер­не­мось до фактів: згі­дно з мате­рі­а­ла­ми спра­ви Іва­нов І.І. був зупи­не­ний пра­ців­ни­ка­ми мілі­ції, та на запи­та­н­ня чи є у ньо­го забо­ро­не­ні речі, — пові­до­мив що в його наплі­чни­ку зна­хо­ди­ться пакет з «геро­ї­ном», який він добро­віль­но видав пра­ців­ни­кам мілі­ції.

Важли­вим факто­ром для ана­лі­зу суті кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня є саме добро­віль­на вида­ча Іва­но­вим І.І. геро­ї­ну. В мате­рі­а­лах спра­ви, не зазна­че­но жодних фактів, які б свід­чи­ли про наяв­ність у мілі­ціо­не­рів уми­слу на про­ве­де­н­ня осо­би­сто­го обшу­ку цьо­го гро­ма­дя­ни­на [12], а отже не має жодних під­став вва­жа­ти, що в разі укри­т­тя Іва­но­вим І.І. відо­мо­стей про вміст його наплі­чни­ка, ці пра­ців­ни­ки мілі­ції вза­га­лі б дізна­ли­ся про наяв­ність геро­ї­ну. Це свід­чить про те, що Іва­нов І.І. не тіль­ки не мав зло­чин­но­го уми­слу при при­дбан­ні та збе­рі­ган­ні геро­ї­ну, а й добро­віль­но видав його пра­ців­ни­кам мілі­ції. Таким чином, в цій ситу­а­ції вба­ча­є­ться не тіль­ки допо­мо­га слід­ству у роз­крит­ті зло­чи­ну (яка мала місце потім, оскіль­ки Іва­нов І.І. пові­до­мив слід­ству про при­дба­н­ня ним геро­ї­ну в пев­ної осо­би, та вка­зав слід­чо­му всі відо­мі йому відо­мо­сті про цю осо­бу), але й дове­де­н­ня до відо­ма пра­ців­ни­ків мілі­ції про наяв­ність у ньо­го геро­ї­ну, який він добро­віль­но видав!

Таким чином з точки зору про­це­су­аль­но­го зако­ну та з пози­ції стат­ті  6 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни [3] та інших нор­ма­тив­них актів [1,3,4,12], затри­ма­ний посту­пив як зако­но­слу­хня­ний гро­ма­дя­нин і пови­нен бути звіль­не­ний від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті.

Роз­гле­не­мо ситу­а­цію з онко­хво­рим Іва­но­вим І.І., сто­сов­но вчи­не­но­го зло­чи­ну за ст. 309 ч.3, з точки зору його, як люди­ни що хво­ра на неви­лі­ков­ну смер­тель­ну небез­пе­чну хво­ро­бу. Одним з основ­них сим­пто­мів її є над­зви­чай­но силь­ний нестер­пний біль. Тоді вико­ри­ста­н­ня цією осо­бою будь-яких засо­бів, що можуть полег­ши­ти стра­ж­да­н­ня чи допо­мог­ти ліку­ван­ню, не можна вва­жа­ти зло­чи­ном, оскіль­ки ст. 27 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни гово­рить: «кожна люди­ни має невід’ємне пра­во на жит­тя … Кожен має пра­во захи­ща­ти своє жит­тя і здоров’я, жит­тя і здоров’я інших людей від про­ти­прав­них пося­гань». [3]

Окрім того, ст. 49 гово­рить: «Кожен має пра­во на охо­ро­ну здоров’я, меди­чну допо­мо­гу, та меди­чне стра­ху­ва­н­ня … Дер­жа­ва ство­рює умо­ви для ефе­ктив­но­го і досту­пно­го для всіх гро­ма­дян меди­чно­го обслу­го­ву­ва­н­ня. У дер­жав­них і кому­наль­них закла­дах охо­ро­ни здоров’я меди­чна допо­мо­га нада­є­ться безоплатно».[3]

