25.08.2016

Кримінальний кодекс України

Звер­ну­тись до адво­ка­тазахист у кри­мі­наль­но­му про­ва­джен­ні

Роз­діл XIII
СУДИМІСТЬ

Ста­т­тя 88. Пра­во­ві наслід­ки суди­мо­сті

  1. Осо­ба визна­є­ться такою, що має суди­мість, з дня набра­н­ня закон­ної сили обви­ну­валь­ним виро­ком і до пога­ше­н­ня або зня­т­тя суди­мо­сті.
  2. Суди­мість має пра­во­ве зна­че­н­ня у разі вчи­не­н­ня ново­го зло­чи­ну, а також в інших випад­ках, перед­ба­че­них зако­на­ми Укра­ї­ни.
  3. Осо­би, засу­дже­ні за виро­ком суду без при­зна­че­н­ня пока­ра­н­ня або із звіль­не­н­ням від пока­ра­н­ня чи такі, що від­бу­ли пока­ра­н­ня за дія­н­ня, зло­чин­ність і кара­ність яко­го усу­ну­та зако­ном, визна­ю­ться таки­ми, що не мають суди­мо­сті.
  4. Осо­би, які були реа­бі­лі­то­ва­ні, визна­ю­ться таки­ми, що не мають суди­мо­сті.

{Ста­т­тя 88 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 4025-VI від 15.11.2011}

Ста­т­тя 89. Стро­ки пога­ше­н­ня суди­мо­сті

Таки­ми, що не мають суди­мо­сті, визна­ю­ться:

1) осо­би, засу­дже­ні від­по­від­но до стат­ті 75 цьо­го Коде­ксу, якщо про­тя­гом іспи­то­во­го стро­ку вони не вчи­нять ново­го зло­чи­ну і якщо про­тя­гом зазна­че­но­го стро­ку ріше­н­ня про звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня з випро­бу­ва­н­ням не буде ска­со­ва­не з інших під­став, перед­ба­че­них зако­ном. Якщо строк дода­тко­во­го пока­ра­н­ня пере­ви­щує три­ва­лість іспи­то­во­го стро­ку, осо­ба визна­є­ться такою, що не має суди­мо­сті, після від­бу­т­тя цьо­го дода­тко­во­го пока­ра­н­ня;

2) жін­ки, засу­дже­ні від­по­від­но до стат­ті 79 цьо­го Коде­ксу, якщо про­тя­гом іспи­то­во­го стро­ку вони не вчи­нять ново­го зло­чи­ну і якщо після закін­че­н­ня цьо­го стро­ку не буде прийня­те ріше­н­ня про направ­ле­н­ня для від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня, при­зна­че­но­го виро­ком суду. Якщо засу­дже­на не була звіль­не­на від дода­тко­во­го пока­ра­н­ня і його строк пере­ви­щує три­ва­лість іспи­то­во­го стро­ку, то жін­ка визна­є­ться такою, що не має суди­мо­сті, після від­бу­т­тя цьо­го дода­тко­во­го пока­ра­н­ня;

{Пункт 3 стат­ті 89 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 1698-VII від 14.10.2014}

4) осо­би, які від­бу­ли пока­ра­н­ня у виді слу­жбо­во­го обме­же­н­ня для вій­сько­во­слу­жбов­ців або три­ма­н­ня в дисци­плі­нар­но­му баталь­йо­ні вій­сько­во­слу­жбов­ців чи достро­ко­во звіль­не­ні від цих пока­рань, а також вій­сько­во­слу­жбов­ці, які від­бу­ли пока­ра­н­ня на гау­птва­хті замість аре­шту;

5) осо­би, засу­дже­ні до основ­но­го пока­ра­н­ня у виді штра­фу в роз­мі­рі не біль­ше трьох тисяч нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян, позбав­ле­н­ня пра­ва обі­йма­ти пев­ні поса­ди чи займа­ти­ся пев­ною діяль­ні­стю, гро­мад­ських робіт, виправ­них робіт або аре­шту, якщо вони про­тя­гом року з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го) не вчи­нять ново­го зло­чи­ну;

6) осо­би, засу­дже­ні до обме­же­н­ня волі, а також засу­дже­ні за зло­чин неве­ли­кої тяж­ко­сті до позбав­ле­н­ня волі, якщо вони про­тя­гом двох років з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го) не вчи­нять ново­го зло­чи­ну;

7) осо­би, засу­дже­ні до позбав­ле­н­ня волі або основ­но­го пока­ра­н­ня у виді штра­фу за зло­чин сере­дньої тяж­ко­сті, якщо вони про­тя­гом трьох років з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го) не вчи­нять ново­го зло­чи­ну;

8) осо­би, засу­дже­ні до позбав­ле­н­ня волі або основ­но­го пока­ра­н­ня у виді штра­фу за тяж­кий зло­чин, якщо вони про­тя­гом шести років з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го) не вчи­нять ново­го зло­чи­ну;

9) осо­би, засу­дже­ні до позбав­ле­н­ня волі або основ­но­го пока­ра­н­ня у виді штра­фу за осо­бли­во тяж­кий зло­чин, якщо вони про­тя­гом восьми років з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го) не вчи­нять ново­го зло­чи­ну.

{Ста­т­тя 89 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­на­ми 4025-VI від 15.11.2011, 1698-VII від 14.10.2014}

Ста­т­тя 90. Обчи­сле­н­ня стро­ків пога­ше­н­ня суди­мо­сті

  1. Стро­ки пога­ше­н­ня суди­мо­сті обчи­слю­ю­ться з дня від­бу­т­тя основ­но­го і дода­тко­во­го пока­ра­н­ня.
  2. До стро­ку пога­ше­н­ня суди­мо­сті зара­хо­ву­є­ться час, про­тя­гом яко­го вирок не було вико­на­но, якщо при цьо­му дав­ність вико­на­н­ня виро­ку не пере­ри­ва­ла­ся. Якщо вирок не було вико­на­но, суди­мість пога­ша­є­ться по закін­чен­ні стро­ків дав­но­сті вико­на­н­ня виро­ку.
  3. Якщо осо­бу було достро­ко­во звіль­не­но від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня, то строк пога­ше­н­ня суди­мо­сті обчи­слю­є­ться з дня достро­ко­во­го звіль­не­н­ня її від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го).
  4. Якщо невід­бу­ту части­ну пока­ра­н­ня було замі­не­но більш м’яким пока­ра­н­ням, то строк пога­ше­н­ня суди­мо­сті обчи­слю­є­ться з дня від­бу­т­тя більш м’якого пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го).
  5. Якщо осо­ба, що від­бу­ла пока­ра­н­ня, до закін­че­н­ня стро­ку пога­ше­н­ня суди­мо­сті зно­ву вчи­нить зло­чин, пере­біг стро­ку пога­ше­н­ня суди­мо­сті пере­ри­ва­є­ться і обчи­слю­є­ться зано­во. У цих випад­ках стро­ки пога­ше­н­ня суди­мо­сті обчи­слю­ю­ться окре­мо за кожний зло­чин після факти­чно­го від­бу­т­тя пока­ра­н­ня (основ­но­го та дода­тко­во­го) за остан­ній зло­чин.

