Господарський кодекс України

Пред­став­ни­цтво у Госпо­дар­сько­му судіпослу­ги адво­ка­та

Гла­ва 11
ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА. ІНШІ ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Ста­т­тя 113. При­ва­тні під­при­єм­ства

  1. При­ва­тним під­при­єм­ством визна­є­ться під­при­єм­ство, що діє на осно­ві при­ва­тної вла­сно­сті одно­го або кіль­кох гро­ма­дян, іно­зем­ців, осіб без гро­ма­дян­ства та його (їх) пра­ці чи з вико­ри­ста­н­ням найма­ної пра­ці. При­ва­тним є також під­при­єм­ство, що діє на осно­ві при­ва­тної вла­сно­сті суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня — юри­ди­чної осо­би.
  2. Поря­док орга­ні­за­ції та діяль­но­сті при­ва­тних під­при­ємств визна­ча­є­ться цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.

Ста­т­тя 114. Фер­мер­ське госпо­дар­ство

  1. Фер­мер­ське госпо­дар­ство є фор­мою під­при­єм­ни­цтва гро­ма­дян з метою виро­бни­цтва, пере­роб­ки та реа­лі­за­ції товар­ної сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції.
  2. Чле­на­ми фер­мер­сько­го госпо­дар­ства не можуть бути осо­би, які пра­цю­ють у ньо­му за тру­до­вим дого­во­ром (кон­тра­ктом, уго­дою).
  3. Від­но­си­ни, пов’язані із ство­ре­н­ням та діяль­ні­стю фер­мер­ських госпо­дарств, регу­лю­ю­ться цим Коде­ксом, а також зако­ном про фер­мер­ське госпо­дар­ство, інши­ми зако­на­ми.

{Ста­т­тя 114 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2454-IV від 03.03.2005}

{Ста­т­тю 115 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 3269-VI від 21.04.2011}

Ста­т­тя 116. Під­при­єм­ство з іно­зем­ни­ми інве­сти­ці­я­ми

  1. Під­при­єм­ство, ство­ре­не від­по­від­но до вимог цьо­го Коде­ксу, в ста­ту­тно­му капі­та­лі яко­го не менш як десять від­со­тків ста­но­вить іно­зем­на інве­сти­ція, визна­є­ться під­при­єм­ством з іно­зем­ни­ми інве­сти­ці­я­ми. Під­при­єм­ство набу­ває ста­ту­су під­при­єм­ства з іно­зем­ни­ми інве­сти­ці­я­ми з дня зара­ху­ва­н­ня іно­зем­ної інве­сти­ції на його баланс.
  2. Іно­зем­ною інве­сти­ці­єю є цін­но­сті, що вкла­да­ю­ться іно­зем­ни­ми інве­сто­ра­ми в об’єкти інве­сти­цій­ної діяль­но­сті від­по­від­но до зако­но­дав­ства Укра­ї­ни з метою отри­ма­н­ня при­бу­тку або дося­гне­н­ня соці­аль­но­го ефе­кту.
  3. Іно­зем­ні інве­сти­ції можуть вкла­да­ти­ся в об’єкти, інве­сту­ва­н­ня в які не забо­ро­не­но зако­на­ми Укра­ї­ни.
  4. Під­при­єм­ства з іно­зем­ни­ми інве­сти­ці­я­ми мають пра­во бути заснов­ни­ка­ми дочір­ніх під­при­ємств, ство­рю­ва­ти філії і пред­став­ни­цтва на тери­то­рії Укра­ї­ни і за її межа­ми з додер­жа­н­ням вимог зако­но­дав­ства Укра­ї­ни та зако­но­дав­ства від­по­від­них дер­жав.
  5. Зако­ном можуть бути визна­че­ні галу­зі госпо­да­рю­ва­н­ня та/або тери­то­рії, в яких вста­нов­лю­є­ться загаль­ний роз­мір уча­сті іно­зем­но­го інве­сто­ра, а також тери­то­рії, на яких діяль­ність під­при­ємств з іно­зем­ни­ми інве­сти­ці­я­ми обме­жу­є­ться або забо­ро­ня­є­ться, вихо­дя­чи з вимог забез­пе­че­н­ня націо­наль­ної без­пе­ки.
  6. Пра­во­вий ста­тус і поря­док діяль­но­сті під­при­ємств з іно­зем­ни­ми інве­сти­ці­я­ми визна­ча­ю­ться цим Коде­ксом, зако­ном про режим іно­зем­но­го інве­сту­ва­н­ня в Укра­ї­ні, інши­ми зако­но­дав­чи­ми акта­ми.

Ста­т­тя 117. Іно­зем­не під­при­єм­ство

  1. Іно­зем­ним під­при­єм­ством є уні­тар­не або кор­по­ра­тив­не під­при­єм­ство, ство­ре­не за зако­но­дав­ством Укра­ї­ни, що діє виклю­чно на осно­ві вла­сно­сті іно­зем­ців або іно­зем­них юри­ди­чних осіб, або дію­че під­при­єм­ство, при­дба­не пов­ні­стю у вла­сність цих осіб.
  2. Іно­зем­ні під­при­єм­ства не можуть ство­рю­ва­ти­ся в галу­зях, визна­че­них зако­ном, що мають стра­те­гі­чне зна­че­н­ня для без­пе­ки дер­жа­ви.
  3. Діяль­ність філій, пред­став­ництв та інших від­окрем­ле­них під­роз­ді­лів під­при­ємств, утво­ре­них за зако­но­дав­ством інших дер­жав, здій­сню­є­ться на тери­то­рії Укра­ї­ни від­по­від­но до зако­но­дав­ства Укра­ї­ни.
  4. Умо­ви і поря­док ство­ре­н­ня, вимо­ги до орга­ні­за­ції та діяль­но­сті іно­зем­них під­при­ємств визна­ча­ю­ться цим Коде­ксом, зако­ном про режим іно­зем­но­го інве­сту­ва­н­ня, інши­ми зако­на­ми.

Гла­ва 12
ОБ’ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Ста­т­тя 118. Поня­т­тя об’єднання під­при­ємств

  1. Об’єднанням під­при­ємств є госпо­дар­ська орга­ні­за­ція, утво­ре­на у скла­ді двох або біль­ше під­при­ємств з метою коор­ди­на­ції їх виро­бни­чої, нау­ко­вої та іншої діяль­но­сті для вирі­ше­н­ня спіль­них еко­но­мі­чних та соці­аль­них зав­дань.
  2. Об’єднання під­при­ємств утво­рю­ю­ться під­при­єм­ства­ми на добро­віль­них заса­дах або за ріше­н­ням орга­нів, які від­по­від­но до цьо­го Коде­ксу та інших зако­нів мають пра­во утво­рю­ва­ти об’єднання під­при­ємств. В об’єднання під­при­ємств можуть вхо­ди­ти під­при­єм­ства, утво­ре­ні за зако­но­дав­ством інших дер­жав, а під­при­єм­ства Укра­ї­ни можуть вхо­ди­ти в об’єднання під­при­ємств, утво­ре­ні на тери­то­рії інших дер­жав.
  3. Об’єднання під­при­ємств утво­рю­ю­ться на неви­зна­че­ний строк або як тим­ча­со­ві об’єднання.
  4. Об’єднання під­при­ємств є юри­ди­чною осо­бою.
  5. Дер­жав­на реє­стра­ція об’єднання під­при­ємств здій­сню­є­ться від­по­від­но до стат­ті 58 цьо­го Коде­ксу.

Ста­т­тя 119. Види об’єднань під­при­ємств

  1. Зале­жно від поряд­ку засну­ва­н­ня об’єднання під­при­ємств можуть утво­рю­ва­ти­ся як госпо­дар­ські об’єднання або як дер­жав­ні чи кому­наль­ні госпо­дар­ські об’єднання.
  2. Госпо­дар­ське об’єднання — об’єднання під­при­ємств, утво­ре­не за іні­ці­а­ти­вою під­при­ємств, неза­ле­жно від їх виду, які на добро­віль­них заса­дах об’єднали свою госпо­дар­ську діяль­ність.
  3. Госпо­дар­ські об’єднання діють на осно­ві уста­нов­чо­го дого­во­ру та/або ста­ту­ту, який затвер­джу­є­ться їх заснов­ни­ка­ми.
  4. Дер­жав­не (кому­наль­не) госпо­дар­ське об’єднання — об’єднання під­при­ємств, утво­ре­не дер­жав­ни­ми (кому­наль­ни­ми) під­при­єм­ства­ми за ріше­н­ням Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни або, у визна­че­них зако­ном випад­ках, ріше­н­ням міні­стерств (інших орга­нів, до сфе­ри управ­лі­н­ня яких вхо­дять під­при­єм­ства, що утво­рю­ють об’єднання), або ріше­н­ням ком­пе­тен­тних орга­нів місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня.
  5. Дер­жав­не (кому­наль­не) госпо­дар­ське об’єднання діє на осно­ві ріше­н­ня про його утво­ре­н­ня та ста­ту­ту, який затвер­джу­є­ться орга­ном, що прийняв ріше­н­ня про утво­ре­н­ня об’єднання.
  6. Поло­же­н­ня цієї гла­ви засто­со­ву­ю­ться також до об’єднань інших суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня — юри­ди­чних осіб або об’єднань під­при­ємств за уча­сті таких осіб, якщо інше не перед­ба­че­но цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.

Ста­т­тя 120. Орга­ні­за­цій­но-пра­во­ві фор­ми об’єднань під­при­ємств

  1. Госпо­дар­ські об’єднання утво­рю­ю­ться як асо­ці­а­ції, кор­по­ра­ції, кон­сор­ці­у­ми, кон­цер­ни, інші об’єднання під­при­ємств, перед­ба­че­ні зако­ном.
  2. Асо­ці­а­ція — дого­вір­не об’єднання, ство­ре­не з метою постій­ної коор­ди­на­ції госпо­дар­ської діяль­но­сті під­при­ємств, що об’єдналися, шля­хом цен­тра­лі­за­ції одні­єї або кіль­кох виро­бни­чих та управ­лін­ських фун­кцій, роз­ви­тку спе­ці­а­лі­за­ції і коо­пе­ра­ції виро­бни­цтва, орга­ні­за­ції спіль­них виро­бництв на осно­ві об’єднання уча­сни­ка­ми фінан­со­вих та мате­рі­аль­них ресур­сів для задо­во­ле­н­ня пере­ва­жно госпо­дар­ських потреб уча­сни­ків асо­ці­а­ції. У ста­ту­ті асо­ці­а­ції повин­но бути зазна­че­но, що вона є госпо­дар­ською асо­ці­а­ці­єю. Асо­ці­а­ція не має пра­ва втру­ча­ти­ся у госпо­дар­ську діяль­ність під­при­ємств — уча­сни­ків асо­ці­а­ції. За ріше­н­ням уча­сни­ків асо­ці­а­ція може бути упов­но­ва­же­на пред­став­ля­ти їх інте­ре­си у від­но­си­нах з орга­на­ми вла­ди, інши­ми під­при­єм­ства­ми та орга­ні­за­ці­я­ми.
  3. Кор­по­ра­ці­єю визна­є­ться дого­вір­не об’єднання, ство­ре­не на осно­ві поєд­на­н­ня виро­бни­чих, нау­ко­вих і комер­цій­них інте­ре­сів під­при­ємств, що об’єдналися, з деле­гу­ва­н­ням ними окре­мих пов­но­ва­жень цен­тра­лі­зо­ва­но­го регу­лю­ва­н­ня діяль­но­сті кожно­го з уча­сни­ків орга­нам управ­лі­н­ня кор­по­ра­ції.
  4. Кон­сор­ці­ум — тим­ча­со­ве ста­ту­тне об’єднання під­при­ємств для дося­гне­н­ня його уча­сни­ка­ми пев­ної спіль­ної госпо­дар­ської мети (реа­лі­за­ції цільо­вих про­грам, нау­ко­во-техні­чних, буді­вель­них про­е­ктів тощо). Кон­сор­ці­ум вико­ри­сто­вує кошти, яки­ми його наді­ля­ють уча­сни­ки, цен­тра­лі­зо­ва­ні ресур­си, виді­ле­ні на фінан­су­ва­н­ня від­по­від­ної про­гра­ми, а також кошти, що над­хо­дять з інших дже­рел, в поряд­ку, визна­че­но­му його ста­ту­том. У разі дося­гне­н­ня мети його ство­ре­н­ня кон­сор­ці­ум при­пи­няє свою діяль­ність.
  5. Кон­цер­ном визна­є­ться ста­ту­тне об’єднання під­при­ємств, а також інших орга­ні­за­цій, на осно­ві їх фінан­со­вої зале­жно­сті від одно­го або гру­пи уча­сни­ків об’єднання, з цен­тра­лі­за­ці­єю фун­кцій нау­ко­во-техні­чно­го і виро­бни­чо­го роз­ви­тку, інве­сти­цій­ної, фінан­со­вої, зов­ні­шньо­еко­но­мі­чної та іншої діяль­но­сті. Уча­сни­ки кон­цер­ну наді­ля­ють його части­ною сво­їх пов­но­ва­жень, у тому числі пра­вом пред­став­ля­ти їх інте­ре­си у від­но­си­нах з орга­на­ми вла­ди, інши­ми під­при­єм­ства­ми та орга­ні­за­ці­я­ми. Уча­сни­ки кон­цер­ну не можуть бути одно­ча­сно уча­сни­ка­ми іншо­го кон­цер­ну.
  6. Дер­жав­ні і кому­наль­ні госпо­дар­ські об’єднання утво­рю­ю­ться пере­ва­жно у фор­мі кор­по­ра­ції або кон­цер­ну, неза­ле­жно від най­ме­ну­ва­н­ня об’єднання (ком­бі­нат, трест тощо).