Про­те ІвановуІ.І. дер­жа­ва, в силу недо­ско­на­ло­сті сво­єї систе­ми охо­ро­ни здоров’я, не змо­гла нада­ти нале­жної меди­чної допо­мо­ги та нада­ти йому вча­сно пре­па­ра­ти, які б змо­гли вга­мо­ву­ва­ти його біль. Отже, Іва­нов І.І, при­дбав­ши та збе­рі­гав­ши геро­їн, реа­лі­зо­ву­вав нада­не йому Кон­сти­ту­ціє Укра­ї­ни пра­во само­стій­но, оскіль­ки сама дер­жа­ва, не змо­гла забез­пе­чи­ти його всім необ­хі­дним.

В Кри­мі­наль­но­му коде­ксі Укра­ї­ни перед­ба­че­но також обста­ви­ни, що виклю­ча­ють зло­чин­ність дія­н­ня. Ст. 39 гово­рить: « Не є зло­чи­ном запо­ді­я­н­ня шко­ди пра­во­охо­ро­ню­ва­ним інте­ре­сам у ста­ні край­ньої необ­хі­дно­сті, тоб­то для усу­не­н­ня небез­пе­ки, що без­по­се­ре­дньо загро­жує осо­бі чи охо­ро­ню­ва­ним зако­ном пра­вам цієї люди­ни або інших осіб, а також суспіль­ним інте­ре­сам чи інте­ре­сам дер­жа­ви, якщо цю небез­пе­ку в даній обста­нов­ці не можна було усу­ну­ти інши­ми засо­ба­ми і якщо при цьо­му не було допу­ще­но пере­ви­ще­н­ня меж край­ньої необ­хі­дно­сті». [1] Чита­ю­чи ува­жно цю ста­т­тю Кри­мі­наль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни ми бачи­мо: в ній зазна­че­ні охо­ро­ню­ва­ні зако­ном пра­ва люди­ни, які в випад­ку Іва­но­ва І.І., пору­ше­ні самою дер­жа­вою — оскіль­ки Іва­нов І.І. не міг в закон­ний спо­сіб отри­ма­ти нале­жні пре­па­ра­ти для усу­не­н­ня силь­но­го болю.

Таким чином, біль викли­ка­ний онко­за­хво­рю­ва­н­ням і при­звів до край­ньої необ­хі­дно­сті у випад­ку Іва­но­ва І.І., а саме, до того що він при­дбав та збе­рі­гав без мети збу­ту пре­па­рат геро­їн, який пла­ну­вав вико­ри­сто­ву­ва­ти виклю­чно для сво­го ліку­ва­н­ня; тоб­то, Іва­нов І.І. само­стій­но реа­лі­зу­вав пра­во перед­ба­че­не ст. 27 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни [3], оскіль­ки не міг усу­ну­ти цей біль інши­ми досту­пни­ми спосо­ба­ми. А той факт, що при­дба­н­ня і збе­рі­га­н­ня геро­ї­ну не мало на меті жодно­го уми­слу на пору­ше­н­ня прав та сво­бод інших осіб чи дер­жа­ви, та не мало уми­слу на запо­ді­я­н­ня шко­ди здоров’ю інших осіб гово­рить: що такий вчи­нок, не можна вва­жа­ти пере­ви­ще­н­ням меж край­ньої необ­хі­дно­сті, та від­по­від­но до ст.. 11 КК Укра­ї­ни [1], не є зло­чи­ном, як таким, що міг  при­зве­сти до суспіль­но — небез­пе­чних наслід­ків.

Зви­чай­но, під­су­мо­ву­ю­чи все вище вка­за­не, читач розу­міє, що всі виснов­ки та наве­де­ні при­кла­ди з точки зору фор­маль­но­го розу­мі­н­ня текс­ту можуть бути дещо нето­чни­ми, а самі юри­ди­чні гра­ні дещо «роз­ми­ти­ми», про­те, ця «роз­ми­тість» є наслід­ком недо­ско­на­ло­сті порів­ня­но моло­дої юри­ди­чної систе­ми Укра­ї­ни, а сама ста­т­тя — є спро­ба авто­рів звер­ну­ти ува­гу юри­стів та гро­мад­сько­сті на одну з гострих соці­аль­них про­блем.