Ста­т­тя 91. Зня­т­тя суди­мо­сті

  1. Якщо осо­ба після від­бу­т­тя пока­ра­н­ня у виді обме­же­н­ня волі або позбав­ле­н­ня волі зраз­ко­вою пове­дін­кою і сум­лін­ним став­ле­н­ням до пра­ці дове­ла своє виправ­ле­н­ня, то суд може зня­ти з неї суди­мість до закін­че­н­ня стро­ків, зазна­че­них у стат­ті 89 цьо­го Коде­ксу.
  2. Зня­т­тя суди­мо­сті до закін­че­н­ня стро­ків, зазна­че­них у стат­ті 89 цьо­го Коде­ксу, не допу­ска­є­ться у випад­ках засу­дже­н­ня за уми­сні тяж­кі та осо­бли­во тяж­кі, а також кору­пцій­ні зло­чи­ни.
  3. Зня­т­тя суди­мо­сті допу­ска­є­ться лише після закін­че­н­ня не менш як поло­ви­ни стро­ку пога­ше­н­ня суди­мо­сті, зазна­че­но­го у стат­ті 89 цьо­го Коде­ксу.
  4. Поря­док зня­т­тя суди­мо­сті вста­нов­лю­є­ться Кри­мі­наль­ним про­це­су­аль­ним коде­ксом Укра­ї­ни.

{Ста­т­тя 91 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­на­ми 4652-VI від 13.04.2012, 1698-VII від 14.10.2014}

Роз­діл XIV
ІНШІ ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ

{Назва роз­ді­лу XIV в реда­кції Зако­ну 222-VII від 18.04.2013}

Ста­т­тя 92. Поня­т­тя та мета при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру

При­му­со­ви­ми захо­да­ми меди­чно­го хара­кте­ру є нада­н­ня амбу­ла­тор­ної пси­хі­а­три­чної допо­мо­ги, помі­ще­н­ня осо­би, яка вчи­ни­ла суспіль­но небез­пе­чне дія­н­ня, що під­па­дає під озна­ки дія­н­ня, перед­ба­че­но­го Осо­бли­вою части­ною цьо­го Коде­ксу, в спе­ці­аль­ний ліку­валь­ний заклад з метою її обов’язкового ліку­ва­н­ня, а також запо­бі­га­н­ня вчи­нен­ню нею суспіль­но небез­пе­чних діянь.

Ста­т­тя 93. Осо­би, до яких засто­со­ву­ю­ться при­му­со­ві захо­ди меди­чно­го хара­кте­ру

При­му­со­ві захо­ди меди­чно­го хара­кте­ру можуть бути засто­со­ва­ні судом до осіб:

1) які вчи­ни­ли у ста­ні нео­су­дно­сті суспіль­но небез­пе­чні дія­н­ня;

2) які вчи­ни­ли у ста­ні обме­же­ної осу­дно­сті зло­чи­ни;

3) які вчи­ни­ли зло­чин у ста­ні осу­дно­сті, але захво­рі­ли на пси­хі­чну хво­ро­бу до поста­нов­ле­н­ня виро­ку або під час від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня.

Ста­т­тя 94. Види при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру

  1. Зале­жно від хара­кте­ру та тяж­ко­сті захво­рю­ва­н­ня, тяж­ко­сті вчи­не­но­го дія­н­ня, з ура­ху­ва­н­ням сту­пе­ня небез­пе­чно­сті пси­хі­чно хво­ро­го для себе або інших осіб, суд може засто­су­ва­ти такі при­му­со­ві захо­ди меди­чно­го хара­кте­ру:

1) нада­н­ня амбу­ла­тор­ної пси­хі­а­три­чної допо­мо­ги в при­му­со­во­му поряд­ку;

2) госпі­та­лі­за­ція до пси­хі­а­три­чно­го закла­ду із зви­чай­ним нагля­дом;

3) госпі­та­лі­за­ція до пси­хі­а­три­чно­го закла­ду з поси­ле­ним нагля­дом;

4) госпі­та­лі­за­ція до пси­хі­а­три­чно­го закла­ду із суво­рим нагля­дом.

  1. Нада­н­ня амбу­ла­тор­ної пси­хі­а­три­чної допо­мо­ги в при­му­со­во­му поряд­ку може бути засто­со­ва­не судом сто­сов­но осо­би, яка стра­ждає на пси­хі­чні роз­ла­ди і вчи­ни­ла суспіль­но небез­пе­чне дія­н­ня, якщо осо­ба за ста­ном сво­го пси­хі­чно­го здоров’я не потре­бує госпі­та­лі­за­ції до пси­хі­а­три­чно­го закла­ду.
  2. Госпі­та­лі­за­ція до пси­хі­а­три­чно­го закла­ду із зви­чай­ним нагля­дом може бути засто­со­ва­на судом щодо пси­хі­чно хво­ро­го, який за сво­їм пси­хі­чним ста­ном і хара­кте­ром вчи­не­но­го суспіль­но небез­пе­чно­го дія­н­ня потре­бує три­ма­н­ня у пси­хі­а­три­чно­му закла­ді і ліку­ва­н­ня у при­му­со­во­му поряд­ку.
  3. Госпі­та­лі­за­ція до пси­хі­а­три­чно­го закла­ду з поси­ле­ним нагля­дом може бути засто­со­ва­на судом щодо пси­хі­чно хво­ро­го, який вчи­нив суспіль­но небез­пе­чне дія­н­ня, не пов’язане з пося­га­н­ням на жит­тя інших осіб, і за сво­їм пси­хі­чним ста­ном не ста­но­вить загро­зи для суспіль­ства, але потре­бує три­ма­н­ня у пси­хі­а­три­чно­му закла­ді та ліку­ва­н­ня в умо­вах поси­ле­но­го нагля­ду.
  4. Госпі­та­лі­за­ція до пси­хі­а­три­чно­го закла­ду із суво­рим нагля­дом може бути засто­со­ва­на судом щодо пси­хі­чно хво­ро­го, який вчи­нив суспіль­но небез­пе­чне дія­н­ня, пов’язане з пося­га­н­ням на жит­тя інших осіб, а також щодо пси­хі­чно хво­ро­го, який за сво­їм пси­хі­чним ста­ном і хара­кте­ром вчи­не­но­го суспіль­но небез­пе­чно­го дія­н­ня ста­но­вить осо­бли­ву небез­пе­ку для суспіль­ства і потре­бує три­ма­н­ня у пси­хі­а­три­чно­му закла­ді та ліку­ва­н­ня в умо­вах суво­ро­го нагля­ду.
  5. Якщо не буде визна­но за необ­хі­дне засто­су­ва­н­ня до пси­хі­чно хво­ро­го при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру, а також у разі при­пи­не­н­ня засто­су­ва­н­ня таких захо­дів, суд може пере­да­ти його на піклу­ва­н­ня роди­чам або опі­ку­нам з обов’язковим лікар­ським нагля­дом.