Ста­т­тя 121. Ста­тус під­при­єм­ства — уча­сни­ка об’єднання під­при­ємств

  1. Під­при­єм­ства — уча­сни­ки об’єднання під­при­ємств збе­рі­га­ють ста­тус юри­ди­чної осо­би неза­ле­жно від орга­ні­за­цій­но-пра­во­вої фор­ми об’єднання, і на них поши­рю­ю­ться поло­же­н­ня цьо­го Коде­ксу та інших зако­нів щодо регу­лю­ва­н­ня діяль­но­сті під­при­ємств.
  2. Під­при­єм­ство — уча­сник госпо­дар­сько­го об’єднання має пра­во:

добро­віль­но вийти з об’єднання на умо­вах і в поряд­ку, визна­че­них уста­нов­чим дого­во­ром про його утво­ре­н­ня чи ста­ту­том госпо­дар­сько­го об’єднання;

бути чле­ном інших об’єднань під­при­ємств, якщо зако­ном, заснов­ни­цьким дого­во­ром чи ста­ту­том госпо­дар­сько­го об’єднання не вста­нов­ле­но інше;

одер­жу­ва­ти від госпо­дар­сько­го об’єднання в уста­нов­ле­но­му поряд­ку інфор­ма­цію, пов’язану з інте­ре­са­ми під­при­єм­ства;

одер­жу­ва­ти части­ну при­бу­тку від діяль­но­сті госпо­дар­сько­го об’єднання від­по­від­но до його ста­ту­ту. Під­при­єм­ство може мати також інші пра­ва, перед­ба­че­ні заснов­ни­цьким дого­во­ром чи ста­ту­том госпо­дар­сько­го об’єднання від­по­від­но до зако­но­дав­ства.

  1. Під­при­єм­ство, яке вхо­дить до скла­ду дер­жав­но­го або кому­наль­но­го госпо­дар­сько­го об’єднання, не має пра­ва без зго­ди об’єднання вихо­ди­ти з його скла­ду, а також об’єднувати на добро­віль­них заса­дах свою діяль­ність з інши­ми суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня та при­йма­ти ріше­н­ня про своє при­пи­не­н­ня.

{Части­на тре­тя стат­ті 121 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 642-VII від 10.10.2013}

  1. Ріше­н­ня про утво­ре­н­ня об’єднання під­при­ємств (уста­нов­чий дого­вір) та ста­тут об’єднання пого­джу­ю­ться з Анти­мо­но­поль­ним комі­те­том Укра­ї­ни в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му зако­но­дав­ством.

Ста­т­тя 122. Управ­лі­н­ня об’єднанням під­при­ємств

  1. Госпо­дар­ські об’єднання мають вищі орга­ни управ­лі­н­ня (загаль­ні збо­ри уча­сни­ків) та утво­рю­ють вико­нав­чі орга­ни, перед­ба­че­ні ста­ту­том госпо­дар­сько­го об’єднання.
  2. Вищий орган госпо­дар­сько­го об’єднання:

затвер­джує ста­тут госпо­дар­сько­го об’єднання та вно­сить змі­ни до ньо­го;

вирі­шує пита­н­ня про прийня­т­тя в госпо­дар­ське об’єднання нових уча­сни­ків та виклю­че­н­ня уча­сни­ків з його скла­ду;

утво­рює вико­нав­чий орган госпо­дар­сько­го об’єднання від­по­від­но до його ста­ту­ту чи дого­во­ру;

вирі­шує фінан­со­ві та інші пита­н­ня від­по­від­но до уста­нов­чих доку­мен­тів госпо­дар­сько­го об’єднання.

  1. Вико­нав­чий орган госпо­дар­сько­го об’єднання (коле­гі­аль­ний чи одно­осо­бо­вий) вирі­шує пита­н­ня пото­чної діяль­но­сті, які від­по­від­но до ста­ту­ту або дого­во­ру від­не­се­ні до його ком­пе­тен­ції.
  2. Управ­лі­н­ня дер­жав­ним (кому­наль­ним) госпо­дар­ським об’єднанням здій­сню­ють прав­лі­н­ня об’єднання і гене­раль­ний дире­ктор об’єднання, який при­зна­ча­є­ться на поса­ду та звіль­ня­є­ться з поса­ди орга­ном, що прийняв ріше­н­ня про утво­ре­н­ня об’єднання. Склад прав­лі­н­ня визна­ча­є­ться ста­ту­том об’єднання. Поря­док управ­лі­н­ня дер­жав­ним (кому­наль­ним) госпо­дар­ським об’єднанням визна­ча­є­ться ста­ту­том об’єднання від­по­від­но до зако­ну.

Зако­ном може бути перед­ба­че­ний інший поря­док управ­лі­н­ня дер­жав­ним (кому­наль­ним) госпо­дар­ським об’єднанням в обо­рон­но-про­ми­сло­во­му ком­пле­ксі.

{Части­ну четвер­ту стат­ті 122 допов­не­но абза­цом дру­гим згі­дно із Зако­ном 3531-VI від 16.06.2011}

  1. Здій­сне­н­ня управ­лі­н­ня пото­чною діяль­ні­стю об’єднання під­при­ємств може бути дору­че­но адмі­ні­стра­ції одно­го з під­при­ємств (голов­но­го під­при­єм­ства об’єднання) на умо­вах, перед­ба­че­них уста­нов­чи­ми доку­мен­та­ми від­по­від­но­го об’єднання.
  2. Спо­ри, що вини­ка­ють між уча­сни­ка­ми об’єднання, вирі­шу­ю­ться в поряд­ку, перед­ба­че­но­му ста­ту­том об’єднання, або в судо­во­му поряд­ку від­по­від­но до зако­ну.

Ста­т­тя 123. Май­но­ві від­но­си­ни в об’єднанні під­при­ємств

  1. Уча­сни­ки об’єднання під­при­ємств можуть вно­си­ти на умо­вах і в поряд­ку, перед­ба­че­них його уста­нов­чи­ми доку­мен­та­ми, май­но­ві вне­ски (всту­пні, член­ські, цільо­ві тощо).
  2. Май­но пере­да­є­ться об’єднанню його уча­сни­ка­ми у госпо­дар­ське віда­н­ня або в опе­ра­тив­не управ­лі­н­ня на осно­ві уста­нов­чо­го дого­во­ру чи ріше­н­ня про утво­ре­н­ня об’єднання. Вар­тість май­на об’єднання від­обра­жа­є­ться у його балан­сі.
  3. Госпо­дар­ське об’єднання має пра­во утво­рю­ва­ти за ріше­н­ням його вищо­го орга­ну управ­лі­н­ня уні­тар­ні під­при­єм­ства, філії, пред­став­ни­цтва, а також бути уча­сни­ком (заснов­ни­ком) госпо­дар­ських това­риств. Утво­ре­ні госпо­дар­ським об’єднанням під­при­єм­ства діють від­по­від­но до поло­жень цьо­го Коде­ксу, інших зако­нів та ста­ту­ту під­при­єм­ства, затвер­дже­но­го об’єднанням.
  4. Об’єднання під­при­ємств не від­по­від­ає за зобов’язаннями його уча­сни­ків, а під­при­єм­ства-уча­сни­ки не від­по­від­а­ють за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не перед­ба­че­но уста­нов­чим дого­во­ром або ста­ту­том об’єднання.

Ста­т­тя 124. Вихід уча­сни­ка з об’єднання. При­пи­не­н­ня об’єднання під­при­ємств

  1. Під­при­єм­ства — уча­сни­ки об’єднання можуть вийти з його скла­ду із збе­ре­же­н­ням вза­єм­них зобов’язань та укла­де­них дого­во­рів з інши­ми суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня.
  2. Вихід під­при­єм­ства із скла­ду дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) госпо­дар­сько­го об’єднання здій­сню­є­ться за ріше­н­ням орга­ну, що прийняв ріше­н­ня про утво­ре­н­ня об’єднання.
  3. При­пи­не­н­ня об’єднання під­при­ємств від­бу­ва­є­ться в резуль­та­ті його реор­га­ні­за­ції в інше об’єднання або лікві­да­ції.
  4. Реор­га­ні­за­ція госпо­дар­сько­го об’єднання здій­сню­є­ться за ріше­н­ням під­при­ємств-уча­сни­ків, а реор­га­ні­за­ція дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) госпо­дар­сько­го об’єднання — за ріше­н­ням орга­ну, що прийняв ріше­н­ня про утво­ре­н­ня об’єднання.
  5. Лікві­да­ція госпо­дар­сько­го об’єднання про­ва­ди­ться за ріше­н­ням під­при­ємств-уча­сни­ків, а лікві­да­ція дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) об’єднання — за ріше­н­ням орга­ну, що прийняв ріше­н­ня про утво­ре­н­ня об’єднання. Лікві­да­ція об’єднання під­при­ємств здій­сню­є­ться в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му цим Коде­ксом щодо лікві­да­ції під­при­єм­ства. Май­но, що зали­ши­ло­ся після лікві­да­ції об’єднання, роз­по­ді­ля­є­ться між уча­сни­ка­ми згі­дно зі ста­ту­том об’єднання під­при­ємств чи дого­во­ром.

{Ста­т­тю 125 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 2522-VI від 09.09.2010}

Ста­т­тя 126. Асо­ці­йо­ва­ні під­при­єм­ства. Хол­дин­го­ві ком­па­нії

  1. Асо­ці­йо­ва­ні під­при­єм­ства (госпо­дар­ські орга­ні­за­ції) — це гру­па суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня — юри­ди­чних осіб, пов’язаних між собою від­но­си­на­ми еко­но­мі­чної та/або орга­ні­за­цій­ної зале­жно­сті у фор­мі уча­сті в ста­ту­тно­му капі­та­лі та/або управ­лін­ні. Зале­жність між асо­ці­йо­ва­ни­ми під­при­єм­ства­ми може бути про­стою і вирі­шаль­ною.
  2. Про­ста зале­жність між асо­ці­йо­ва­ни­ми під­при­єм­ства­ми вини­кає у разі якщо одне з них має можли­вість бло­ку­ва­ти прийня­т­тя рішень іншим (зале­жним) під­при­єм­ством, які повин­ні при­йма­ти­ся від­по­від­но до зако­ну та/або уста­нов­чих доку­мен­тів цьо­го під­при­єм­ства ква­лі­фі­ко­ва­ною біль­ші­стю голо­сів.
  3. Вирі­шаль­на зале­жність між асо­ці­йо­ва­ни­ми під­при­єм­ства­ми вини­кає у разі якщо між під­при­єм­ства­ми вста­нов­лю­ю­ться від­но­си­ни кон­тро­лю-під­по­ряд­ку­ва­н­ня за раху­нок пере­ва­жної уча­сті кон­тро­лю­ю­чо­го під­при­єм­ства в ста­ту­тно­му капі­та­лі та/або загаль­них збо­рах чи інших орга­нах управ­лі­н­ня іншо­го (дочір­ньо­го) під­при­єм­ства, зокре­ма воло­ді­н­ня кон­троль­ним паке­том акцій. Від­но­си­ни вирі­шаль­ної зале­жно­сті можуть вста­нов­лю­ва­ти­ся за умо­ви отри­ма­н­ня зго­ди від­по­від­них орга­нів Анти­мо­но­поль­но­го комі­те­ту Укра­ї­ни.
  4. Про наяв­ність про­стої та вирі­шаль­ної зале­жно­сті має бути зазна­че­но у відо­мо­стях дер­жав­ної реє­стра­ції зале­жно­го (дочір­ньо­го) під­при­єм­ства та опу­блі­ко­ва­но від­по­від­но до зако­ну.

{Части­на четвер­та стат­ті 126 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2424-IV від 04.02.2005}

  1. Хол­дин­го­ва ком­па­нія — публі­чне акціо­нер­не това­ри­ство, яке воло­діє, кори­сту­є­ться, а також роз­по­ря­джа­є­ться хол­дин­го­ви­ми кор­по­ра­тив­ни­ми паке­та­ми акцій (часток, паїв) двох або біль­ше кор­по­ра­тив­них під­при­ємств (крім паке­тів акцій, що пере­бу­ва­ють у дер­жав­ній вла­сно­сті).

{Части­на п’ята стат­ті 126 в реда­кції Зако­ну 3528-IV від 15.03.2006; із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 1617-VI від 24.07.2009}

  1. Якщо кор­по­ра­тив­не під­при­єм­ство через дії або без­ді­яль­ність хол­дин­го­вої ком­па­нії вияви­ться непла­то­спро­мо­жним та визна­є­ться бан­кру­том, то хол­дин­го­ва ком­па­нія несе суб­си­ді­ар­ну від­по­від­аль­ність за зобов’язаннями кор­по­ра­тив­но­го під­при­єм­ства.

{Части­на шоста стат­ті 126 в реда­кції Зако­ну 3528-IV від 15.03.2006}

  1. Загаль­ні заса­ди фун­кціо­ну­ва­н­ня хол­дин­го­вих ком­па­ній в Укра­ї­ні, в тому числі Дер­жав­ної керу­ю­чої хол­дин­го­вої ком­па­нії, а також осо­бли­во­сті їх утво­ре­н­ня, діяль­но­сті та лікві­да­ції регу­лю­ю­ться Зако­ном Укра­ї­ни “Про хол­дин­го­ві ком­па­нії в Укра­ї­ні” та інши­ми нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми акта­ми.

{Части­на сьо­ма стат­ті 126 в реда­кції Зако­ну 3528-IV від 15.03.2006; із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 4498-VI від 13.03.2012}

Ста­т­тя 127. Інші фор­ми об’єднання інте­ре­сів під­при­ємств

  1. Зако­ном можуть визна­ча­ти­ся й інші фор­ми об’єднання інте­ре­сів під­при­ємств (сою­зи, спіл­ки, асо­ці­а­ції під­при­єм­ців тощо), не перед­ба­че­ні у стат­ті 120 цьо­го Коде­ксу.

Гла­ва 13
ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Ста­т­тя 128. Гро­ма­дя­нин у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Гро­ма­дя­нин визна­є­ться суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня у разі здій­сне­н­ня ним під­при­єм­ни­цької діяль­но­сті за умо­ви дер­жав­ної реє­стра­ції його як під­при­єм­ця без ста­ту­су юри­ди­чної осо­би від­по­від­но до стат­ті 58 цьо­го Коде­ксу.
  2. Гро­ма­дя­нин-під­при­є­мець від­по­від­ає за сво­ї­ми зобов’язаннями усім сво­їм май­ном, на яке від­по­від­но до зако­ну може бути звер­не­но стя­гне­н­ня.
  3. Гро­ма­дя­нин може здій­сню­ва­ти під­при­єм­ни­цьку діяль­ність:

без­по­се­ре­дньо як під­при­є­мець або через при­ва­тне під­при­єм­ство, що ним ство­рю­є­ться;

із залу­че­н­ням або без залу­че­н­ня найма­ної пра­ці;

само­стій­но або спіль­но з інши­ми осо­ба­ми.