Зро­зумі­ло, зви­чай­но, й амбі­тне бажа­н­ня бага­тьох юри­стів закри­ва­ю­чи очі на такі недо­лі­ки, поси­ла­тись на юри­ди­чні дис­про­пор­ції окре­мих зако­нів та, ски­да­ю­чи з себе від­по­від­аль­ність, гово­ри­ти про те що « de jurе” зро­би­ти нічо­го не можли­во, хоча «de facto» при­тя­га­ти люди­ну до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті немає за що. Поня­т­тя « de jurо” не можна виправ­до­ву­ва­ти мораль­ну незрі­лість орга­нів вико­нав­чої вла­ди, котра бої­ться пре­цен­ден­тів, став­ля­чи вла­сні кар’єрні амбі­ції вище цін­но­стей заде­кла­ро­ва­них як Кон­сти­ту­ці­єю Укра­ї­ни так, і Женев­ською кон­вен­ці­єю з прав люди­ни [3,13]. Таким чином, необ­хі­дно не тіль­ки юри­стам Укра­ї­ни набра­ти­ся смі­ли­во­сті тра­кту­ва­ти зако­ни поси­ла­ю­чись на «слі­по­ту Фемі­ди» а й не забу­ва­ти при цьо­му таку рису цієї дав­ньо­гре­цької боги­ні, що ста­ла сим­во­лом суча­сно­го пра­во­су­д­дя, як спра­ве­дли­вість. Адже Фемі­да в уяві дав­ньо­гре­цьких митців  три­ма­ла не тіль­ки меч а й ваги які повин­ні за заду­мом, визна­ча­ти вину­ва­тість осо­би.

На сьо­го­дні­шній день таки­ми вага­ми – тере­за­ми є: заде­кла­ро­ва­на зако­но­дав­ством [2,3] дис­по­зи­тив­ність, обє­ктив­ність та все­бі­чність у зма­галь­но­му про­це­сі . Ця зма­галь­ність заде­кла­ро­ва­на саме для того, щоб не тіль­ки вияв­ля­ти недо­лі­ки суча­сної зако­но­дав­чої бази, яка є лише інстру­мен­том для визна­че­н­ня вину­ва­то­сті чи неви­ну­ва­то­сті осо­би, а й виправ­ля­ю­чи такі недо­лі­ки « на місці» при­йма­ти закон­ні, спра­ве­дли­ві ріше­н­ня, спи­ра­ю­чись на поня­т­тя честі, гідно­сті, спра­ве­дли­во­го вну­трі­шньо­го пре­ко­на­н­ня не тіль­ки пред­став­ни­ків орга­нів судо­вої вла­ди, а й інших пред­став­ни­ків слід­чих та пра­во­охо­рон­них орга­нів. І такі ріше­н­ня, в подаль­шо­му, повин­ні ста­ти під­ґрун­тям (осно­вою), для вдо­ско­на­ле­н­ня зако­нів Укра­ї­ни в май­бу­тньо­му.