Ста­т­тя 95. Про­дов­же­н­ня, змі­на або при­пи­не­н­ня засто­су­ва­н­ня при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру

  1. Про­дов­же­н­ня, змі­на або при­пи­не­н­ня засто­су­ва­н­ня при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру здій­сню­є­ться судом за заявою пред­став­ни­ка пси­хі­а­три­чно­го закла­ду (ліка­ря-пси­хі­а­тра), який надає осо­бі таку пси­хі­а­три­чну допо­мо­гу, до якої дода­є­ться висно­вок комі­сії ліка­рів-пси­хі­а­трів, який обґрун­то­вує необ­хі­дність про­дов­же­н­ня, змі­ни або при­пи­не­н­ня засто­су­ва­н­ня таких при­му­со­вих захо­дів.
  2. Осо­би, до яких засто­со­ва­ні при­му­со­ві захо­ди меди­чно­го хара­кте­ру, під­ля­га­ють огля­ду комі­сі­єю ліка­рів-пси­хі­а­трів не рід­ше одно­го разу на 6 міся­ців для вирі­ше­н­ня пита­н­ня про наяв­ність під­став для звер­не­н­ня до суду із заявою про при­пи­не­н­ня або про змі­ну засто­су­ва­н­ня тако­го захо­ду. У разі від­су­тно­сті під­став для при­пи­не­н­ня або змі­ни засто­су­ва­н­ня при­му­со­во­го захо­ду меди­чно­го хара­кте­ру пред­став­ник пси­хі­а­три­чно­го закла­ду (лікар-пси­хі­атр), який надає осо­бі таку пси­хі­а­три­чну допо­мо­гу, направ­ляє до суду заяву, до якої дода­є­ться висно­вок комі­сії ліка­рів-пси­хі­а­трів, який містить обґрун­ту­ва­н­ня про необ­хі­дність про­дов­же­н­ня засто­су­ва­н­ня при­му­со­во­го захо­ду меди­чно­го хара­кте­ру. У разі необ­хі­дно­сті про­дов­же­н­ня засто­су­ва­н­ня при­му­со­во­го захо­ду меди­чно­го хара­кте­ру понад 6 міся­ців пред­став­ник пси­хі­а­три­чно­го закла­ду (лікар-пси­хі­атр), який надає осо­бі таку пси­хі­а­три­чну допо­мо­гу, пови­нен напра­ви­ти до суду за місцем зна­хо­дже­н­ня пси­хі­а­три­чно­го закла­ду заяву про про­дов­же­н­ня засто­су­ва­н­ня при­му­со­во­го захо­ду. До заяви дода­є­ться висно­вок комі­сії ліка­рів-пси­хі­а­трів, який містить обґрун­ту­ва­н­ня про необ­хі­дність про­дов­же­н­ня нада­н­ня осо­бі такої пси­хі­а­три­чної допо­мо­ги. В подаль­шо­му про­дов­же­н­ня засто­со­ву­ва­н­ня при­му­со­во­го захо­ду меди­чно­го хара­кте­ру про­во­ди­ться кожно­го разу на строк, який не може пере­ви­щу­ва­ти 6 міся­ців.
  3. У разі при­пи­не­н­ня засто­су­ва­н­ня при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру через змі­не­н­ня пси­хі­чно­го ста­ну осо­би на кра­ще, суд може пере­да­ти її на піклу­ва­н­ня роди­чам або опі­ку­нам з обов’язковим лікар­ським нагля­дом.
  4. У разі при­пи­не­н­ня засто­су­ва­н­ня при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру через виду­жа­н­ня осо­би, які вчи­ни­ли зло­чи­ни у ста­ні осу­дно­сті, але захво­рі­ли на пси­хі­чну хво­ро­бу до поста­нов­ле­н­ня виро­ку, під­ля­га­ють пока­ран­ню на загаль­них заса­дах, а осо­би, які захво­рі­ли на пси­хі­чну хво­ро­бу під час від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня, можуть під­ля­га­ти подаль­шо­му від­бу­ван­ню пока­ра­н­ня.

Ста­т­тя 96. При­му­со­ве ліку­ва­н­ня

  1. При­му­со­ве ліку­ва­н­ня може бути засто­со­ва­не судом, неза­ле­жно від при­зна­че­но­го пока­ра­н­ня, до осіб, які вчи­ни­ли зло­чи­ни та мають хво­ро­бу, що ста­но­вить небез­пе­ку для здоров’я інших осіб.
  2. У разі при­зна­че­н­ня пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі або обме­же­н­ня волі при­му­со­ве ліку­ва­н­ня здій­сню­є­ться за місцем від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня. У разі при­зна­че­н­ня інших видів пока­рань при­му­со­ве ліку­ва­н­ня здій­сню­є­ться у спе­ці­аль­них ліку­валь­них закла­дах.

Ста­т­тя 96–1. Спе­ці­аль­на кон­фі­ска­ція

  1. Спе­ці­аль­на кон­фі­ска­ція поля­гає у при­му­со­во­му без­опла­тно­му вилу­чен­ні за ріше­н­ням суду у вла­сність дер­жа­ви гро­шей, цін­но­стей та іншо­го май­на у випад­ках, визна­че­них цим Коде­ксом, за умо­ви вчи­не­н­ня уми­сно­го зло­чи­ну або суспіль­но небез­пе­чно­го дія­н­ня, що під­па­дає під озна­ки дія­н­ня, перед­ба­че­но­го Осо­бли­вою части­ною цьо­го Коде­ксу, за які перед­ба­че­но основ­не пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі або штра­фу понад три тися­чі нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян, а так само перед­ба­че­но­го части­ною пер­шоюстат­ті 150, стат­тею 154, части­на­ми дру­гою і тре­тьою стат­ті 159-1, части­ною пер­шою стат­ті 190,стат­тею 192, части­ною пер­шою ста­тей 204, 209-1, 210, части­на­ми пер­шою і дру­гою ста­тей 212,212-1, части­ною пер­шою ста­тей 222, 229, 239-1, 239-2, части­ною дру­гою стат­ті 244, части­ною пер­шою ста­тей 248, 249, части­на­ми пер­шою і дру­гою стат­ті 300, части­ною пер­шою ста­тей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, стат­тею 363, части­ною пер­шою ста­тей 363-1, 364-1, 365-2 цьо­го Коде­ксу.
  2. Спе­ці­аль­на кон­фі­ска­ція засто­со­ву­є­ться на під­ста­ві:

1) обви­ну­валь­но­го виро­ку суду;

2) ухва­ли суду про звіль­не­н­ня осо­би від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті;

3) ухва­ли суду про засто­су­ва­н­ня при­му­со­вих захо­дів меди­чно­го хара­кте­ру;

4) ухва­ли суду про засто­су­ва­н­ня при­му­со­вих захо­дів вихов­но­го хара­кте­ру.

  1. У випад­ках, коли об’єктом спе­ці­аль­ної кон­фі­ска­ції є май­но, вилу­че­не з цивіль­но­го обо­ро­ту, вона може бути засто­со­ва­на на під­ста­ві:

1) ухва­ли суду про закри­т­тя кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня з інших під­став, аніж звіль­не­н­ня осо­би від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті;

2) ухва­ли суду, поста­нов­ле­ної в поряд­ку части­ни дев’ятої стат­ті 100 Кри­мі­наль­но­го про­це­су­аль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни, за кло­по­та­н­ням слід­чо­го чи про­ку­ро­ра, якщо кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня закри­ва­є­ться ними.

{Кодекс допов­не­но стат­тею 96-1 згі­дно із Зако­ном 222-VII від 18.04.2013; в реда­кції Зако­ну 1261-VII від 13.05.2014; із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 731-VIII від 08.10.2015; текст стат­ті 96-1 в реда­кції Зако­ну 770-VIII від 10.11.2015; із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 743-VIII від 03.11.2015; текст стат­ті 96-1 в реда­кції Зако­ну 1019-VIII від 18.02.2016}

Ста­т­тя 96–2. Випад­ки засто­су­ва­н­ня спе­ці­аль­ної кон­фі­ска­ції

  1. Спе­ці­аль­на кон­фі­ска­ція засто­со­ву­є­ться у разі, якщо гро­ші, цін­но­сті та інше май­но:

1) одер­жа­ні вна­слі­док вчи­не­н­ня зло­чи­ну та/або є дохо­да­ми від тако­го май­на;

2) при­зна­ча­ли­ся (вико­ри­сто­ву­ва­ли­ся) для схи­ля­н­ня осо­би до вчи­не­н­ня зло­чи­ну, фінан­су­ва­н­ня та/або мате­рі­аль­но­го забез­пе­че­н­ня зло­чи­ну або вина­го­ро­ди за його вчи­не­н­ня;

3) були пре­дме­том зло­чи­ну, крім тих, що повер­та­ю­ться вла­сни­ку (закон­но­му воло­діль­цю), а у разі, коли його не вста­нов­ле­но, — пере­хо­дять у вла­сність дер­жа­ви;

4) були під­шу­ка­ні, виго­тов­ле­ні, при­сто­со­ва­ні або вико­ри­ста­ні як засо­би чи зна­ря­д­дя вчи­не­н­ня зло­чи­ну, крім тих, що повер­та­ю­ться вла­сни­ку (закон­но­му воло­діль­цю), який не знав і не міг зна­ти про їх неза­кон­не вико­ри­ста­н­ня.