  1. Гро­ма­дя­нин здій­снює управ­лі­н­ня засно­ва­ним ним при­ва­тним під­при­єм­ством без­по­се­ре­дньо або через керів­ни­ка, який найма­є­ться за кон­тра­ктом. У разі здій­сне­н­ня під­при­єм­ни­цької діяль­но­сті спіль­но з інши­ми гро­ма­дя­на­ми або юри­ди­чни­ми осо­ба­ми гро­ма­дя­нин має пра­ва та обов’язки від­по­від­но заснов­ни­ка та/або уча­сни­ка госпо­дар­сько­го това­ри­ства, чле­на коопе­ра­ти­ву тощо, або пра­ва і обов’язки, визна­че­ні укла­де­ним за його уча­сті дого­во­ром про спіль­ну діяль­ність без ство­ре­н­ня юри­ди­чної осо­би.
  2. Гро­ма­дя­нин-під­при­є­мець здій­снює свою діяль­ність на заса­дах сво­бо­ди під­при­єм­ни­цтва та від­по­від­но до прин­ци­пів, перед­ба­че­них у стат­ті 44 цьо­го Коде­ксу.
  3. Гро­ма­дя­нин-під­при­є­мець зобов’язаний:

у перед­ба­че­них зако­ном випад­ках і поряд­ку одер­жа­ти ліцен­зію на здій­сне­н­ня пев­них видів госпо­дар­ської діяль­но­сті;

пові­дом­ля­ти орга­ни дер­жав­ної реє­стра­ції про змі­ну його адре­си, зазна­че­ної в реє­стра­цій­них доку­мен­тах, пре­дме­та діяль­но­сті, інших сут­тє­вих умов сво­єї під­при­єм­ни­цької діяль­но­сті, що під­ля­га­ють від­обра­жен­ню у реє­стра­цій­них доку­мен­тах;

додер­жу­ва­ти­ся прав і закон­них інте­ре­сів спо­жи­ва­чів, забез­пе­чу­ва­ти нале­жну якість това­рів (робіт, послуг), що ним виго­тов­ля­ю­ться, додер­жу­ва­ти­ся пра­вил обов’язкової сер­ти­фі­ка­ції про­ду­кції, вста­нов­ле­них зако­но­дав­ством;

не допу­ска­ти недо­бро­со­ві­сної кон­ку­рен­ції, інших пору­шень анти­мо­но­поль­но-кон­ку­рен­тно­го зако­но­дав­ства;

вести облік резуль­та­тів сво­єї під­при­єм­ни­цької діяль­но­сті від­по­від­но до вимог зако­но­дав­ства;

своє­ча­сно нада­ва­ти орга­нам дохо­дів і збо­рів декла­ра­цію про май­но­вий стан і дохо­ди (пода­тко­ву декла­ра­цію), інші необ­хі­дні відо­мо­сті для нара­ху­ва­н­ня пода­тків та інших обов’язкових пла­те­жів; спла­чу­ва­ти пода­тки та інші обов’язкові пла­те­жі в поряд­ку і в роз­мі­рах, вста­нов­ле­них зако­ном.

{Абзац сьо­мий части­ни шостої стат­ті 128 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2756-VI від 02.12.2010}

  1. Гро­ма­дя­нин-під­при­є­мець зобов’язаний додер­жу­ва­ти­ся вимог, перед­ба­че­них ста­т­тя­ми 46 і49 цьо­го Коде­ксу, а також інши­ми зако­но­дав­чи­ми акта­ми, і несе май­но­ву та іншу вста­нов­ле­ну зако­ном від­по­від­аль­ність за зав­да­ні ним шко­ду і зби­тки.

Гро­ма­дя­нин-під­при­є­мець може бути визна­ний судом бан­кру­том від­по­від­но до вимог цьо­го Коде­ксу та інших зако­нів.

Ста­т­тя 129. Осо­бли­во­сті ста­ту­су іно­зем­них суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Іно­зем­ці та осо­би без гро­ма­дян­ства при здій­снен­ні госпо­дар­ської діяль­но­сті в Укра­ї­ні кори­сту­ю­ться таки­ми сами­ми пра­ва­ми і мають такі самі обов’язки, як і гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни, якщо інше не перед­ба­че­но цим Коде­ксом, інши­ми зако­на­ми.
  2. Іно­зем­ні юри­ди­чні осо­би при здій­снен­ні госпо­дар­ської діяль­но­сті в Укра­ї­ні мають такий самий ста­тус, як і юри­ди­чні осо­би Укра­ї­ни, з осо­бли­во­стя­ми, перед­ба­че­ни­ми цим Коде­ксом, інши­ми зако­на­ми, а також між­на­ро­дни­ми дого­во­ра­ми, зго­ду на обов’язковість яких нада­но Вер­хов­ною Радою Укра­ї­ни.

Ста­т­тя 130. Кре­ди­тні спіл­ки у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Гро­ма­дя­ни, які постій­но про­жи­ва­ють на тери­то­рії Укра­ї­ни, можуть об’єднуватися у кре­ди­тні спіл­ки.
  2. Кре­ди­тною спіл­кою є непри­бу­тко­ва орга­ні­за­ція, засно­ва­на гро­ма­дя­на­ми у вста­нов­ле­но­му зако­ном поряд­ку на заса­дах добро­віль­но­го об’єднання гро­шо­вих вне­сків з метою задо­во­ле­н­ня потреб її чле­нів у вза­єм­но­му кре­ди­ту­ван­ні та надан­ні інших фінан­со­вих послуг. Кре­ди­тна спіл­ка є юри­ди­чною осо­бою. Ста­ту­су юри­ди­чної осо­би вона набу­ває з дня її дер­жав­ної реє­стра­ції.
  3. Кре­ди­тна спіл­ка діє на осно­ві ста­ту­ту, який затвер­джу­є­ться загаль­ни­ми збо­ра­ми чле­нів кре­ди­тної спіл­ки.
  4. Май­но кре­ди­тної спіл­ки є її вла­сні­стю і скла­да­є­ться з фон­дів кре­ди­тної спіл­ки, коштів дохо­ду та іншо­го май­на.
  5. Кре­ди­тна спіл­ка не може бути заснов­ни­ком або уча­сни­ком суб’єктів під­при­єм­ни­цької діяль­но­сті.
  6. Ста­тус, поря­док орга­ні­за­ції та здій­сне­н­ня госпо­дар­ської діяль­но­сті кре­ди­тної спіл­ки визна­ча­ю­ться цим Коде­ксом, зако­ном про кре­ди­тні спіл­ки та інши­ми зако­на­ми.

Ста­т­тя 131. Осо­бли­во­сті ста­ту­су бла­го­дій­них та інших непри­бу­тко­вих орга­ні­за­цій у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Юри­ди­чні осо­би, неза­ле­жно від форм вла­сно­сті, а також пов­но­лі­тні гро­ма­дя­ни можуть утво­рю­ва­ти бла­го­дій­ні орга­ні­за­ції (бла­го­дій­ні фон­ди, бла­го­дій­ні това­ри­ства, бла­го­дій­ні уста­но­ви тощо).

{Части­на пер­ша стат­ті 131 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 5073-VI від 05.07.2012}

{Части­ну дру­гу стат­ті 131 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 5073-VI від 05.07.2012}

  1. Орга­ни дер­жав­ної вла­ди та орга­ни місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня, а також дер­жав­ні та кому­наль­ні під­при­єм­ства, уста­но­ви, орга­ні­за­ції, що пов­ні­стю або час­тко­во фінан­су­ю­ться з бюдже­ту, не можуть бути заснов­ни­ка­ми (заснов­ни­ком) та/або чле­на­ми бла­го­дій­ної орга­ні­за­ції.
  2. Бла­го­дій­на орга­ні­за­ція діє на осно­ві уста­нов­чих доку­мен­тів, що затвер­джу­ю­ться вищим орга­ном управ­лі­н­ня бла­го­дій­ної орга­ні­за­ції, і є юри­ди­чною осо­бою.

{Части­на четвер­та стат­ті 131 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 5073-VI від 05.07.2012}

  1. Бла­го­дій­на орга­ні­за­ція має пра­во здій­сню­ва­ти непри­бу­тко­ву госпо­дар­ську діяль­ність, спря­мо­ва­ну на вико­на­н­ня її цілей, визна­че­них уста­нов­чи­ми доку­мен­та­ми. Здій­сне­н­ня бла­го­дій­ни­ми орга­ні­за­ці­я­ми діяль­но­сті у вигля­ді нада­н­ня пев­них послуг (вико­на­н­ня робіт), що під­ля­га­ють обов’язковій сер­ти­фі­ка­ції або ліцен­зу­ван­ню, допу­ска­є­ться після такої сер­ти­фі­ка­ції або ліцен­зу­ва­н­ня в уста­нов­ле­но­му зако­ном поряд­ку.

{Части­на п’ята стат­ті 131 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 5073-VI від 05.07.2012}

  1. Дода­тко­ві вимо­ги щодо ство­ре­н­ня, дер­жав­ної реє­стра­ції, здій­сне­н­ня госпо­дар­ської діяль­но­сті та інших питань діяль­но­сті бла­го­дій­них орга­ні­за­цій вста­нов­лю­ю­ться цим Коде­ксом,Зако­ном Укра­ї­ни “Про бла­го­дій­ну діяль­ність та бла­го­дій­ні орга­ні­за­ції”, інши­ми зако­на­ми.

{Части­на шоста стат­ті 131 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 5073-VI від 05.07.2012}

  1. Осо­бли­во­сті ста­ту­су інших юри­ди­чних осіб, що здій­сню­ють непри­бу­тко­ву госпо­дар­ську діяль­ність, визна­ча­ю­ться від­по­від­ни­ми зако­на­ми, яки­ми регу­лю­є­ться поря­док діяль­но­сті цих суб’єктів.

{Ста­т­тю 132 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 2424-IV від 04.02.2005}

Роз­діл III
МАЙНОВА ОСНОВА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Гла­ва 14
МАЙНО СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Ста­т­тя 133. Пра­во­вий режим май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Осно­ву пра­во­во­го режи­му май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня, на якій базу­є­ться їх госпо­дар­ська діяль­ність, ста­нов­лять пра­во вла­сно­сті та інші речо­ві пра­ва — пра­во госпо­дар­сько­го віда­н­ня, пра­во опе­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня.

Госпо­дар­ська діяль­ність може здій­сню­ва­ти­ся також на осно­ві інших речо­вих прав (пра­ва воло­ді­н­ня, пра­ва кори­сту­ва­н­ня тощо), перед­ба­че­них Цивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни.

{Части­на пер­ша стат­ті 133 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2424-IV від 04.02.2005}

  1. Май­но суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня може бути закрі­пле­но на іншо­му пра­ві від­по­від­но до умов дого­во­ру з вла­сни­ком май­на.

{Части­ну тре­тю стат­ті 133 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 2424-IV від 04.02.2005}

  1. Дер­жа­ва забез­пе­чує рів­ний захист май­но­вих прав усіх суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня.

Ста­т­тя 134. Пра­во вла­сно­сті — основ­не речо­ве пра­во у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня, який здій­снює госпо­дар­ську діяль­ність на осно­ві пра­ва вла­сно­сті, на свій роз­суд, одно­о­сі­бно або спіль­но з інши­ми суб’єктами воло­діє, кори­сту­є­ться і роз­по­ря­джа­є­ться нале­жним йому (їм) май­ном, у тому числі має пра­во нада­ти май­но іншим суб’єктам для вико­ри­ста­н­ня його на пра­ві вла­сно­сті, пра­ві госпо­дар­сько­го віда­н­ня чи пра­ві опе­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня, або на осно­ві інших форм пра­во­во­го режи­му май­на, перед­ба­че­них цим Коде­ксом.
  2. Май­но, що вико­ри­сто­ву­є­ться у госпо­дар­ській діяль­но­сті, може пере­бу­ва­ти у спіль­ній вла­сно­сті двох або біль­ше вла­сни­ків.
  3. Пра­во­вий режим вла­сно­сті та пра­во­ві фор­ми реа­лі­за­ції пра­ва вла­сно­сті у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня визна­ча­ю­ться цим Коде­ксом і зако­ном.

Ста­т­тя 135. Орга­ні­за­цій­но-уста­нов­чі пов­но­ва­же­н­ня вла­сни­ка

  1. Вла­сник май­на має пра­во одно­о­сі­бно або спіль­но з інши­ми вла­сни­ка­ми на осно­ві нале­жно­го йому (їм) май­на засно­ву­ва­ти госпо­дар­ські орга­ні­за­ції або здій­сню­ва­ти госпо­дар­ську діяль­ність в інших орга­ні­за­цій­но-пра­во­вих фор­мах госпо­да­рю­ва­н­ня, не забо­ро­не­них зако­ном, на свій роз­суд визна­ча­ю­чи мету і пре­дмет, стру­кту­ру утво­ре­но­го ним суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, склад і ком­пе­тен­цію його орга­нів управ­лі­н­ня, поря­док вико­ри­ста­н­ня май­на, інші пита­н­ня управ­лі­н­ня діяль­ні­стю суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, а також при­йма­ти ріше­н­ня про при­пи­не­н­ня засно­ва­них ним суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня від­по­від­но до зако­но­дав­ства.

{Части­на пер­ша стат­ті 135 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 642-VII від 10.10.2013}

  1. Вла­сник має пра­во осо­би­сто або через упов­но­ва­же­ні ним орга­ни з метою здій­сне­н­ня під­при­єм­ни­цької діяль­но­сті засно­ву­ва­ти госпо­дар­ські орга­ні­за­ції, закрі­плю­ю­чи за ними нале­жне йому май­но на пра­ві вла­сно­сті, пра­ві госпо­дар­сько­го віда­н­ня, а для здій­сне­н­ня неко­мер­цій­ної госпо­дар­ської діяль­но­сті — на пра­ві опе­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня, визна­ча­ти мету та пре­дмет діяль­но­сті таких орга­ні­за­цій, склад і ком­пе­тен­цію їх орга­нів управ­лі­н­ня, поря­док прийня­т­тя ними рішень, склад і поря­док вико­ри­ста­н­ня май­на, визна­ча­ти інші умо­ви госпо­да­рю­ва­н­ня у затвер­дже­них вла­сни­ком (упов­но­ва­же­ним ним орга­ном) уста­нов­чих доку­мен­тах госпо­дар­ської орга­ні­за­ції, а також здій­сню­ва­ти без­по­се­ре­дньо або через упов­но­ва­же­ні ним орга­ни у межах, вста­нов­ле­них зако­ном, інші управ­лін­ські пов­но­ва­же­н­ня щодо засно­ва­ної орга­ні­за­ції та при­пи­ня­ти її діяль­ність від­по­від­но до цьо­го Коде­ксу та інших зако­нів.
  2. Вла­сник має пра­во здій­сню­ва­ти орга­ні­за­цій­но-уста­нов­чі пов­но­ва­же­н­ня також на осно­ві нале­жних йому кор­по­ра­тив­них прав від­по­від­но до цьо­го Коде­ксу та інших зако­нів.
  3. Дер­жав­ні та кому­наль­ні під­при­єм­ства можуть бути об’єднані за ріше­н­ням вла­сни­ка (упов­но­ва­же­но­го ним орга­ну) у дер­жав­ні (кому­наль­ні) госпо­дар­ські об’єднання, перед­ба­че­ні цим Коде­ксом.