пере­лік вико­ри­ста­ної літе­ра­ту­ри

  1. Кри­мі­наль­ний Кодекс Укра­ї­ни, зі змі­на­ми та допов­не­н­ня­ми ста­ном на вере­сень 2013 р. (набрав чин­но­сті з 05.04.2001 р.) // ВВРУ. – 2001. — № 25–26 — Ст. 131.
  2. Кри­мі­наль­ний про­це­су­аль­ний кодекс Укра­ї­ни, зі змі­на­ми та допов­не­н­ня­ми ста­ном на вере­сень 2013 р. (набрав чин­но­сті з 13.04.2012 р.) // ВВРУ. – — № 9–10, № 11–12, № 13 — Ст.88.
  3. Кон­сти­ту­ція Укра­ї­ни, зі змі­на­ми та допов­не­н­ня­ми ста­ном на вере­сень 2013 р. (набра­ла чин­но­сті від 28. 06.1996 р.) // ВВРУ. – 1996. — № 30 – Ст. 141.
  4. Лист ВССУ з роз­гля­ду цивіль­них і кри­мі­наль­них справ від 19.11.2011 р. «Від­но­сно змін в пере­лі­ку нар­ко­ти­чних засо­бів, пси­хо­тро­пних речо­вин та пре­кур­со­рів» [Еле­ктрон­ний ресурс] / Режим досту­пу: http://www.cct.com.ua/doc2011.htm
  5. «Опу­хо­ле­вые боли – поэта­пная схе­ма ВОЗ» // Pharmedicum – 1995 – vol.1.-p.9–11.
  6. Наказ МОЗ Укра­ї­ни №634 від 29.07.2010 р. «Про вне­се­н­ня змін до нака­зу МОЗ Укра­ї­ни від 01.08.2000 №188» [Еле­ктрон­ний ресурс] / Режим досту­пу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0900-10
  7. Поста­но­ва Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни №796 від 27.07.2011 р. «Про вне­се­н­ня змін до пере­лі­ку нар­ко­ти­чних засо­бів, пси­хо­тро­пних речо­вин і пре­кур­со­рів» [Еле­ктрон­ний ресурс] / Режим досту­пу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/796‑2011-%D0%BF
  8. Наказ МОЗ Укра­ї­ни від 01.08.2000 р. №188, із змі­на­ми та допов­не­н­ня­ми вне­се­ни­ми нака­за­ми МОЗ Укра­ї­ни №481 від 20.08.2008 р. та № 634 від 20.08.2008 р. «Про затвер­дже­н­ня таблиць неве­ли­ких, вели­ких та осо­бли­во вели­ких роз­мі­рів нар­ко­ти­чних засо­бів, пси­хо­тро­пних речо­вин і пре­кур­со­рів, які зна­хо­дя­ться у неза­кон­но­му обі­гу» [Еле­ктрон­ний ресурс] / Режим досту­пу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0512-00
  9. Про нар­ко­ти­чні засо­би, пси­хо­тро­пні речо­ви­ни і пре­кур­со­ри: Закон Укра­ї­ни від 15.02.1995 № 60/95-ВР // Відо­мо­сті ВРУ (ВВР). — 1995, №10. — Ст. 60.
  10. Рад­чук І.П., Лісний І.І. «Про рано­вий біль у хво­рих»
  11. Листро­вий М. «Тера­пия хро­ни­че­ско­го боле­во­го син­дро­ма в онко­ло­гии, мето­дом хими­че­ско­го ней­ро­ли­зи­са» / Листро­вой М. // Здоров’я України.-2004.-№23–2* с.26–27.
  12. Про опе­ра­тив­но-роз­шу­ко­ву діяль­ність: Закон Укра­ї­ни № 2135 – ХІІ (набрав чин­но­сті 18.02.1992) // Відо­мо­сті ВРУ (ВВР). — 1992, №22. — Ст.30
  13. Кон­вен­ція про захист з прав люди­ни та осно­во­по­ло­жних сво­бод [Еле­ктрон­ний ресурс] / Режим досту­пу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004
  14. Про екс­тре­ну меди­чну допо­мо­гу: Закон Укра­ї­ни від 01.01.2013 р. № 5081 – VI (набрав чин­но­сті від 05.07.2012 р.) // ВВРУ. – 2013, № 30. – Ст. 340.
  15. Рома­нюк Л. «Онко­хво­рих «зне­бо­лять», але по чер­зі – неду­жі теж під­па­ли під рефор­ми» // Ста­рий Замок. — 16.02.2013.

http://abz.lviv.ua/p/blog-page_28.html

0

Автор публікації

Офлайн 3 міся­ці

admin

2
Комен­та­рі: 0Публі­ка­ції: 234Реє­стра­ція: 08-08-2016
Під­три­май­те нас — поді­лі­ться цим запи­сом у соцме­ре­жах:

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю
ще...