  1. У разі якщо гро­ші, цін­но­сті та інше май­но, зазна­че­ні у пун­кті 1 части­ни пер­шої цієї стат­ті, були пов­ні­стю або час­тко­во пере­тво­ре­ні в інше май­но, спе­ці­аль­ній кон­фі­ска­ції під­ля­гає пов­ні­стю або час­тко­во пере­тво­ре­не май­но. Якщо кон­фі­ска­ція гро­шей, цін­но­стей та іншо­го май­на, зазна­че­них у пун­кті 1 части­ни пер­шої цієї стат­ті, на момент прийня­т­тя судом ріше­н­ня про спе­ці­аль­ну кон­фі­ска­цію немо­жли­ва вна­слі­док їх вико­ри­ста­н­ня або немо­жли­во­сті виді­ле­н­ня з набу­то­го закон­ним шля­хом май­на, або від­чу­же­н­ня, або з інших при­чин, суд вино­сить ріше­н­ня про кон­фі­ска­цію гро­шо­вої суми, що від­по­від­ає вар­то­сті тако­го май­на.
  2. Спе­ці­аль­на кон­фі­ска­ція засто­со­ву­є­ться також у разі, коли осо­ба не під­ля­гає кри­мі­наль­ній від­по­від­аль­но­сті у зв’язку з недо­ся­гне­н­ням віку, з яко­го може наста­ва­ти кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність, або нео­су­дні­стю, або звіль­ня­є­ться від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті чи пока­ра­н­ня з під­став, перед­ба­че­них цим Коде­ксом, крім звіль­не­н­ня від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті у зв’язку із закін­че­н­ням стро­ків дав­но­сті.
  3. Гро­ші, цін­но­сті, в тому числі кошти, що зна­хо­дя­ться на бан­ків­ських рахун­ках чи на збе­рі­ган­ні у бан­ках або інших фінан­со­вих уста­но­вах, інше май­но, зазна­че­ні в цій стат­ті, під­ля­га­ють спе­ці­аль­ній кон­фі­ска­ції у тре­тьої осо­би, якщо вона набу­ла таке май­но від підо­зрю­ва­но­го, обви­ну­ва­че­но­го, осо­би, яка пере­слі­ду­є­ться за вчи­не­н­ня суспіль­но небез­пе­чно­го дія­н­ня у віці, з яко­го не настає кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність, або в ста­ні нео­су­дно­сті, чи іншої осо­би без­опла­тно, за рин­ко­ву ціну або за ціну вищу чи ниж­чу рин­ко­вої вар­то­сті, і зна­ла або повин­на була і могла зна­ти, що таке май­но від­по­від­ає будь-якій із ознак, зазна­че­них у пун­ктах 1–4 части­ни пер­шої цієї стат­ті.

Вище­за­зна­че­ні відо­мо­сті щодо тре­тьої осо­би повин­ні бути вста­нов­ле­ні в судо­во­му поряд­ку на під­ста­ві доста­тно­сті дока­зів.

Спе­ці­аль­на кон­фі­ска­ція не може бути засто­со­ва­на до май­на, яке пере­бу­ває у вла­сно­сті добро­со­ві­сно­го набу­ва­ча.

  1. Спе­ці­аль­на кон­фі­ска­ція не засто­со­ву­є­ться до гро­шей, цін­но­стей та іншо­го май­на, зазна­че­них у цій стат­ті, які згі­дно із зако­ном під­ля­га­ють повер­нен­ню вла­сни­ку (закон­но­му воло­діль­цю) або при­зна­че­ні для від­шко­ду­ва­н­ня шко­ди, зав­да­ної зло­чи­ном.

{Части­ну шосту стат­ті 96-2 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 1019-VIII від 18.02.2016}

{Кодекс допов­не­но стат­тею 96-2 згі­дно із Зако­ном 222-VII від 18.04.2013; із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­на­ми 1261-VII від 13.05.2014, 770-VIII від 10.11.2015, 1019-VIII від 18.02.2016}

Роз­діл XIV1
ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Ста­т­тя 96–3. Під­ста­ви для засто­су­ва­н­ня до юри­ди­чних осіб захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру

  1. Під­ста­ва­ми для засто­су­ва­н­ня до юри­ди­чної осо­би захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру є:

1) вчи­не­н­ня її упов­но­ва­же­ною осо­бою від іме­ні та в інте­ре­сах юри­ди­чної осо­би будь-яко­го із зло­чи­нів, перед­ба­че­них у ста­т­тях 209 і 306, части­нах пер­шій і дру­гій стат­ті 368-3, части­нах пер­шій і дру­гій стат­ті 368-4, ста­т­тях 369 і 369-2 цьо­го Коде­ксу;

2) неза­без­пе­че­н­ня вико­на­н­ня покла­де­них на її упов­но­ва­же­ну осо­бу зако­ном або уста­нов­чи­ми доку­мен­та­ми юри­ди­чної осо­би обов’язків щодо вжи­т­тя захо­дів із запо­бі­га­н­ня кору­пції, що при­зве­ло до вчи­не­н­ня будь-яко­го із зло­чи­нів, перед­ба­че­них у ста­т­тях 209 і 306, части­нах пер­шій і дру­гій стат­ті 368-3, части­нах пер­шій і дру­гій стат­ті 368-4, ста­т­тях 369 і 369-2цьо­го Коде­ксу;

3) вчи­не­н­ня її упов­но­ва­же­ною осо­бою від іме­ні юри­ди­чної осо­би будь-яко­го із зло­чи­нів, перед­ба­че­них у ста­т­тях 258–258-5 цьо­го Коде­ксу;

4) вчи­не­н­ня її упов­но­ва­же­ною осо­бою від іме­ні та в інте­ре­сах юри­ди­чної осо­би будь-яко­го із зло­чи­нів, перед­ба­че­них ста­т­тя­ми 109, 110, 113, 146, 147, части­на­ми дру­гою — четвер­тою стат­ті 159-1, ста­т­тя­ми 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цьо­го Коде­ксу.

При­мі­тка 1. Під упов­но­ва­же­ни­ми осо­ба­ми юри­ди­чної осо­би слід розу­мі­ти слу­жбо­вих осіб юри­ди­чної осо­би, а також інших осіб, які від­по­від­но до зако­ну, уста­нов­чих доку­мен­тів юри­ди­чної осо­би чи дого­во­ру мають пра­во дія­ти від іме­ні юри­ди­чної осо­би.

  1. Зло­чи­ни, перед­ба­че­ні ста­т­тя­ми 109, 110, 113, 146, 147, части­на­ми дру­гою — четвер­тою стат­ті 159-1, ста­т­тя­ми 160, 209, 260, 262, 306, части­на­ми пер­шою і дру­гою стат­ті 368-3, части­на­ми пер­шою і дру­гою стат­ті 368-4, ста­т­тя­ми 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цьо­го Коде­ксу, визна­ю­ться вчи­не­ни­ми в інте­ре­сах юри­ди­чної осо­би, якщо вони при­зве­ли до отри­ма­н­ня нею непра­во­мір­ної виго­ди або ство­ри­ли умо­ви для отри­ма­н­ня такої виго­ди, або були спря­мо­ва­ні на ухи­ле­н­ня від перед­ба­че­ної зако­ном від­по­від­аль­но­сті.