Ста­т­тя 136. Пра­во госпо­дар­сько­го віда­н­ня

  1. Пра­во госпо­дар­сько­го віда­н­ня є речо­вим пра­вом суб’єкта під­при­єм­ни­цтва, який воло­діє, кори­сту­є­ться і роз­по­ря­джа­є­ться май­ном, закрі­пле­ним за ним вла­сни­ком (упов­но­ва­же­ним ним орга­ном), з обме­же­н­ням пра­во­мо­чно­сті роз­по­ря­дже­н­ня щодо окре­мих видів май­на за зго­дою вла­сни­ка у випад­ках, перед­ба­че­них цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.
  2. Вла­сник май­на, закрі­пле­но­го на пра­ві госпо­дар­сько­го віда­н­ня за суб’єктом під­при­єм­ни­цтва, здій­снює кон­троль за вико­ри­ста­н­ням та збе­ре­же­н­ням нале­жно­го йому май­на без­по­се­ре­дньо або через упов­но­ва­же­ний ним орган, не втру­ча­ю­чись в опе­ра­тив­но-госпо­дар­ську діяль­ність під­при­єм­ства.
  3. Щодо захи­сту пра­ва госпо­дар­сько­го віда­н­ня засто­со­ву­ю­ться поло­же­н­ня зако­ну, вста­нов­ле­ні для захи­сту пра­ва вла­сно­сті. Суб’єкт під­при­єм­ни­цтва, який здій­снює госпо­дар­ську діяль­ність на осно­ві пра­ва госпо­дар­сько­го віда­н­ня, має пра­во на захист сво­їх май­но­вих прав також від вла­сни­ка.

Ста­т­тя 137. Пра­во опе­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня

  1. Пра­вом опе­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня у цьо­му Коде­ксі визна­є­ться речо­ве пра­во суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, який воло­діє, кори­сту­є­ться і роз­по­ря­джа­є­ться май­ном, закрі­пле­ним за ним вла­сни­ком (упов­но­ва­же­ним ним орга­ном) для здій­сне­н­ня неко­мер­цій­ної госпо­дар­ської діяль­но­сті, у межах, вста­нов­ле­них цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми, а також вла­сни­ком май­на (упов­но­ва­же­ним ним орга­ном).
  2. Вла­сник май­на, закрі­пле­но­го на пра­ві опе­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня за суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня, здій­снює кон­троль за вико­ри­ста­н­ням і збе­ре­же­н­ням пере­да­но­го в опе­ра­тив­не управ­лі­н­ня май­на без­по­се­ре­дньо або через упов­но­ва­же­ний ним орган і має пра­во вилу­ча­ти у суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня надли­шко­ве май­но, а також май­но, що не вико­ри­сто­ву­є­ться, та май­но, що вико­ри­сто­ву­є­ться ним не за при­зна­че­н­ням.
  3. Пра­во опе­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня захи­ща­є­ться зако­ном від­по­від­но до поло­жень, вста­нов­ле­них для захи­сту пра­ва вла­сно­сті.

{Ста­т­тю 138 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 2424-IV від 04.02.2005}

Ста­т­тя 139. Май­но у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Май­ном у цьо­му Коде­ксі визна­є­ться суку­пність речей та інших цін­но­стей (вклю­ча­ю­чи нема­те­рі­аль­ні акти­ви), які мають вар­ті­сне визна­че­н­ня, виро­бля­ю­ться чи вико­ри­сто­ву­ю­ться у діяль­но­сті суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня та від­обра­жа­ю­ться в їх балан­сі або вра­хо­ву­ю­ться в інших перед­ба­че­них зако­ном фор­мах облі­ку май­на цих суб’єктів.
  2. Зале­жно від еко­но­мі­чної фор­ми, якої набу­ває май­но у про­це­сі здій­сне­н­ня госпо­дар­ської діяль­но­сті, май­но­ві цін­но­сті нале­жать до основ­них фон­дів, обо­ро­тних засо­бів, коштів, това­рів.
  3. Основ­ни­ми фон­да­ми виро­бни­чо­го і неви­ро­бни­чо­го при­зна­че­н­ня є будин­ки, спо­ру­ди, маши­ни та уста­тку­ва­н­ня, обла­дна­н­ня, інстру­мент, виро­бни­чий інвен­тар і при­ла­д­дя, госпо­дар­ський інвен­тар та інше май­но три­ва­ло­го вико­ри­ста­н­ня, що від­не­се­но зако­но­дав­ством до основ­них фон­дів.
  4. Обо­ро­тни­ми засо­ба­ми є сиро­ви­на, пали­во, мате­рі­а­ли, мало­цін­ні пре­дме­ти та пре­дме­ти, що швид­ко зно­шу­ю­ться, інше май­но виро­бни­чо­го і неви­ро­бни­чо­го при­зна­че­н­ня, що від­не­се­но зако­но­дав­ством до обо­ро­тних засо­бів.
  5. Кошта­ми у скла­ді май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня є гро­ші у націо­наль­ній та іно­зем­ній валю­ті, при­зна­че­ні для здій­сне­н­ня товар­них від­но­син цих суб’єктів з інши­ми суб’єктами, а також фінан­со­вих від­но­син від­по­від­но до зако­но­дав­ства.
  6. Това­ра­ми у скла­ді май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня визна­ю­ться виро­бле­на про­ду­кція (товар­ні запа­си), вико­на­ні робо­ти та послу­ги.
  7. Осо­бли­вим видом май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня є цін­ні папе­ри.

Ста­т­тя 140. Дже­ре­ла фор­му­ва­н­ня май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Дже­ре­ла­ми фор­му­ва­н­ня май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня є:

гро­шо­ві та мате­рі­аль­ні вне­ски заснов­ни­ків;

дохо­ди від реа­лі­за­ції про­ду­кції (робіт, послуг);

дохо­ди від цін­них папе­рів;

капі­таль­ні вкла­де­н­ня і дота­ції з бюдже­тів;

над­хо­дже­н­ня від про­да­жу (зда­чі в орен­ду) май­но­вих об’єктів (ком­пле­ксів), що нале­жать їм, при­дба­н­ня май­на інших суб’єктів;

кре­ди­ти бан­ків та інших кре­ди­то­рів;

без­опла­тні та бла­го­дій­ні вне­ски, пожер­тву­ва­н­ня орга­ні­за­цій і гро­ма­дян;

інші дже­ре­ла, не забо­ро­не­ні зако­ном.

  1. Пра­во­вий режим май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня вста­нов­лю­є­ться цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми з ура­ху­ва­н­ням зазна­че­них у стат­ті 139 цьо­го Коде­ксу видів май­на.

Ста­т­тя 141. Осо­бли­во­сті пра­во­во­го режи­му дер­жав­но­го май­на у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. До дер­жав­но­го май­на у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня нале­жать цілі­сні май­но­ві ком­пле­кси дер­жав­них під­при­ємств або їх стру­ктур­них під­роз­ді­лів, неру­хо­ме май­но, інше окре­ме інди­ві­ду­аль­но визна­че­не май­но дер­жав­них під­при­ємств, акції (час­тки, паї) дер­жа­ви у май­ні суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня різних форм вла­сно­сті, а також май­но, закрі­пле­не за дер­жав­ни­ми уста­но­ва­ми і орга­ні­за­ці­я­ми з метою здій­сне­н­ня необ­хі­дної госпо­дар­ської діяль­но­сті, та май­но, пере­да­не в без­опла­тне кори­сту­ва­н­ня самов­ря­дним уста­но­вам і орга­ні­за­ці­ям або в орен­ду для вико­ри­ста­н­ня його у госпо­дар­ській діяль­но­сті. Дер­жа­ва через упов­но­ва­же­ні орга­ни дер­жав­ної вла­ди здій­снює пра­ва вла­сни­ка також щодо об’єктів пра­ва вла­сно­сті Укра­їн­сько­го наро­ду, зазна­че­них у части­ні пер­шій стат­ті 148 цьо­го Коде­ксу.
  2. Управ­лі­н­ня об’єктами дер­жав­ної вла­сно­сті від­по­від­но до зако­ну здій­сню­ють Кабі­нет Міні­стрів Укра­ї­ни і, за його упов­но­ва­же­н­ням, цен­траль­ні та місце­ві орга­ни вико­нав­чої вла­ди. У випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном, управ­лі­н­ня дер­жав­ним май­ном здій­сню­ють також інші суб’єкти.
  3. Кабі­нет Міні­стрів Укра­ї­ни вста­нов­лює пере­лік дер­жав­но­го май­на, яке без­опла­тно пере­да­є­ться у вла­сність від­по­від­них тери­то­рі­аль­них гро­мад (кому­наль­ну вла­сність). Пере­да­ча об’єктів госпо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня з дер­жав­ної у кому­наль­ну вла­сність здій­сню­є­ться в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му зако­ном.
  4. Не можуть бути об’єктами пере­да­чі з дер­жав­ної у кому­наль­ну вла­сність під­при­єм­ства, що здій­сню­ють діяль­ність, яку дозво­ля­є­ться здій­сню­ва­ти виклю­чно дер­жав­ним під­при­єм­ствам, уста­но­вам і орга­ні­за­ці­ям.
  5. Види май­на, що може пере­бу­ва­ти виклю­чно у дер­жав­ній вла­сно­сті, від­чу­же­н­ня яко­го недер­жав­ним суб’єктам госпо­да­рю­ва­н­ня не допу­ска­є­ться, а також дода­тко­ві обме­же­н­ня щодо роз­по­ря­дже­н­ня окре­ми­ми вида­ми май­на, яке нале­жить до основ­них фон­дів дер­жав­них під­при­ємств, уста­нов і орга­ні­за­цій, визна­ча­ю­ться зако­ном.
  6. Від­чу­же­н­ня суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня дер­жав­но­го май­на, яке нале­жить до основ­них фон­дів, здій­сню­є­ться у поряд­ку, що вста­нов­лю­є­ться Кабі­не­том Міні­стрів Укра­ї­ни. Про­даж суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня дер­жав­но­го май­на, яке нале­жить до основ­них фон­дів, здій­сню­є­ться лише на кон­ку­рен­тних заса­дах.

{Ста­т­тю 141 допов­не­но части­ною шостою згі­дно із Зако­ном 549-V від 09.01.2007}

  1. Не може бути вкла­дом у спіль­ну діяль­ність май­но, яке нале­жить до основ­них фон­дів під­при­ємств дер­жав­ної вла­сно­сті, що не під­ля­га­ють при­ва­ти­за­ції.

{Ста­т­тю 141 допов­не­но части­ною сьо­мою згі­дно із Зако­ном 3322-VI від 12.05.2011; в реда­кції Зако­ну 3686-VI від 08.07.2011}

Ста­т­тя 142. При­бу­ток (доход) суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. При­бу­ток (доход) суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня є пока­зни­ком фінан­со­вих резуль­та­тів його госпо­дар­ської діяль­но­сті, що визна­ча­є­ться шля­хом змен­ше­н­ня суми вало­во­го дохо­ду суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня за пев­ний пері­од на суму вало­вих витрат та суму амор­ти­за­цій­них від­ра­ху­вань.
  2. Склад вало­во­го дохо­ду та вало­вих витрат суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня визна­ча­є­ться зако­но­дав­ством. Для цілей опо­да­тку­ва­н­ня зако­ном може вста­нов­лю­ва­ти­ся спе­ці­аль­ний поря­док визна­че­н­ня дохо­ду як об’єкта опо­да­тку­ва­н­ня.
  3. Поря­док вико­ри­ста­н­ня при­бу­тку (дохо­ду) суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня визна­чає вла­сник (вла­сни­ки) або упов­но­ва­же­ний ним орган від­по­від­но до зако­но­дав­ства та уста­нов­чих доку­мен­тів. Поря­док вико­ри­ста­н­ня при­бу­тку дер­жав­них під­при­ємств та госпо­дар­ських това­риств, у ста­ту­тних капі­та­лах яких біль­ше 50 від­со­тків акцій (часток, паїв) нале­жить дер­жа­ві, здій­сню­є­ться від­по­від­но до стат­ті 75 цьо­го Коде­ксу.

{Пункт 3 стат­ті 142 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2505-IV від 25.03.2005}

  1. Дер­жа­ва може впли­ва­ти на вибір суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня напря­мів та обся­гів вико­ри­ста­н­ня при­бу­тку (дохо­ду) через нор­ма­ти­ви, пода­тки, пода­тко­ві піль­ги та госпо­дар­ські сан­кції від­по­від­но до зако­ну.

Ста­т­тя 143. Цін­ні папе­ри у скла­ді май­на суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня має пра­во випу­ска­ти вла­сні цін­ні папе­ри, реа­лі­зо­ву­ва­ти їх гро­ма­дя­нам і юри­ди­чним осо­бам, а також при­дба­ва­ти цін­ні папе­ри інших суб’єктів. Види цін­них папе­рів, умо­ви і поря­док їх випу­ску, реа­лі­за­ції та при­дба­н­ня суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня вста­нов­лю­ю­ться цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.

Ста­т­тя 144. Під­ста­ви вини­кне­н­ня май­но­вих прав та обов’язків суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Май­но­ві пра­ва та май­но­ві обов’язки суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня можуть вини­ка­ти:

з угод, перед­ба­че­них зако­ном, а також з угод, не перед­ба­че­них зако­ном, але таких, що йому не супе­ре­чать;

з актів орга­нів дер­жав­ної вла­ди та орга­нів місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня, їх поса­до­вих осіб у випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном;

вна­слі­док ство­ре­н­ня та при­дба­н­ня май­на з під­став, не забо­ро­не­них зако­ном;

вна­слі­док запо­ді­я­н­ня шко­ди іншій осо­бі, при­дба­н­ня або збе­ре­же­н­ня май­на за раху­нок іншої осо­би без доста­тніх під­став;

вна­слі­док пору­ше­н­ня вимог зако­ну при здій­снен­ні госпо­дар­ської діяль­но­сті;

з інших обста­вин, з яки­ми закон пов’язує вини­кне­н­ня май­но­вих прав та обов’язків суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня.