{Ста­т­тя 96-3 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­на­ми 1261-VII від 13.05.2014, 731-VIII від 08.10.2015}

Ста­т­тя 96–4. Юри­ди­чні осо­би, до яких засто­со­ву­ю­ться захо­ди кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру

  1. Захо­ди кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру, у випад­ках, перед­ба­че­них пун­кта­ми 1 і 2части­ни пер­шої стат­ті 96-3 цьо­го Коде­ксу, можуть бути засто­со­ва­ні судом до під­при­єм­ства, уста­но­ви чи орга­ні­за­ції, крім дер­жав­них орга­нів, орга­нів вла­ди Авто­ном­ної Респу­блі­ки Крим, орга­нів місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня, орга­ні­за­цій, ство­ре­них ними у вста­нов­ле­но­му поряд­ку, що пов­ні­стю утри­му­ю­ться за раху­нок від­по­від­но дер­жав­но­го чи місце­во­го бюдже­тів, фон­дів загальнообов’язкового дер­жав­но­го соці­аль­но­го стра­ху­ва­н­ня, Фон­ду гаран­ту­ва­н­ня вкла­дів фізи­чних осіб, а також між­на­ро­дних орга­ні­за­цій.
  2. Захо­ди кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру, у випад­ках, перед­ба­че­них пун­кта­ми 3 і 4части­ни пер­шої стат­ті 96-3 цьо­го Коде­ксу, можуть бути засто­со­ва­ні судом до суб’єктів при­ва­тно­го та публі­чно­го пра­ва рези­ден­тів та нере­зи­ден­тів Укра­ї­ни, вклю­ча­ю­чи під­при­єм­ства, уста­но­ви чи орга­ні­за­ції, дер­жав­ні орга­ни, орга­ни вла­ди Авто­ном­ної Респу­блі­ки Крим, орга­ни місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня, орга­ні­за­ції, ство­ре­ні ними у вста­нов­ле­но­му поряд­ку, фон­ди, а також між­на­ро­дні орга­ні­за­ції, інші юри­ди­чні осо­би, що ство­ре­ні у від­по­від­но­сті до вимог націо­наль­но­го чи між­на­ро­дно­го пра­ва.

Якщо дер­жа­ва або суб’єкт дер­жав­ної вла­сно­сті воло­діє час­ткою біль­ше 25 від­со­тків в юри­ди­чній осо­бі або юри­ди­чна осо­ба зна­хо­ди­ться під ефе­ктив­ним кон­тро­лем дер­жа­ви чи суб’єкта дер­жав­ної вла­сно­сті, то дана юри­ди­чна осо­ба несе цивіль­ну від­по­від­аль­ність у пов­но­му обся­зі за непра­во­мір­но отри­ма­ну виго­ду та шко­ду, запо­ді­я­ну зло­чи­ном, що вчи­не­ний дер­жа­вою, суб’єктами дер­жав­ної вла­сно­сті або дер­жав­но­го управ­лі­н­ня.

{Ста­т­тя 96-4 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 1261-VII від 13.05.2014}

Ста­т­тя 96–5. Під­ста­ви для звіль­не­н­ня юри­ди­чної осо­би від засто­су­ва­н­ня захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру

  1. Юри­ди­чна осо­ба звіль­ня­є­ться від засто­су­ва­н­ня до неї захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру, якщо з дня вчи­не­н­ня її упов­но­ва­же­ною осо­бою будь-яко­го зло­чи­ну, зазна­че­но­го устат­ті 96-3 цьо­го Коде­ксу, і до дня набра­н­ня виро­ком закон­ної сили мину­ли такі стро­ки:

1) три роки — у разі вчи­не­н­ня зло­чи­ну неве­ли­кої тяж­ко­сті;

2) п’ять років — у разі вчи­не­н­ня зло­чи­ну сере­дньої тяж­ко­сті;

3) десять років — у разі вчи­не­н­ня тяж­ко­го зло­чи­ну;

4) п’ятнадцять років — у разі вчи­не­н­ня осо­бли­во тяж­ко­го зло­чи­ну.

  1. Пере­біг дав­но­сті засто­су­ва­н­ня до юри­ди­чної осо­би захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру зупи­ня­є­ться, якщо її упов­но­ва­же­на осо­ба, яка вчи­ни­ла будь-який зло­чин, зазна­че­ний у стат­ті 96-3 цьо­го Коде­ксу, пере­хо­ву­є­ться від орга­нів досу­до­во­го слід­ства та суду з метою ухи­ле­н­ня від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті та її місце­зна­хо­дже­н­ня неві­до­ме. У таких випад­ках пере­біг дав­но­сті від­нов­лю­є­ться з дня вста­нов­ле­н­ня місце­зна­хо­дже­н­ня цієї упов­но­ва­же­ної осо­би.
  2. Пере­біг дав­но­сті засто­су­ва­н­ня до юри­ди­чної осо­би захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру пере­ри­ва­є­ться, якщо до закін­че­н­ня перед­ба­че­них у части­нах пер­шій та дру­гій цієї стат­ті стро­ків її упов­но­ва­же­на осо­ба повтор­но вчи­ни­ла будь-який зло­чин, зазна­че­ний у стат­ті 96-3 цьо­го Коде­ксу.
  3. Обчи­сле­н­ня дав­но­сті в цьо­му разі почи­на­є­ться з дня вчи­не­н­ня упов­но­ва­же­ною осо­бою юри­ди­чної осо­би будь-яко­го зло­чи­ну, зазна­че­но­го у стат­ті 96-3 цьо­го Коде­ксу. При цьо­му стро­ки дав­но­сті обчи­слю­ю­ться окре­мо за кожний зло­чин.

Ста­т­тя 96–6. Види захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру, що засто­со­ву­ю­ться до юри­ди­чних осіб

  1. До юри­ди­чних осіб судом можуть бути засто­со­ва­ні такі захо­ди кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру:

1) штраф;

2) кон­фі­ска­ція май­на;

3) лікві­да­ція.

  1. До юри­ди­чних осіб штраф та лікві­да­ція можуть засто­со­ву­ва­ти­ся лише як основ­ні захо­ди кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру, а кон­фі­ска­ція май­на — лише як дода­тко­вий. При засто­су­ван­ні захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру юри­ди­чна осо­ба зобов’язана від­шко­ду­ва­ти нане­се­ні зби­тки та шко­ду в пов­но­му обся­зі, а також роз­мір отри­ма­ної непра­во­мір­ної виго­ди, яка отри­ма­на або могла бути отри­ма­на юри­ди­чною осо­бою.

Ста­т­тя 96–7. Штраф

  1. Штраф — це гро­шо­ва сума, що спла­чу­є­ться юри­ди­чною осо­бою на під­ста­ві судо­во­го ріше­н­ня.

Суд засто­со­вує штраф вихо­дя­чи з дво­кра­тно­го роз­мі­ру неза­кон­но одер­жа­ної непра­во­мір­ної виго­ди.

  1. У разі коли непра­во­мір­ну виго­ду не було одер­жа­но, або її роз­мір немо­жли­во обчи­сли­ти, суд, зале­жно від сту­пе­ня тяж­ко­сті зло­чи­ну, вчи­не­но­го упов­но­ва­же­ною осо­бою юри­ди­чної осо­би, засто­со­вує штраф у таких роз­мі­рах:

за зло­чин неве­ли­кої тяж­ко­сті — від п’яти до деся­ти тисяч нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян;

за зло­чин сере­дньої тяж­ко­сті — від деся­ти до двад­ця­ти тисяч нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян;

за тяж­кий зло­чин — від двад­ця­ти до п’ятдесяти тисяч нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян;

за осо­бли­во тяж­кий зло­чин — від п’ятдесяти до сім­де­ся­ти п’яти тисяч нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян.

  1. З ура­ху­ва­н­ням май­но­во­го ста­ну юри­ди­чної осо­би суд може засто­су­ва­ти штраф із роз­стро­чкою випла­ти пев­ни­ми части­на­ми стро­ком до трьох років.

{Ста­т­тя 96-7 в реда­кції Зако­ну 1261-VII від 13.05.2014}

Ста­т­тя 96–8. Кон­фі­ска­ція май­на

  1. Кон­фі­ска­ція май­на поля­гає у при­му­со­во­му без­опла­тно­му вилу­чен­ні у вла­сність дер­жа­ви май­на юри­ди­чної осо­би і засто­со­ву­є­ться судом у разі лікві­да­ції юри­ди­чної осо­би згі­дно з цим Коде­ксом.

Ста­т­тя 96–9. Лікві­да­ція

  1. Лікві­да­ція юри­ди­чної осо­би засто­со­ву­є­ться судом у разі вчи­не­н­ня її упов­но­ва­же­ною осо­бою будь-яко­го із зло­чи­нів, перед­ба­че­них ста­т­тя­ми 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 258–258-5, 436, 436-1, 437, 438, 442, 444, 447 цьо­го Коде­ксу.

{Ста­т­тя 96-9 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 317-VIII від 09.04.2015}

Ста­т­тя 96–10. Загаль­ні пра­ви­ла засто­су­ва­н­ня до юри­ди­чних осіб захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру

  1. При засто­су­ван­ні до юри­ди­чної осо­би захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру судом вра­хо­ву­ю­ться сту­пінь тяж­ко­сті вчи­не­но­го її упов­но­ва­же­ною осо­бою зло­чи­ну, сту­пінь здій­сне­н­ня зло­чин­но­го намі­ру, роз­мір зав­да­ної шко­ди, хара­ктер та роз­мір непра­во­мір­ної виго­ди, яка отри­ма­на або могла бути отри­ма­на юри­ди­чною осо­бою, вжи­ті юри­ди­чною осо­бою захо­ди для запо­бі­га­н­ня зло­чи­ну.

Ста­т­тя 96–11. Засто­су­ва­н­ня до юри­ди­чних осіб захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру за суку­пні­стю зло­чи­нів

  1. За суку­пні­стю зло­чи­нів в межах одно­го про­ва­дже­н­ня суд, засто­су­вав­ши до юри­ди­чної осо­би захо­ди кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру за кожен зло­чин окре­мо, визна­чає оста­то­чний основ­ний захід шля­хом погли­не­н­ня менш суво­ро­го захо­ду більш суво­рим.
  2. При засто­су­ван­ні до юри­ди­чної осо­би захо­дів кри­мі­наль­но-пра­во­во­го хара­кте­ру за зло­чин за наяв­но­сті неви­ко­на­но­го захо­ду за попе­ре­днім виро­ком (виро­ка­ми) суду кожне з них вико­ну­є­ться само­стій­но, крім випад­ків засто­су­ва­н­ня судом лікві­да­ції юри­ди­чної осо­би згі­дно з цим Коде­ксом.

{Кодекс допов­не­но роз­ді­лом XIV-1 згі­дно із Зако­ном 314-VII від 23.05.2013 з ура­ху­ва­н­ням змін, вне­се­них Зако­ном 1207-VII від 15.04.2014}

Роз­діл XV
ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Ста­т­тя 97. Звіль­не­н­ня від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті із засто­су­ва­н­ням при­му­со­вих захо­дів вихов­но­го хара­кте­ру

  1. Непов­но­лі­тньо­го, який впер­ше вчи­нив зло­чин неве­ли­кої тяж­ко­сті або необе­ре­жний зло­чин сере­дньої тяж­ко­сті, може бути звіль­не­но від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті, якщо його виправ­ле­н­ня можли­ве без засто­су­ва­н­ня пока­ра­н­ня. У цих випад­ках суд засто­со­вує до непов­но­лі­тньо­го при­му­со­ві захо­ди вихов­но­го хара­кте­ру, перед­ба­че­ні части­ною дру­гою стат­ті 105 цьо­го Коде­ксу.
  2. При­му­со­ві захо­ди вихов­но­го хара­кте­ру, перед­ба­че­ні части­ною дру­гою стат­ті 105 цьо­го Коде­ксу, суд засто­со­вує і до осо­би, яка до дося­гне­н­ня віку, з яко­го може наста­ва­ти кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність, вчи­ни­ла суспіль­но небез­пе­чне дія­н­ня, що під­па­дає під озна­ки дія­н­ня, перед­ба­че­но­го Осо­бли­вою части­ною цьо­го Коде­ксу.
  3. У разі ухи­ле­н­ня непов­но­лі­тньо­го, що вчи­нив зло­чин, від засто­су­ва­н­ня до ньо­го при­му­со­вих захо­дів вихов­но­го хара­кте­ру ці захо­ди ска­со­ву­ю­ться і він при­тя­гу­є­ться до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті.

{Ста­т­тя 97 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 270-VI від 15.04.2008}

Ста­т­тя 98. Види пока­рань

  1. До непов­но­лі­тніх, визна­них вин­ни­ми у вчи­нен­ні зло­чи­ну, судом можуть бути засто­со­ва­ні такі основ­ні види пока­рань:

1) штраф;

2) гро­мад­ські робо­ти;

3) виправ­ні робо­ти;

4) арешт;

5) позбав­ле­н­ня волі на пев­ний строк.

  1. До непов­но­лі­тніх можуть бути засто­со­ва­ні дода­тко­ві пока­ра­н­ня у виді штра­фу та позбав­ле­н­ня пра­ва обі­йма­ти пев­ні поса­ди або займа­ти­ся пев­ною діяль­ні­стю.

Ста­т­тя 99. Штраф

  1. Штраф засто­со­ву­є­ться лише до непов­но­лі­тніх, що мають само­стій­ний доход, вла­сні кошти або май­но, на яке може бути звер­не­не стя­гне­н­ня.
  2. Роз­мір штра­фу, в тому числі за вчи­не­н­ня зло­чи­ну, за який перед­ба­че­но основ­не пока­ра­н­ня лише у виді штра­фу понад три тися­чі нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян, вста­нов­лю­є­ться судом зале­жно від тяж­ко­сті вчи­не­но­го зло­чи­ну та з ура­ху­ва­н­ням май­но­во­го ста­ну непов­но­лі­тньо­го в межах до п’ятисот вста­нов­ле­них зако­но­дав­ством нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян.
  3. До непов­но­лі­тньо­го, що не має само­стій­но­го дохо­ду, вла­сних коштів або май­на, на яке може бути звер­не­не стя­гне­н­ня, засу­дже­но­го за вчи­не­н­ня зло­чи­ну, за який перед­ба­че­но основ­не пока­ра­н­ня лише у виді штра­фу понад три тися­чі нео­по­да­тко­ву­ва­них міні­му­мів дохо­дів гро­ма­дян, може бути засто­со­ва­но пока­ра­н­ня у виді гро­мад­ських робіт або виправ­них робіт згі­дно з поло­же­н­ня­ми ста­тей 100, 103 цьо­го Коде­ксу.