  1. Пра­во на май­но, що під­ля­гає дер­жав­ній реє­стра­ції, вини­кає з дня реє­стра­ції цьо­го май­на або від­по­від­них прав на ньо­го, якщо інше не вста­нов­ле­но зако­ном.

Ста­т­тя 145. Май­но­вий стан та облік май­на суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Май­но­вий стан суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня визна­ча­є­ться суку­пні­стю нале­жних йому май­но­вих прав та май­но­вих зобов’язань, що від­обра­жа­є­ться у бух­гал­тер­сько­му облі­ку його госпо­дар­ської діяль­но­сті від­по­від­но до вимог зако­ну.
  2. Змі­на пра­во­во­го режи­му май­на суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня здій­сню­є­ться за ріше­н­ням вла­сни­ка (вла­сни­ків) май­на у спо­сіб, перед­ба­че­ний цим Коде­ксом та прийня­ти­ми від­по­від­но до ньо­го інши­ми зако­на­ми, крім випад­ків, якщо така змі­на забо­ро­ня­є­ться зако­ном.
  3. Пра­во­вий режим май­на суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, засно­ва­но­го на дер­жав­ній (кому­наль­ній) вла­сно­сті, може бути змі­не­ний шля­хом при­ва­ти­за­ції май­на дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) під­при­єм­ства від­по­від­но до зако­ну.
  4. Пра­во­вий режим май­на суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, засно­ва­но­го на дер­жав­ній (кому­наль­ній) вла­сно­сті, може бути змі­не­ний шля­хом зда­чі цілі­сно­го май­но­во­го ком­пле­ксу під­при­єм­ства або май­но­во­го ком­пле­ксу його стру­ктур­но­го під­роз­ді­лу в орен­ду.
  5. Зако­ном можуть бути визна­че­ні також інші під­ста­ви змі­ни пра­во­во­го режи­му май­на суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня.
  6. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня зобов’язані на осно­ві даних бух­гал­тер­сько­го облі­ку скла­да­ти фінан­со­ву зві­тність за фор­ма­ми, перед­ба­че­ни­ми зако­но­дав­ством, про­во­ди­ти інвен­та­ри­за­цію нале­жно­го їм май­на для забез­пе­че­н­ня досто­вір­но­сті даних бух­гал­тер­сько­го облі­ку та зві­тно­сті, нада­ва­ти фінан­со­ву зві­тність від­по­від­но до вимог зако­ну та їх уста­нов­чих доку­мен­тів.

Ста­т­тя 146. При­ва­ти­за­ція дер­жав­них та кому­наль­них під­при­ємств

  1. Май­но єди­но­го цілі­сно­го май­но­во­го ком­пле­ксу дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) під­при­єм­ства або його окре­мих під­роз­ді­лів, що є єди­ни­ми (цілі­сни­ми) май­но­ви­ми ком­пле­кса­ми і виді­ля­ю­ться в само­стій­ні під­при­єм­ства, а також об’єкти неза­вер­ше­но­го будів­ни­цтва та акції (части­ни, паї), що нале­жать дер­жа­ві у май­ні інших суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня, можуть бути від­чу­же­ні на користь гро­ма­дян чи недер­жав­них юри­ди­чних осіб і при­ва­ти­зо­ва­ні цими осо­ба­ми від­по­від­но до зако­ну.
  2. При­ва­ти­за­ція дер­жав­них (кому­наль­них) під­при­ємств здій­сню­є­ться не іна­кше як на вико­на­н­ня дер­жав­ної про­гра­ми при­ва­ти­за­ції, що визна­чає цілі, прі­о­ри­те­ти та умо­ви при­ва­ти­за­ції, і в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му зако­ном.
  3. При­ва­ти­за­ція дер­жав­них (кому­наль­них) під­при­ємств чи їх май­на здій­сню­є­ться шля­хом:

купів­лі-про­да­жу об’єктів при­ва­ти­за­ції на аукціо­ні, за кон­кур­сом, інши­ми спосо­ба­ми, що перед­ба­ча­ють кон­ку­рен­цію поку­пців;

вику­пу цілі­сно­го май­но­во­го ком­пле­ксу дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) під­при­єм­ства, зда­но­го в орен­ду, у випад­ках та поряд­ку, перед­ба­че­них зако­ном;

вику­пу май­на дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) під­при­єм­ства в інших випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном.

  1. Кожний гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни має пра­во на при­дба­н­ня дер­жав­но­го май­на в про­це­сі при­ва­ти­за­ції в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му зако­ном.
  2. Загаль­ні умо­ви та поря­док здій­сне­н­ня при­ва­ти­за­ції дер­жав­них (кому­наль­них) під­при­ємств або їх май­на визна­ча­ю­ться зако­ном.
  3. В окре­мих галу­зях еко­но­мі­ки зако­ном можуть бути визна­че­ні осо­бли­во­сті при­ва­ти­за­ції май­на дер­жав­них під­при­ємств.
  4. У про­це­сі при­ва­ти­за­ції дер­жав­но­го (кому­наль­но­го) під­при­єм­ства пра­ва пра­ців­ни­ків під­при­єм­ства, що при­ва­ти­зу­є­ться, гаран­ту­ю­ться зако­ном.

Ста­т­тя 147. Гаран­тії та захист май­но­вих прав суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Май­но­ві пра­ва суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня захи­ща­ю­ться зако­ном.
  2. Вилу­че­н­ня дер­жа­вою у суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня його май­на допу­ска­є­ться не іна­кше як у випад­ках, на під­ста­вах і в поряд­ку, перед­ба­че­них зако­ном.
  3. Зби­тки, зав­да­ні суб’єкту госпо­да­рю­ва­н­ня пору­ше­н­ням його май­но­вих прав гро­ма­дя­на­ми чи юри­ди­чни­ми осо­ба­ми, а також орга­на­ми дер­жав­ної вла­ди чи орга­на­ми місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня, від­шко­до­ву­ю­ться йому від­по­від­но до зако­ну.
  4. Пра­во вла­сно­сті та інші май­но­ві пра­ва суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня захи­ща­ю­ться у спо­сіб, зазна­че­ний у стат­ті 20 цьо­го Коде­ксу.

Гла­ва 15
ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Ста­т­тя 148. Осо­бли­во­сті пра­во­во­го режи­му вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Від­по­від­но до Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни зем­ля, її надра, атмо­сфер­не пові­тря, водні та інші при­ро­дні ресур­си, що зна­хо­дя­ться в межах тери­то­рії Укра­ї­ни, при­ро­дні ресур­си її кон­ти­нен­таль­но­го шель­фу, виклю­чної (мор­ської) еко­но­мі­чної зони є об’єктами пра­ва вла­сно­сті Укра­їн­сько­го наро­ду. Від іме­ні наро­ду пра­ва вла­сни­ка здій­сню­ють орга­ни дер­жав­ної вла­ди та орга­ни місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня в межах, визна­че­них Кон­сти­ту­ці­єю Укра­ї­ни.
  2. Кожний гро­ма­дя­нин має пра­во кори­сту­ва­ти­ся при­ро­дни­ми об’єктами пра­ва вла­сно­сті Укра­їн­сько­го наро­ду від­по­від­но до зако­ну.
  3. Зем­ля є основ­ним націо­наль­ним багат­ством, що пере­бу­ває під осо­бли­вою охо­ро­ною дер­жа­ви. Пра­во вла­сно­сті на зем­лю гаран­ту­є­ться. Це пра­во набу­ва­є­ться і реа­лі­зу­є­ться гро­ма­дя­на­ми, юри­ди­чни­ми осо­ба­ми та дер­жа­вою від­по­від­но до Земель­но­го коде­ксу Укра­ї­ни та інших зако­нів.
  4. Пра­во­вий режим вико­ри­ста­н­ня окре­мих видів при­ро­дних ресур­сів (зем­лі, вод, лісів, надр, атмо­сфер­но­го пові­тря, тва­рин­но­го сві­ту) вста­нов­лю­є­ться зако­на­ми.
  5. При­ро­дні ресур­си можуть нада­ва­ти­ся суб’єктам госпо­да­рю­ва­н­ня для вико­ри­ста­н­ня або при­дба­ва­ти­ся ними у вла­сність лише у випад­ках та поряд­ку, перед­ба­че­них зако­ном.

Ста­т­тя 149. Вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня вико­ри­сто­ву­ють у госпо­дар­ській діяль­но­сті при­ро­дні ресур­си в поряд­ку спе­ці­аль­но­го або загаль­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ва­н­ня від­по­від­но до цьо­го Коде­ксу та інших зако­нів.
  2. Кабі­нет Міні­стрів Укра­ї­ни забез­пе­чує дер­жав­ний облік при­ро­дних ресур­сів, що нале­жать до дер­жав­ної вла­сно­сті, пере­бу­ва­ють в управ­лін­ні Авто­ном­ної Респу­блі­ки Крим та нале­жать до кому­наль­ної вла­сно­сті і можуть вико­ри­сто­ву­ва­ти­ся у госпо­дар­ській діяль­но­сті.

Ста­т­тя 150. Вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів на пра­ві вла­сно­сті

  1. Суб’єктам госпо­да­рю­ва­н­ня може пере­да­ва­ти­ся у вла­сність зем­ля із закри­ти­ми водо­йма­ми, ділян­ка­ми лісів, загаль­но­по­ши­ре­ни­ми кори­сни­ми копа­ли­на­ми, що зна­хо­дя­ться в ній, у тому числі гро­ма­дя­нам для веде­н­ня фер­мер­сько­го госпо­дар­ства, а також сіль­сько­го­спо­дар­ським під­при­єм­ствам — для госпо­дар­ської діяль­но­сті.

{Части­на пер­ша стат­ті 150 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2454-IV від 03.03.2005}

  1. Поря­док нада­н­ня зем­лі у вла­сність визна­ча­є­ться виклю­чно зако­ном з ура­ху­ва­н­ням необ­хі­дно­сті визна­че­н­ня гаран­тій ефе­ктив­но­го вико­ри­ста­н­ня зем­лі суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня, запо­бі­га­н­ня її без­го­спо­дар­но­му вико­ри­стан­ню та псу­ван­ню.

Ста­т­тя 151. Вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів на пра­ві кори­сту­ва­н­ня

  1. Суб’єктам госпо­да­рю­ва­н­ня для здій­сне­н­ня госпо­дар­ської діяль­но­сті нада­ю­ться в кори­сту­ва­н­ня на під­ста­ві спе­ці­аль­них дозво­лів (рішень) упов­но­ва­же­них дер­жа­вою орга­нів зем­ля та інші при­ро­дні ресур­си (в тому числі за пла­ту або на інших умо­вах).
  2. Поря­док нада­н­ня у кори­сту­ва­н­ня при­ро­дних ресур­сів гро­ма­дя­нам і юри­ди­чним осо­бам для здій­сне­н­ня госпо­дар­ської діяль­но­сті вста­нов­лю­є­ться земель­ним, водним, лісо­вим та іншим спе­ці­аль­ним зако­но­дав­ством.

Ста­т­тя 152. Пра­ва суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня щодо вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня, здій­сню­ю­чи госпо­дар­ську діяль­ність, має пра­во:

екс­плу­а­ту­ва­ти кори­сні вла­сти­во­сті нада­них йому при­ро­дних ресур­сів;

вико­ри­сто­ву­ва­ти для госпо­дар­ських потреб в уста­нов­ле­но­му зако­но­дав­ством поряд­ку кори­сні копа­ли­ни місце­во­го зна­че­н­ня, водні об’єкти, лісо­ві ресур­си, що зна­хо­дя­ться на нада­ній йому земель­ній ділян­ці;

одер­жу­ва­ти дохо­ди від резуль­та­тів госпо­дар­ської діяль­но­сті, пов’язаної з вико­ри­ста­н­ням при­ро­дних ресур­сів;

одер­жу­ва­ти піль­го­ві коро­тко­стро­ко­ві та дов­го­стро­ко­ві кре­ди­ти для реа­лі­за­ції захо­дів щодо ефе­ктив­но­го вико­ри­ста­н­ня, від­тво­ре­н­ня та охо­ро­ни при­ро­дних ресур­сів, а також кори­сту­ва­ти­ся пода­тко­ви­ми піль­га­ми при здій­снен­ні зазна­че­них захо­дів;

вима­га­ти ком­пен­са­ції шко­ди, зав­да­ної нале­жним йому при­ро­дним ресур­сам інши­ми суб’єктами, а також усу­не­н­ня пере­шкод у здій­снен­ні госпо­дар­ської діяль­но­сті, пов’язаної з вико­ри­ста­н­ням при­ро­дних ресур­сів.

Ста­т­тя 153. Обов’язки суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня щодо вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня, здій­сню­ю­чи госпо­дар­ську діяль­ність, зобов’язаний:

вико­ри­сто­ву­ва­ти при­ро­дні ресур­си від­по­від­но до цільо­во­го при­зна­че­н­ня, визна­че­но­го при їх надан­ні (при­дбан­ні) для вико­ри­ста­н­ня у госпо­дар­ській діяль­но­сті;

ефе­ктив­но і еко­ном­но вико­ри­сто­ву­ва­ти при­ро­дні ресур­си на осно­ві засто­су­ва­н­ня нові­тніх техно­ло­гій у виро­бни­чій діяль­но­сті;

здій­сню­ва­ти захо­ди щодо своє­ча­сно­го від­тво­ре­н­ня і запо­бі­га­н­ня псу­ван­ню, забру­днен­ню, засмі­чен­ню та висна­жен­ню при­ро­дних ресур­сів, не допу­ска­ти зни­же­н­ня їх яко­сті у про­це­сі госпо­да­рю­ва­н­ня;

своє­ча­сно вно­си­ти від­по­від­ну пла­ту за вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів;

здій­сню­ва­ти госпо­дар­ську діяль­ність без пору­ше­н­ня прав інших вла­сни­ків та кори­сту­ва­чів при­ро­дних ресур­сів;

від­шко­до­ву­ва­ти зби­тки, зав­да­ні ним вла­сни­кам або пер­вин­ним кори­сту­ва­чам при­ро­дних ресур­сів.