{Ста­т­тя 99 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 4025-VI від 15.11.2011}

Ста­т­тя 100. Гро­мад­ські та виправ­ні робо­ти

  1. Гро­мад­ські робо­ти можуть бути при­зна­че­ні непов­но­лі­тньо­му у віці від 16 до 18 років на строк від трид­ця­ти до ста двад­ця­ти годин і поля­га­ють у вико­нан­ні непов­но­лі­тнім робіт у віль­ний від навча­н­ня чи основ­ної робо­ти час. Три­ва­лість вико­на­н­ня дано­го виду пока­ра­н­ня не може пере­ви­щу­ва­ти двох годин на день.
  2. Виправ­ні робо­ти можуть бути при­зна­че­ні непов­но­лі­тньо­му в віці від 16 до 18 років за місцем робо­ти на строк від двох міся­ців до одно­го року.
  3. Із заро­бі­тку непов­но­лі­тньо­го, засу­дже­но­го до виправ­них робіт, здій­сню­є­ться від­ра­ху­ва­н­ня в доход дер­жа­ви в роз­мі­рі, вста­нов­ле­но­му виро­ком суду, в межах від п’яти до деся­ти від­со­тків.

Ста­т­тя 101. Арешт

Арешт поля­гає у три­ман­ні непов­но­лі­тньо­го, який на момент поста­нов­ле­н­ня виро­ку досяг шістнад­ця­ти років, в умо­вах ізо­ля­ції в спе­ці­аль­но при­сто­со­ва­них уста­но­вах на строк від п’ятнадцяти до соро­ка п’яти діб.

Ста­т­тя 102. Позбав­ле­н­ня волі на пев­ний строк

  1. Пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі осо­бам, які не дося­гли до вчи­не­н­ня зло­чи­ну вісім­над­ця­ти­рі­чно­го віку, може бути при­зна­че­не на строк від шести міся­ців до деся­ти років, крім випад­ків, перед­ба­че­них пун­ктом 5 части­ни тре­тьої цієї стат­ті. Непов­но­лі­тні, засу­дже­ні до пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі, від­бу­ва­ють його у спе­ці­аль­них вихов­них уста­но­вах.
  2. Позбав­ле­н­ня волі не може бути при­зна­че­не непов­но­лі­тньо­му, який впер­ше вчи­нив зло­чин неве­ли­кої тяж­ко­сті.
  3. Пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі при­зна­ча­є­ться непов­но­лі­тньо­му:

1) за вчи­не­ний повтор­но зло­чин неве­ли­кої тяж­ко­сті — на строк не біль­ше одно­го року шести міся­ців;

2) за зло­чин сере­дньої тяж­ко­сті — на строк не біль­ше чоти­рьох років;

3) за тяж­кий зло­чин — на строк не біль­ше семи років;

4) за осо­бли­во тяж­кий зло­чин — на строк не біль­ше деся­ти років;

5) за осо­бли­во тяж­кий зло­чин, поєд­на­ний з уми­сним позбав­ле­н­ням жит­тя люди­ни, — на строк до п’ятнадцяти років.

{Ста­т­тя 102 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 270-VI від 15.04.2008}

Ста­т­тя 103. При­зна­че­н­ня пока­ра­н­ня

  1. При при­зна­чен­ні пока­ра­н­ня непов­но­лі­тньо­му суд, крім обста­вин, перед­ба­че­них у ста­т­тях 65–67 цьо­го Коде­ксу, вра­хо­вує умо­ви його жит­тя та вихо­ва­н­ня, вплив доро­слих, рівень роз­ви­тку та інші осо­бли­во­сті осо­би непов­но­лі­тньо­го.
  2. При при­зна­чен­ні пока­ра­н­ня непов­но­лі­тньо­му за суку­пні­стю зло­чи­нів або виро­ків оста­то­чне пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі не може пере­ви­щу­ва­ти п’ятнадцяти років.

Ста­т­тя 104. Звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня з випро­бу­ва­н­ням

  1. Звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня з випро­бу­ва­н­ням засто­со­ву­є­ться до непов­но­лі­тніх від­по­від­но до ста­тей 75–78 цьо­го Коде­ксу, з ура­ху­ва­н­ням поло­жень, перед­ба­че­них цією стат­тею.
  2. Звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня з випро­бу­ва­н­ням може бути засто­со­ва­не до непов­но­лі­тньо­го лише у разі його засу­дже­н­ня до аре­шту або позбав­ле­н­ня волі.
  3. Іспи­то­вий строк уста­нов­лю­є­ться три­ва­лі­стю від одно­го до двох років.
  4. У разі звіль­не­н­ня непов­но­лі­тньо­го від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня з випро­бу­ва­н­ням суд може покла­сти на окре­му осо­бу, за її зго­дою або на її про­ха­н­ня, обов’язок щодо нагля­ду за засу­дже­ним та про­ве­де­н­ня з ним вихов­ної робо­ти.

{Ста­т­тя 104 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 270-VI від 15.04.2008}

Ста­т­тя 105. Звіль­не­н­ня від пока­ра­н­ня із засто­су­ва­н­ням при­му­со­вих захо­дів вихов­но­го хара­кте­ру

  1. Непов­но­лі­тній, який вчи­нив зло­чин неве­ли­кої або сере­дньої тяж­ко­сті, може бути звіль­не­ний судом від пока­ра­н­ня, якщо буде визна­но, що вна­слі­док щиро­го роз­ка­я­н­ня та подаль­шої без­до­ган­ної пове­дін­ки він на момент поста­нов­ле­н­ня виро­ку не потре­бує засто­су­ва­н­ня пока­ра­н­ня.
  2. У цьо­му разі суд засто­со­вує до непов­но­лі­тньо­го такі при­му­со­ві захо­ди вихов­но­го хара­кте­ру:

1) засте­ре­же­н­ня;

2) обме­же­н­ня дозві­л­ля і вста­нов­ле­н­ня осо­бли­вих вимог до пове­дін­ки непов­но­лі­тньо­го;

3) пере­да­ча непов­но­лі­тньо­го під нагляд батьків чи осіб, які їх замі­ня­ють, чи під нагляд педа­го­гі­чно­го або тру­до­во­го коле­кти­ву за його зго­дою, а також окре­мих гро­ма­дян на їхнє про­ха­н­ня;

4) покла­де­н­ня на непов­но­лі­тньо­го, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має май­но, кошти або заро­бі­ток, обов’язку від­шко­ду­ва­н­ня запо­ді­я­них май­но­вих зби­тків;

5) направ­ле­н­ня непов­но­лі­тньо­го до спе­ці­аль­ної навчаль­но-вихов­ної уста­но­ви для дітей і під­лі­тків до його виправ­ле­н­ня, але на строк, що не пере­ви­щує трьох років. Умо­ви пере­бу­ва­н­ня в цих уста­но­вах непов­но­лі­тніх та поря­док їх зали­ше­н­ня визна­ча­ю­ться зако­ном.

  1. До непов­но­лі­тньо­го може бути засто­со­ва­но кіль­ка при­му­со­вих захо­дів вихов­но­го хара­кте­ру, що перед­ба­че­ні у части­ні дру­гій цієї стат­ті. Три­ва­лість захо­дів вихов­но­го хара­кте­ру, перед­ба­че­них у пун­ктах 2 та 3 части­ни дру­гої цієї стат­ті, вста­нов­лю­є­ться судом, який їх при­зна­чає.
  2. Суд може також визна­ти за необ­хі­дне при­зна­чи­ти непов­но­лі­тньо­му вихо­ва­те­ля в поряд­ку, перед­ба­че­но­му зако­ном.