  1. Зако­ном можуть бути визна­че­ні й інші обов’язки суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня щодо вико­ри­ста­н­ня при­ро­дних ресур­сів у госпо­дар­ській діяль­но­сті.

Гла­ва 16
ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Ста­т­тя 154. Регу­лю­ва­н­ня від­но­син щодо вико­ри­ста­н­ня у госпо­дар­ській діяль­но­сті прав інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті

  1. Від­но­си­ни, пов’язані з вико­ри­ста­н­ням у госпо­дар­ській діяль­но­сті та охо­ро­ною прав інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті, регу­лю­ю­ться цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.
  2. До від­но­син, пов’язаних з вико­ри­ста­н­ням у госпо­дар­ській діяль­но­сті прав інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті, засто­со­ву­ю­ться поло­же­н­ня Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей, перед­ба­че­них цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.

Ста­т­тя 155. Об’єкти прав інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті

  1. Об’єктами прав інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня визна­ю­ться:

вина­хо­ди та кори­сні моде­лі;

про­ми­сло­ві зраз­ки;

сор­ти рослин та поро­ди тва­рин;

тор­го­вель­ні мар­ки (зна­ки для това­рів і послуг);

комер­цій­не (фір­мо­ве) най­ме­ну­ва­н­ня;

гео­гра­фі­чне зазна­че­н­ня;

комер­цій­на таєм­ни­ця;

комп’ютерні про­гра­ми;

інші об’єкти, перед­ба­че­ні зако­ном.

  1. Загаль­ні умо­ви захи­сту прав інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті на об’єкти, зазна­че­ні у цій стат­ті, визна­ча­ю­ться Цивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни.

Ста­т­тя 156. Пра­во­мо­чно­сті щодо вико­ри­ста­н­ня вина­хо­ду, кори­сної моде­лі та про­ми­сло­во­го зраз­ка

  1. Пра­во інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті на вина­хід, кори­сну модель, про­ми­сло­вий зра­зок від­по­від­но до зако­но­дав­ства Укра­ї­ни засвід­чу­є­ться патен­том.
  2. Від­но­си­ни суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, що є робо­то­дав­цем для вина­хі­дни­ка (вина­хі­дни­ків) або авто­ра (авто­рів) об’єктів, зазна­че­них у части­ні пер­шій цієї стат­ті, щодо прав на одер­жа­н­ня патен­ту і пра­ва вико­ри­ста­н­ня зазна­че­них об’єктів інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті регу­лю­ю­тьсяЦивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни та інши­ми зако­на­ми.
  3. Вико­ри­ста­н­ням вина­хо­ду, кори­сної моде­лі чи про­ми­сло­во­го зраз­ка у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня є:

виго­тов­ле­н­ня, про­по­ну­ва­н­ня для про­да­жу, запро­ва­дже­н­ня в госпо­дар­ський (комер­цій­ний) обіг, засто­су­ва­н­ня, вве­зе­н­ня чи збе­рі­га­н­ня з зазна­че­ною метою про­ду­кту, що охо­ро­ня­є­ться від­по­від­но до зако­ну;

засто­су­ва­н­ня спосо­бу, що охо­ро­ня­є­ться від­по­від­но до зако­ну, або про­по­ну­ва­н­ня його для засто­су­ва­н­ня в Укра­ї­ні за умов, перед­ба­че­них Цивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни;

про­по­ну­ва­н­ня для про­да­жу, запро­ва­дже­н­ня в госпо­дар­ський (комер­цій­ний) обіг, засто­су­ва­н­ня, вве­зе­н­ня чи збе­рі­га­н­ня з зазна­че­ною метою про­ду­кту, виго­тов­ле­но­го без­по­се­ре­дньо спосо­бом, що охо­ро­ня­є­ться від­по­від­но до зако­ну.

  1. Суб’єктам госпо­да­рю­ва­н­ня нале­жить пра­во попе­ре­дньо­го вико­ри­ста­н­ня вина­хо­ду, кори­сної моде­лі чи про­ми­сло­во­го зраз­ка за умов, перед­ба­че­них Цивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни.
  2. Воло­ді­лець патен­ту може пере­да­ва­ти свої пра­ва щодо вико­ри­ста­н­ня вина­хо­ду, кори­сної моде­лі чи про­ми­сло­во­го зраз­ка як вклад у ста­ту­тний капі­тал під­при­єм­ства.
  3. Пра­ви­ла цієї стат­ті засто­со­ву­ю­ться також до регу­лю­ва­н­ня від­но­син, що вини­ка­ють у зв’язку з реа­лі­за­ці­єю у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня прав на сор­ти рослин та поро­ди тва­рин.

Ста­т­тя 157. Пра­во­мо­чно­сті щодо вико­ри­ста­н­ня тор­го­вель­ної мар­ки

  1. Пра­во інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті на тор­го­вель­ну мар­ку засвід­чу­є­ться сві­до­цтвом у випад­ках і поряд­ку, перед­ба­че­них зако­ном.
  2. Вико­ри­ста­н­ням тор­го­вель­ної мар­ки у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня визна­є­ться засто­су­ва­н­ня її на това­рах та при надан­ні послуг, для яких вона заре­є­стро­ва­на, на упа­ков­ці това­рів, у рекла­мі, дру­ко­ва­них вида­н­нях, на виві­сках, під час пока­зу екс­по­на­тів на вистав­ках і ярмар­ках, що про­во­дя­ться в Укра­ї­ні, у про­спе­ктах, рахун­ках, на блан­ках та в іншій доку­мен­та­ції, пов’язаній з впро­ва­дже­н­ням зазна­че­них това­рів і послуг у госпо­дар­ський (комер­цій­ний) обіг.
  3. Сві­до­цтво надає пра­во його воло­діль­це­ві забо­ро­ня­ти іншим осо­бам вико­ри­сто­ву­ва­ти заре­є­стро­ва­ну тор­го­вель­ну мар­ку без його дозво­лу, за виня­тком випад­ків пра­во­мір­но­го вико­ри­ста­н­ня тор­го­вель­ної мар­ки без його дозво­лу.
  4. Суб’єкти пра­ва на тор­го­вель­ну мар­ку можуть про­став­ля­ти попе­ре­джу­валь­не мар­ку­ва­н­ня, яке вка­зує на те, що тор­го­вель­на мар­ка, яка засто­со­ву­є­ться, заре­є­стро­ва­на в Укра­ї­ні.
  5. Суб’єкти пра­ва на тор­го­вель­ну мар­ку, які здій­сню­ють посе­ре­дни­цьку діяль­ність, можуть на під­ста­ві дого­во­ру з виро­бни­ком това­ру (послуг) вико­ри­сто­ву­ва­ти свою тор­го­вель­ну мар­ку з тор­го­вель­ною мар­кою виро­бни­ка, а також замість його тор­го­вель­ної мар­ки.
  6. Пра­во інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті на тор­го­вель­ну мар­ку може бути пере­да­но як вклад до ста­ту­тно­го капі­та­лу суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня.
  7. У разі бан­крут­ства суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня пра­во на тор­го­вель­ну мар­ку оці­ню­є­ться разом з іншим май­ном цьо­го суб’єкта.

Ста­т­тя 158. Пра­во­мо­чно­сті щодо вико­ри­ста­н­ня тор­го­вель­ної мар­ки, пра­во на яку нале­жить кіль­ком осо­бам

  1. Тор­го­вель­на мар­ка, пра­во на яку нале­жить кіль­ком осо­бам, — це мар­ка, що від­рі­зняє това­ри і послу­ги уча­сни­ків об’єднання під­при­ємств (тор­го­вель­на мар­ка об’єднання, спіль­на тор­го­вель­на мар­ка) від одно­рі­дних това­рів і послуг інших суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня, або вико­ри­сто­ву­є­ться спіль­но кіль­ко­ма суб’єктами в інших випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном.
  2. Реє­стра­ція тор­го­вель­ної мар­ки, пра­во на яку нале­жить кіль­ком осо­бам, здій­сню­є­ться в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му зако­ном.

Ста­т­тя 159. Пра­во­мо­чно­сті суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня щодо комер­цій­но­го най­ме­ну­ва­н­ня

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня — юри­ди­чна осо­ба або гро­ма­дя­нин-під­при­є­мець може мати комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня.

Гро­ма­дя­нин-під­при­є­мець має пра­во заяви­ти як комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня своє прі­зви­ще або ім’я.

  1. Відо­мо­сті про комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня вно­ся­ться за його пода­н­ням до реє­стрів, поря­док веде­н­ня яких вста­нов­лю­є­ться зако­ном. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня, комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня яко­го було вклю­че­но до реє­стру рані­ше, має прі­о­ри­те­тне пра­во захи­сту перед будь-яким іншим суб’єктом, тото­жне комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня яко­го вклю­че­но до реє­стру пізні­ше.
  2. Пра­во­вій охо­ро­ні під­ля­гає як пов­не, так і ско­ро­че­не комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, якщо воно факти­чно вико­ри­сто­ву­є­ться ним у госпо­дар­сько­му обі­гу.
  3. У разі якщо комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня є еле­мен­том його тор­го­вель­ної мар­ки, то здій­сню­є­ться пра­во­ва охо­ро­на і комер­цій­но­го най­ме­ну­ва­н­ня, і тор­го­вель­ної мар­ки.
  4. Осо­ба, яка вико­ри­сто­вує чуже комер­цій­не най­ме­ну­ва­н­ня, на вимо­гу його вла­сни­ка зобов’язана при­пи­ни­ти таке вико­ри­ста­н­ня і від­шко­ду­ва­ти зав­да­ні зби­тки.

Ста­т­тя 160. Пра­во­мо­чно­сті щодо вико­ри­ста­н­ня гео­гра­фі­чно­го зазна­че­н­ня

  1. Пра­во на вико­ри­ста­н­ня гео­гра­фі­чно­го зазна­че­н­ня мають лише суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня, які виро­бля­ють това­ри (нада­ють послу­ги), щодо яких здій­сне­но дер­жав­ну реє­стра­цію від­по­від­но­го гео­гра­фі­чно­го зазна­че­н­ня.
  2. Вико­ри­ста­н­ням гео­гра­фі­чно­го зазна­че­н­ня суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня вва­жа­є­ться: засто­су­ва­н­ня його на това­рах, для яких заре­є­стро­ва­но це гео­гра­фі­чне зазна­че­н­ня, а також на упа­ков­ці; засто­су­ва­н­ня в рекла­мі, про­спе­ктах, рахун­ках, дру­ко­ва­них вида­н­нях, офі­цій­них блан­ках, виві­сках тощо.
  3. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня, які здій­сню­ють посе­ре­дни­цьку діяль­ність, можуть вико­ри­сто­ву­ва­ти свою тор­го­вель­ну мар­ку поряд з гео­гра­фі­чним зазна­че­н­ням това­ру виро­бни­ка не іна­кше як на під­ста­ві дого­во­ру.
  4. Умо­ви нада­н­ня пра­во­вої охо­ро­ни гео­гра­фі­чно­го зазна­че­н­ня визна­ча­ю­ться зако­ном.

Ста­т­тя 161. Вико­ри­ста­н­ня назви кра­ї­ни похо­дже­н­ня това­ру

  1. Виро­би іно­зем­но­го похо­дже­н­ня або у вста­нов­ле­них зако­но­дав­ством випад­ках їх упа­ков­ка, а також виро­би вітчи­зня­но­го виро­бни­цтва чи їх упа­ков­ка, при­зна­че­ні для екс­пор­ту, повин­ні місти­ти інфор­ма­цію про кра­ї­ну їх похо­дже­н­ня.
  2. Інфор­ма­ція про кра­ї­ну похо­дже­н­ня має зна­хо­ди­ти­ся у досту­пно­му місці виро­бу (упа­ков­ки) та нане­се­на у спо­сіб, що від­по­від­ає вста­нов­ле­ним вимо­гам.
  3. Забо­ро­ня­є­ться вико­ри­ста­н­ня суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня напи­су (кле­йма) “Виго­тов­ле­но в Укра­ї­ні” або ана­ло­гі­чно­го за змі­стом щодо това­рів, які мають іно­зем­не похо­дже­н­ня.
  4. Упов­но­ва­же­ні орга­ни дер­жав­ної вла­ди кон­тро­лю­ють дотри­ма­н­ня зазна­че­них вимог від­по­від­но до зако­ну.

Ста­т­тя 162. Пра­во­мо­чно­сті суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня щодо комер­цій­ної таєм­ни­ці

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня, що є воло­діль­цем техні­чної, орга­ні­за­цій­ної або іншої комер­цій­ної інфор­ма­ції, має пра­во на захист від неза­кон­но­го вико­ри­ста­н­ня цієї інфор­ма­ції тре­ті­ми осо­ба­ми, за умов, що ця інфор­ма­ція має комер­цій­ну цін­ність у зв’язку з тим, що вона неві­до­ма тре­тім осо­бам і до неї немає віль­но­го досту­пу інших осіб на закон­них під­ста­вах, а воло­ді­лець інфор­ма­ції вжи­ває нале­жних захо­дів до охо­ро­ни її кон­фі­ден­цій­но­сті.
  2. Строк пра­во­вої охо­ро­ни комер­цій­ної таєм­ни­ці обме­жу­є­ться часом дії суку­пно­сті зазна­че­них у части­ні пер­шій цієї стат­ті умов.
  3. Осо­ба, яка про­ти­прав­но вико­ри­сто­вує комер­цій­ну інфор­ма­цію, що нале­жить суб’єкту госпо­да­рю­ва­н­ня, зобов’язана від­шко­ду­ва­ти зав­да­ні йому таки­ми дія­ми зби­тки від­по­від­но до зако­ну. Осо­ба, яка само­стій­но і добро­со­ві­сно одер­жа­ла інфор­ма­цію, що є комер­цій­ною таєм­ни­цею, має пра­во вико­ри­сто­ву­ва­ти цю інфор­ма­цію на свій роз­суд.
  4. До від­но­син, пов’язаних з комер­цій­ною таєм­ни­цею, не вре­гу­льо­ва­них цим Коде­ксом, засто­со­ву­ю­ться від­по­від­ні поло­же­н­ня Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни та інших зако­нів.

Гла­ва 17
ЦІННІ ПАПЕРИ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Ста­т­тя 163. Цін­ні папе­ри та їх види

  1. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня в межах сво­єї ком­пе­тен­ції та від­по­від­но до вста­нов­ле­но­го зако­но­дав­ством поряд­ку можуть випу­ска­ти та реа­лі­зо­ву­ва­ти цін­ні папе­ри, а також при­дба­ва­ти цін­ні папе­ри інших суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня.