Ста­т­тя 106. Звіль­не­н­ня від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті та від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня у зв’язку із закін­че­н­ням стро­ків дав­но­сті

  1. Звіль­не­н­ня від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті та від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня у зв’язку із закін­че­н­ням стро­ків дав­но­сті до осіб, які вчи­ни­ли зло­чин у віці до вісім­над­ця­ти років, засто­со­ву­є­ться від­по­від­но до ста­тей 49 та 80 цьо­го Коде­ксу з ура­ху­ва­н­ням поло­жень, перед­ба­че­них цією стат­тею.
  2. Щодо осіб, зазна­че­них у части­ні пер­шій цієї стат­ті, вста­нов­лю­ю­ться такі стро­ки дав­но­сті:

1) два роки — у разі вчи­не­н­ня зло­чи­ну неве­ли­кої тяж­ко­сті;

2) п’ять років — у разі вчи­не­н­ня зло­чи­ну сере­дньої тяж­ко­сті;

3) сім років — у разі вчи­не­н­ня тяж­ко­го зло­чи­ну;

4) десять років — у разі вчи­не­н­ня осо­бли­во тяж­ко­го зло­чи­ну.

  1. Щодо осіб, зазна­че­них у части­ні пер­шій цієї стат­ті, вста­нов­лю­ю­ться такі стро­ки вико­на­н­ня обви­ну­валь­но­го виро­ку:

1) два роки — у разі засу­дже­н­ня до пока­ра­н­ня, не пов’язаного з позбав­ле­н­ням волі, а також при засу­джен­ні до пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі за зло­чин неве­ли­кої тяж­ко­сті;

2) п’ять років — у разі засу­дже­н­ня до пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі за зло­чин сере­дньої тяж­ко­сті, а також при засу­джен­ні до пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі на строк не біль­ше п’яти років за тяж­кий зло­чин;

3) сім років — у разі засу­дже­н­ня до пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі на строк біль­ше п’яти років за тяж­кий зло­чин;

4) десять років — у разі засу­дже­н­ня до пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі за осо­бли­во тяж­кий зло­чин.

Ста­т­тя 107. Умов­но-достро­ко­ве звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня

  1. До осіб, які від­бу­ва­ють пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі за зло­чин, вчи­не­ний у віці до вісім­над­ця­ти років, може бути засто­со­ва­не умов­но-достро­ко­ве звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня неза­ле­жно від тяж­ко­сті вчи­не­но­го зло­чи­ну.
  2. Умов­но-достро­ко­ве звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня може бути засто­со­ва­не, якщо засу­дже­ний сум­лін­ною пове­дін­кою та став­ле­н­ням до пра­ці та навча­н­ня довів своє виправ­ле­н­ня.
  3. Умов­но-достро­ко­ве звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня може бути засто­со­ва­не до засу­дже­них за зло­чин, вчи­не­ний у віці до вісім­над­ця­ти років, після факти­чно­го від­бу­т­тя:

1) не мен­ше тре­ти­ни при­зна­че­но­го стро­ку пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі за зло­чин неве­ли­кої або сере­дньої тяж­ко­сті і за необе­ре­жний тяж­кий зло­чин;

2) не мен­ше поло­ви­ни стро­ку пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі, при­зна­че­но­го судом за уми­сний тяж­кий зло­чин чи необе­ре­жний осо­бли­во тяж­кий зло­чин, а також, якщо осо­ба рані­ше від­бу­ва­ла пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі за уми­сний зло­чин і до пога­ше­н­ня або зня­т­тя суди­мо­сті зно­ву вчи­ни­ла у віці до вісім­над­ця­ти років новий уми­сний зло­чин, за який вона засу­дже­на до позбав­ле­н­ня волі;

3) не мен­ше двох тре­тин стро­ку пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі, при­зна­че­но­го судом за уми­сний осо­бли­во тяж­кий зло­чин, а також, якщо осо­ба рані­ше від­бу­ва­ла пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі і була умов­но-достро­ко­во звіль­не­на від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня, але до закін­че­н­ня невід­бу­тої части­ни пока­ра­н­ня та до дося­гне­н­ня вісім­над­ця­ти­рі­чно­го віку зно­ву вчи­ни­ла уми­сний зло­чин, за який вона засу­дже­на до позбав­ле­н­ня волі.

  1. До непов­но­лі­тніх замі­на невід­бу­тої части­ни пока­ра­н­ня більш м’яким пока­ра­н­ням не засто­со­ву­є­ться.
  2. У разі вчи­не­н­ня осо­бою, щодо якої засто­со­ва­не умов­но-достро­ко­ве звіль­не­н­ня від від­бу­ва­н­ня пока­ра­н­ня, про­тя­гом невід­бу­тої части­ни пока­ра­н­ня ново­го зло­чи­ну суд при­зна­чає їй пока­ра­н­ня за пра­ви­ла­ми, перед­ба­че­ни­ми у ста­т­тях 71 і 72 цьо­го Коде­ксу.

Ста­т­тя 108. Пога­ше­н­ня та зня­т­тя суди­мо­сті

  1. Пога­ше­н­ня та зня­т­тя суди­мо­сті щодо осіб, які вчи­ни­ли зло­чин до дося­гне­н­ня ними вісім­над­ця­ти­рі­чно­го віку, здій­сню­є­ться від­по­від­но до ста­тей 88–91 цьо­го Коде­ксу з ура­ху­ва­н­ням поло­жень, перед­ба­че­них цією стат­тею.
  2. Таки­ми, що не мають суди­мо­сті, визна­ю­ться непов­но­лі­тні:

1) засу­дже­ні до пока­ра­н­ня, не пов’язаного з позбав­ле­н­ням волі, після вико­на­н­ня цьо­го пока­ра­н­ня;

2) засу­дже­ні до позбав­ле­н­ня волі за зло­чин неве­ли­кої або сере­дньої тяж­ко­сті, якщо вони про­тя­гом одно­го року з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня не вчи­нять ново­го зло­чи­ну;

3) засу­дже­ні до позбав­ле­н­ня волі за тяж­кий зло­чин, якщо вони про­тя­гом трьох років з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня не вчи­нять ново­го зло­чи­ну;

4) засу­дже­ні до позбав­ле­н­ня волі за осо­бли­во тяж­кий зло­чин, якщо вони про­тя­гом п’яти років з дня від­бу­т­тя пока­ра­н­ня не вчи­нять ново­го зло­чи­ну.

  1. Достро­ко­ве зня­т­тя суди­мо­сті допу­ска­є­ться лише щодо осо­би, яка від­бу­ла пока­ра­н­ня у виді позбав­ле­н­ня волі за тяж­кий або осо­бли­во тяж­кий зло­чин, вчи­не­ний у віці до вісім­над­ця­ти років, за під­ста­ва­ми, перед­ба­че­ни­ми в части­ні пер­шій стат­ті 91 цьо­го Коде­ксу, після закін­че­н­ня не менш як поло­ви­ни стро­ку пога­ше­н­ня суди­мо­сті, зазна­че­но­го в части­ні дру­гій цієї стат­ті.
Звер­ну­тись до адво­ка­тазахист у кри­мі­наль­но­му про­ва­джен­ні
0

Автор публікації

Офлайн 4 міся­ці

admin

2
Комен­та­рі: 0Публі­ка­ції: 234Реє­стра­ція: 08-08-2016
Під­три­май­те нас — поді­лі­ться цим запи­сом у соцме­ре­жах:
Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю
ще...