Цін­ним папе­ром є доку­мент уста­нов­ле­ної фор­ми з від­по­від­ни­ми рекві­зи­та­ми, що посвід­чує гро­шо­ве або інше май­но­ве пра­во, визна­чає вза­є­мо­від­но­си­ни емі­тен­та цін­но­го папе­ра (осо­би, яка вида­ла цін­ний папір) і осо­би, яка має пра­ва на цін­ний папір, та перед­ба­чає вико­на­н­ня зобов’язань за таким цін­ним папе­ром, а також можли­вість пере­да­чі прав на цін­ний папір та прав за цін­ним папе­ром іншим осо­бам.

{Абзац дру­гий части­ни пер­шої стат­ті 163 в реда­кції Зако­ну 5178-VI від 06.07.2012}

  1. В Укра­ї­ні можуть випу­ска­ти­ся і пере­бу­ва­ти в обі­гу пайо­ві, бор­го­ві та інші цін­ні папе­ри. У сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня у випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном, вико­ри­сто­ву­ю­ться такі види цін­них папе­рів: акції, акції кор­по­ра­тив­но­го інве­сти­цій­но­го фон­ду, облі­га­ції вну­трі­шніх та зов­ні­шніх дер­жав­них позик, облі­га­ції місце­вих позик, облі­га­ції під­при­ємств, казна­чей­ські зобов’язання, оща­дні (депо­зи­тні) сер­ти­фі­ка­ти, вексе­лі, сер­ти­фі­ка­ти фон­дів опе­ра­цій з неру­хо­мі­стю (сер­ти­фі­ка­ти ФОН), іпо­те­чні сер­ти­фі­ка­ти (сер­ти­фі­ка­ти з фіксо­ва­ною дохі­дні­стю, сер­ти­фі­ка­ти уча­сті), інші види цін­них папе­рів, перед­ба­че­ні цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.

{Части­на дру­га стат­ті 163 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­на­ми 3201-IV від 15.12.2005, 3480-IV від 23.02.2006, 5080-VI від 05.07.2012}

{Части­ну тре­тю стат­ті 163 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 5178-VI від 06.07.2012}

  1. Пра­во­вий режим цін­них папе­рів визна­ча­є­ться цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.

Ста­т­тя 164. Умо­ви і поря­док випу­ску цін­них папе­рів суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня — юри­ди­чна осо­ба у випад­ках і поряд­ку, перед­ба­че­них зако­ном, має пра­во випу­ска­ти від сво­го іме­ні акції та облі­га­ції під­при­єм­ства і реа­лі­зо­ву­ва­ти їх гро­ма­дя­нам та юри­ди­чним осо­бам.
  2. Пра­во на випуск акцій та облі­га­цій під­при­єм­ства вини­кає у суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня з дня реє­стра­ції цьо­го випу­ску у від­по­від­но­му орга­ні дер­жав­ної вла­ди.
  3. Суб’єкту госпо­да­рю­ва­н­ня забо­ро­ня­є­ться випуск акцій та облі­га­цій під­при­єм­ства для покри­т­тя зби­тків, пов’язаних з його госпо­дар­ською діяль­ні­стю.
  4. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня, виклю­чною діяль­ні­стю яких є діяль­ність з управ­лі­н­ня акти­ва­ми інсти­ту­тів спіль­но­го інве­сту­ва­н­ня, мають пра­во випу­ска­ти інве­сти­цій­ні сер­ти­фі­ка­ти.

{Части­на четвер­та стат­ті 164 в реда­кції Зако­ну 3480-IV від 23.02.2006}

  1. Уста­но­ви бан­ків, що при­йма­ють на депо­ну­ва­н­ня кошти від юри­ди­чних осіб та гро­ма­дян, вида­ють їм письмо­ві сві­до­цтва, які посвід­чу­ють пра­во вкла­дни­ків на одер­жа­н­ня після закін­че­н­ня вста­нов­ле­но­го стро­ку депо­зи­ту і від­со­тків по ньо­му (оща­дні (депо­зи­тні) сер­ти­фі­ка­ти).

{Части­на п’ята стат­ті 164 в реда­кції Зако­ну 3480-IV від 23.02.2006}

  1. Фінан­со­ві уста­но­ви, які ство­ри­ли фонд опе­ра­цій з неру­хо­мі­стю та здій­сню­ють залу­че­н­ня коштів фізи­чних та юри­ди­чних осіб в управ­лі­н­ня з метою фінан­су­ва­н­ня будів­ни­цтва житла, мають пра­во випу­ска­ти сер­ти­фі­ка­ти фон­ду опе­ра­цій з неру­хо­мі­стю.

{Ста­т­тю 164 допов­не­но части­ною згі­дно із Зако­ном 3201-IV від 15.12.2005}

  1. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня мають пра­во в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му зако­ном, випу­ска­ти в обіг вексе­лі — бор­го­ві цін­ні папе­ри, які посвід­чу­ють без­умов­не гро­шо­ве зобов’язання вексе­ле­дав­ця або його наказ тре­тій осо­бі спла­ти­ти після наста­н­ня стро­ку пла­те­жу визна­че­ну суму вла­сни­ку вексе­ля (вексе­ле­дер­жа­те­лю).

{Части­на сьо­ма стат­ті 164 в реда­кції Зако­ну 3480-IV від 23.02.2006}

  1. Цін­ні папе­ри (або їх блан­ки) виго­тов­ля­ю­ться лише на дер­жав­них під­при­єм­ствах, що вхо­дять до сфе­ри управ­лі­н­ня Націо­наль­но­го бан­ку Укра­ї­ни, що мають ліцен­зію цен­траль­но­го орга­ну вико­нав­чої вла­ди, що реа­лі­зує дер­жав­ну полі­ти­ку у сфе­рі виго­тов­ле­н­ня блан­ків цін­них папе­рів, доку­мен­тів суво­рої зві­тно­сті, та охо­ро­ня­ю­ться.

{Части­на восьма стат­ті 164 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­на­ми 5463-VI від 16.10.2012, 399-VII від 04.07.2013}

{Части­ну дев’яту стат­ті 164 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 5178-VI від 06.07.2012}

Ста­т­тя 165. При­дба­н­ня цін­них папе­рів суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня можуть при­дба­ва­ти акції та інші цін­ні папе­ри, зазна­че­ні у цьо­му Коде­ксі, за раху­нок коштів, що над­хо­дять у їх роз­по­ря­дже­н­ня після спла­ти пода­тків та від­со­тків за бан­ків­ський кре­дит, якщо інше не вста­нов­ле­но зако­ном.
  2. Цін­ні папе­ри опла­чу­ю­ться суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня у грив­нях, а у випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном та умо­ва­ми їх випу­ску в обіг, — в іно­зем­ній валю­ті. Неза­ле­жно від виду валю­ти, якою про­ве­де­но опла­ту цін­них папе­рів, їх вар­тість вира­жа­є­ться у грив­нях.
  3. Опе­ра­ції купів­лі-про­да­жу цін­них папе­рів здій­сню­ють їх емі­тен­ти, вла­сни­ки, а також тор­гов­ці цін­ни­ми папе­ра­ми — посе­ре­дни­ки у сфе­рі випу­ску та обі­гу цін­них папе­рів. Види та поря­док здій­сне­н­ня зазна­че­ної діяль­но­сті визна­ча­ю­ться цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми.

Ста­т­тя 166. Дер­жав­не регу­лю­ва­н­ня рин­ку цін­них папе­рів

  1. З метою реа­лі­за­ції єди­ної дер­жав­ної полі­ти­ки у сфе­рі випу­ску та обі­гу цін­них папе­рів, ство­ре­н­ня умов для ефе­ктив­ної мобі­лі­за­ції та роз­мі­ще­н­ня суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня фінан­со­вих ресур­сів з ура­ху­ва­н­ням інте­ре­сів суспіль­ства та захи­сту прав уча­сни­ків фон­до­во­го рин­ку здій­сню­є­ться дер­жав­не регу­лю­ва­н­ня рин­ку цін­них папе­рів.
  2. Дер­жав­не регу­лю­ва­н­ня рин­ку цін­них папе­рів здій­снює Націо­наль­на комі­сія з цін­них папе­рів та фон­до­во­го рин­ку, ста­тус, поря­док орга­ні­за­ції та діяль­но­сті якої визна­ча­ю­ться зако­ном.

{Части­на дру­га стат­ті 166 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 3610-VI від 07.07.2011}

  1. Інші орга­ни дер­жав­ної вла­ди здій­сню­ють кон­троль за діяль­ні­стю уча­сни­ків рин­ку цін­них папе­рів у межах пов­но­ва­жень, визна­че­них зако­ном.
  2. Фор­ми дер­жав­но­го регу­лю­ва­н­ня рин­ку цін­них папе­рів, поря­док здій­сне­н­ня про­фе­сій­ної діяль­но­сті на рин­ку цін­них папе­рів суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня та від­по­від­аль­ність цих суб’єктів за пору­ше­н­ня пра­вил зазна­че­ної діяль­но­сті визна­ча­ю­ться цим Коде­ксом та прийня­ти­ми від­по­від­но до ньо­го інши­ми зако­но­дав­чи­ми акта­ми.

Гла­ва 18
КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ТА КОРПОРАТИВНІ ВІДНОСИНИ

{Назва гла­ви 18 роз­ді­лу III із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 483-V від 15.12.2006}

Ста­т­тя 167. Зміст кор­по­ра­тив­них прав та кор­по­ра­тив­них від­но­син

{Назва стат­ті 167 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 483-V від 15.12.2006}

  1. Кор­по­ра­тив­ні пра­ва — це пра­ва осо­би, час­тка якої визна­ча­є­ться у ста­ту­тно­му капі­та­лі (май­ні) госпо­дар­ської орга­ні­за­ції, що вклю­ча­ють пра­во­мо­чно­сті на участь цієї осо­би в управ­лін­ні госпо­дар­ською орга­ні­за­ці­єю, отри­ма­н­ня пев­ної час­тки при­бу­тку (диві­ден­дів) даної орга­ні­за­ції та акти­вів у разі лікві­да­ції остан­ньої від­по­від­но до зако­ну, а також інші пра­во­мо­чно­сті, перед­ба­че­ні зако­ном та ста­ту­тни­ми доку­мен­та­ми.
  2. Воло­ді­н­ня кор­по­ра­тив­ни­ми пра­ва­ми не вва­жа­є­ться під­при­єм­ни­цтвом. Зако­ном можуть бути вста­нов­ле­ні обме­же­н­ня пев­ним осо­бам щодо воло­ді­н­ня кор­по­ра­тив­ни­ми пра­ва­ми та/або їх здій­сне­н­ня.
  3. Під кор­по­ра­тив­ни­ми від­но­си­на­ми маю­ться на ува­зі від­но­си­ни, що вини­ка­ють, змі­ню­ю­ться та при­пи­ня­ю­ться щодо кор­по­ра­тив­них прав.

{Ста­т­тю 167 допов­не­но части­ною тре­тьою згі­дно із Зако­ном 483-V від 15.12.2006}

{Ста­т­тю 168 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 4498-VI від 13.03.2012}

{Ста­т­тю 169 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 4498-VI від 13.03.2012}

{Ста­т­тю 170 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 4498-VI від 13.03.2012}

{Ста­т­тю 171 виклю­че­но на під­ста­ві Зако­ну 4498-VI від 13.03.2012}

Ста­т­тя 172. Зако­но­дав­ство про кор­по­ра­тив­ні пра­ва дер­жа­ви

  1. Від­но­си­ни, пов’язані з управ­лі­н­ням кор­по­ра­тив­ни­ми пра­ва­ми дер­жа­ви, регу­лю­ю­тьсяЗако­ном Укра­ї­ни “Про управ­лі­н­ня об’єктами дер­жав­ної вла­сно­сті”, інши­ми зако­на­ми Укра­ї­ни та нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми акта­ми, прийня­ти­ми від­по­від­но до них.

{Ста­т­тя 172 в реда­кції Зако­ну 4498-VI від 13.03.2012}

Роз­діл IV
ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Гла­ва 19
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Ста­т­тя 173. Госпо­дар­ське зобов’язання

  1. Госпо­дар­ським визна­є­ться зобов’язання, що вини­кає між суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня та іншим уча­сни­ком (уча­сни­ка­ми) від­но­син у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня з під­став, перед­ба­че­них цим Коде­ксом, в силу яко­го один суб’єкт (зобов’язана сто­ро­на, у тому числі бор­жник) зобов’язаний вчи­ни­ти пев­ну дію госпо­дар­сько­го чи управ­лін­сько-госпо­дар­сько­го хара­кте­ру на користь іншо­го суб’єкта (вико­на­ти робо­ту, пере­да­ти май­но, спла­ти­ти гро­ші, нада­ти інфор­ма­цію тощо), або утри­ма­ти­ся від пев­них дій, а інший суб’єкт (управ­не­на сто­ро­на, у тому числі кре­ди­тор) має пра­во вима­га­ти від зобов’язаної сто­ро­ни вико­на­н­ня її обов’язку.
  2. Основ­ни­ми вида­ми госпо­дар­ських зобов’язань є май­но­во-госпо­дар­ські зобов’язання та орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ські зобов’язання.
  3. Сто­ро­ни можуть за вза­єм­ною зго­дою кон­кре­ти­зу­ва­ти або роз­ши­ри­ти зміст госпо­дар­сько­го зобов’язання в про­це­сі його вико­на­н­ня, якщо зако­ном не вста­нов­ле­но інше.

Ста­т­тя 174. Під­ста­ви вини­кне­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань

  1. Госпо­дар­ські зобов’язання можуть вини­ка­ти:

без­по­се­ре­дньо із зако­ну або іншо­го нор­ма­тив­но-пра­во­во­го акта, що регу­лює госпо­дар­ську діяль­ність;

з акту управ­лі­н­ня госпо­дар­ською діяль­ні­стю;

з госпо­дар­сько­го дого­во­ру та інших угод, перед­ба­че­них зако­ном, а також з угод, не перед­ба­че­них зако­ном, але таких, які йому не супе­ре­чать;

вна­слі­док запо­ді­я­н­ня шко­ди суб’єкту або суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня, при­дба­н­ня або збе­ре­же­н­ня май­на суб’єкта або суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня за раху­нок іншої осо­би без доста­тніх на те під­став;

у резуль­та­ті ство­ре­н­ня об’єктів інте­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті та інших дій суб’єктів, а також вна­слі­док подій, з яки­ми закон пов’язує наста­н­ня пра­во­вих наслід­ків у сфе­рі госпо­да­рю­ва­н­ня.

Ста­т­тя 175. Май­но­во-госпо­дар­ські зобов’язання

  1. Май­но­во-госпо­дар­ськи­ми визна­ю­ться цивіль­но-пра­во­ві зобов’язання, що вини­ка­ють між уча­сни­ка­ми госпо­дар­ських від­но­син при здій­снен­ні госпо­дар­ської діяль­но­сті, в силу яких зобов’язана сто­ро­на повин­на вчи­ни­ти пев­ну госпо­дар­ську дію на користь дру­гої сто­ро­ни або утри­ма­ти­ся від пев­ної дії, а управ­не­на сто­ро­на має пра­во вима­га­ти від зобов’язаної сто­ро­ни вико­на­н­ня її обов’язку.

Май­но­ві зобов’язання, які вини­ка­ють між уча­сни­ка­ми госпо­дар­ських від­но­син, регу­лю­ю­ться Цивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей, перед­ба­че­них цим Коде­ксом.

  1. Суб’єктами май­но­во-госпо­дар­ських зобов’язань можуть бути суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня, зазна­че­ні у стат­ті 55 цьо­го Коде­ксу, него­спо­да­рю­ю­чі суб’єкти — юри­ди­чні осо­би, а також орга­ни дер­жав­ної вла­ди, орга­ни місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня, наді­ле­ні госпо­дар­ською ком­пе­тен­ці­єю. Якщо май­но­во-госпо­дар­ське зобов’язання вини­кає між суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня або між суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня і него­спо­да­рю­ю­чи­ми суб’єктами — юри­ди­чни­ми осо­ба­ми, зобов’язаною та управ­не­ною сто­ро­на­ми зобов’язання є від­по­від­но бор­жник і кре­ди­тор.
  2. Зобов’язання май­но­во­го хара­кте­ру, що вини­ка­ють між суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня та него­спо­да­рю­ю­чи­ми суб’єктами — гро­ма­дя­на­ми, не є госпо­дар­ськи­ми і регу­лю­ю­ться інши­ми акта­ми зако­но­дав­ства.
  3. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня у випад­ках, перед­ба­че­них цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми, можуть добро­віль­но бра­ти на себе зобов’язання май­но­во­го хара­кте­ру на користь інших уча­сни­ків госпо­дар­ських від­но­син (бла­го­дій­ни­цтво тощо). Такі зобов’язання не є під­ста­вою для вимог щодо їх обов’язкового вико­на­н­ня.

Ста­т­тя 176. Орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ські зобов’язання

  1. Орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ськи­ми визна­ю­ться госпо­дар­ські зобов’язання, що вини­ка­ють у про­це­сі управ­лі­н­ня госпо­дар­ською діяль­ні­стю між суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня та суб’єктом орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ських пов­но­ва­жень, в силу яких зобов’язана сто­ро­на повин­на здій­сни­ти на користь дру­гої сто­ро­ни пев­ну управ­лін­сько-госпо­дар­ську (орга­ні­за­цій­ну) дію або утри­ма­ти­ся від пев­ної дії, а управ­не­на сто­ро­на має пра­во вима­га­ти від зобов’язаної сто­ро­ни вико­на­н­ня її обов’язку.
  2. Орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ські зобов’язання можуть вини­ка­ти:

між суб’єктом госпо­да­рю­ва­н­ня та вла­сни­ком, який є заснов­ни­ком дано­го суб’єкта, або орга­ном дер­жав­ної вла­ди, орга­ном місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня, наді­ле­ним госпо­дар­ською ком­пе­тен­ці­єю щодо цьо­го суб’єкта;

між суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня, які разом орга­ні­зо­ву­ють об’єднання під­при­ємств чи госпо­дар­ське това­ри­ство, та орга­на­ми управ­лі­н­ня цих об’єднань чи това­риств;

між суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня, у разі якщо один з них є щодо іншо­го дочір­нім під­при­єм­ством;

в інших випад­ках, перед­ба­че­них цим Коде­ксом, інши­ми зако­но­дав­чи­ми акта­ми або уста­нов­чи­ми доку­мен­та­ми суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня.

  1. Орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ські зобов’язання суб’єктів можуть вини­ка­ти з дого­во­ру та набу­ва­ти фор­ми дого­во­ру.
  2. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня мають пра­во разом здій­сню­ва­ти госпо­дар­ську діяль­ність для дося­гне­н­ня спіль­ної мети, без утво­ре­н­ня єди­но­го суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, на умо­вах, визна­че­них дого­во­ром про спіль­ну діяль­ність. У разі якщо уча­сни­ки дого­во­ру про спіль­ну діяль­ність дору­ча­ють керів­ни­цтво спіль­ною діяль­ні­стю одно­му з уча­сни­ків, на ньо­го може бути покла­де­но обов’язок веде­н­ня спіль­них справ. Такий уча­сник здій­снює орга­ні­за­цій­но-управ­лін­ські пов­но­ва­же­н­ня на під­ста­ві дору­че­н­ня, під­пи­са­но­го інши­ми уча­сни­ка­ми.

Ста­т­тя 177. Соці­аль­но-кому­наль­ні зобов’язання суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня зобов’язані за ріше­н­ням місце­вої ради за раху­нок сво­їх коштів від­по­від­но до зако­ну ство­рю­ва­ти спе­ці­аль­ні робо­чі місця для осіб з обме­же­ною пра­це­зда­тні­стю та орга­ні­зо­ву­ва­ти їх про­фе­сій­ну під­го­тов­ку.
  2. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня від­по­від­но до части­ни четвер­тої стат­ті 175 цьо­го Коде­ксу можуть, неза­ле­жно від ста­ту­тної мети сво­єї діяль­но­сті, бра­ти на себе зобов’язання про госпо­дар­ську допо­мо­гу у вирі­шен­ні питань соці­аль­но­го роз­ви­тку насе­ле­них пун­ктів їх місце­зна­хо­дже­н­ня, у будів­ни­цтві й утри­ман­ні соці­аль­но-куль­тур­них об’єктів та об’єктів кому­наль­но­го госпо­дар­ства і побу­то­во­го обслу­го­ву­ва­н­ня, пода­ва­ти іншу госпо­дар­ську допо­мо­гу з метою розв’язання місце­вих про­блем. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня мають пра­во бра­ти участь у фор­му­ван­ні від­по­від­них фон­дів місце­вих рад, якщо інше не вста­нов­ле­но зако­ном, та у вико­нан­ні робіт щодо ком­пле­ксно­го еко­но­мі­чно­го і соці­аль­но­го роз­ви­тку тери­то­рій.

Ста­т­тя 178. Публі­чні зобов’язання суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня

  1. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня, який від­по­від­но до зако­ну та сво­їх уста­нов­чих доку­мен­тів зобов’язаний здій­сню­ва­ти вико­на­н­ня робіт, нада­н­ня послуг або про­даж това­рів кожно­му, хто до ньо­го звер­та­є­ться на закон­них під­ста­вах, не має пра­ва від­мо­ви­ти у вико­нан­ні робіт, надан­ні послуг, про­да­жу това­ру за наяв­но­сті у ньо­го такої можли­во­сті або нада­ва­ти пере­ва­гу одно­му спо­жи­ва­че­ві перед інши­ми, крім випад­ків, перед­ба­че­них зако­но­дав­ством.
  2. Суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня, який без­під­став­но ухи­ля­є­ться від вико­на­н­ня публі­чно­го зобов’язання, пови­нен від­шко­ду­ва­ти дру­гій сто­ро­ні зав­да­ні цим зби­тки в поряд­ку, визна­че­но­му зако­ном.
  3. Кабі­нет Міні­стрів Укра­ї­ни може у визна­че­них зако­ном випад­ках вида­ва­ти пра­ви­ла, обов’язкові для сто­рін публі­чно­го зобов’язання, в тому числі щодо вста­нов­ле­н­ня або регу­лю­ва­н­ня цін. Умо­ви зобов’язання, що не від­по­від­а­ють цим пра­ви­лам або вста­нов­ле­ним цінам, є недій­сни­ми.

Гла­ва 20
ГОСПОДАРСЬКІ ДОГОВОРИ

Ста­т­тя 179. Загаль­ні умо­ви укла­да­н­ня дого­во­рів, що поро­джу­ють госпо­дар­ські зобов’язання

  1. Май­но­во-госпо­дар­ські зобов’язання, які вини­ка­ють між суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня або між суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня і него­спо­да­рю­ю­чи­ми суб’єктами — юри­ди­чни­ми осо­ба­ми на під­ста­ві госпо­дар­ських дого­во­рів, є госпо­дар­сько-дого­вір­ни­ми зобов’язаннями.
  2. Кабі­нет Міні­стрів Укра­ї­ни, упов­но­ва­же­ні ним або зако­ном орга­ни вико­нав­чої вла­ди можуть реко­мен­ду­ва­ти суб’єктам госпо­да­рю­ва­н­ня орі­єн­тов­ні умо­ви госпо­дар­ських дого­во­рів (при­мір­ні дого­во­ри), а у визна­че­них зако­ном випад­ках — затвер­джу­ва­ти типо­ві дого­во­ри.

{Части­на дру­га стат­ті 179 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­на­ми 2592-VI від 07.10.2010 — втра­тив чин­ність на під­ста­ві Зако­ну 763-VII від 23.02.2014; із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 310-VIII від 09.04.2015}

  1. Укла­де­н­ня госпо­дар­сько­го дого­во­ру є обов’язковим для сто­рін, якщо він засно­ва­ний на дер­жав­но­му замов­лен­ні, вико­на­н­ня яко­го є обов’язком для суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня у випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном, або існує пря­ма вка­зів­ка зако­ну щодо обов’язковості укла­де­н­ня дого­во­ру для пев­них кате­го­рій суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня чи орга­нів дер­жав­ної вла­ди або орга­нів місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня.
  2. При укла­ден­ні госпо­дар­ських дого­во­рів сто­ро­ни можуть визна­ча­ти зміст дого­во­ру на осно­ві:

віль­но­го воле­ви­яв­ле­н­ня, коли сто­ро­ни мають пра­во пого­джу­ва­ти на свій роз­суд будь-які умо­ви дого­во­ру, що не супе­ре­чать зако­но­дав­ству;

при­мір­но­го дого­во­ру, реко­мен­до­ва­но­го орга­ном управ­лі­н­ня суб’єктам госпо­да­рю­ва­н­ня для вико­ри­ста­н­ня при укла­ден­ні ними дого­во­рів, коли сто­ро­ни мають пра­во за вза­єм­ною зго­дою змі­ню­ва­ти окре­мі умо­ви, перед­ба­че­ні при­мір­ним дого­во­ром, або допов­ню­ва­ти його зміст;

типо­во­го дого­во­ру, затвер­дже­но­го Кабі­не­том Міні­стрів Укра­ї­ни, чи у випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном, іншим орга­ном дер­жав­ної вла­ди, коли сто­ро­ни не можуть від­сту­па­ти від змі­сту типо­во­го дого­во­ру, але мають пра­во кон­кре­ти­зу­ва­ти його умо­ви;

дого­во­ру при­єд­на­н­ня, запро­по­но­ва­но­го одні­єю сто­ро­ною для інших можли­вих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі всту­пу в дого­вір не мають пра­ва напо­ля­га­ти на змі­ні його змі­сту.

  1. Зміст дого­во­ру, що укла­да­є­ться на під­ста­ві дер­жав­но­го замов­ле­н­ня, пови­нен від­по­від­а­ти цьо­му замов­лен­ню.
  2. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня, які забез­пе­чу­ють спо­жи­ва­чів, зазна­че­них у части­ні пер­шій цієї стат­ті, еле­ктро­енер­гі­єю, зв’язком, послу­га­ми залі­зни­чно­го та інших видів транс­пор­ту, а у випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном, також інші суб’єкти зобов’язані укла­да­ти дого­во­ри з усі­ма спо­жи­ва­ча­ми їхньої про­ду­кції (послуг). Зако­но­дав­ством можуть бути перед­ба­че­ні обов’язкові умо­ви таких дого­во­рів.

{Абзац дру­гий части­ни шостої стат­ті 179 виклю­че­но на під­ста­ві 4220-VI від 22.12.2011}

{Абзац тре­тій части­ни шостої стат­ті 179 виклю­че­но на під­ста­ві 4220-VI від 22.12.2011}

  1. Госпо­дар­ські дого­во­ри укла­да­ю­ться за пра­ви­ла­ми, вста­нов­ле­ни­ми Цивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей, перед­ба­че­них цим Коде­ксом, інши­ми нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми акта­ми щодо окре­мих видів дого­во­рів.

Ста­т­тя 180. Істо­тні умо­ви госпо­дар­сько­го дого­во­ру

  1. Зміст госпо­дар­сько­го дого­во­ру ста­нов­лять умо­ви дого­во­ру, визна­че­ні уго­дою його сто­рін, спря­мо­ва­ною на вста­нов­ле­н­ня, змі­ну або при­пи­не­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань, як пого­дже­ні сто­ро­на­ми, так і ті, що при­йма­ю­ться ними як обов’язкові умо­ви дого­во­ру від­по­від­но до зако­но­дав­ства.
  2. Госпо­дар­ський дого­вір вва­жа­є­ться укла­де­ним, якщо між сто­ро­на­ми у перед­ба­че­них зако­ном поряд­ку та фор­мі дося­гну­то зго­ди щодо усіх його істо­тних умов. Істо­тни­ми є умо­ви, визна­ні таки­ми за зако­ном чи необ­хі­дні для дого­во­рів дано­го виду, а також умо­ви, щодо яких на вимо­гу одні­єї із сто­рін повин­на бути дося­гну­та зго­да.
  3. При укла­ден­ні госпо­дар­сько­го дого­во­ру сто­ро­ни зобов’язані у будь-яко­му разі пого­ди­ти пре­дмет, ціну та строк дії дого­во­ру.
  4. Умо­ви про пре­дмет у госпо­дар­сько­му дого­во­рі повин­ні визна­ча­ти най­ме­ну­ва­н­ня (номен­кла­ту­ру, асор­ти­мент) та кіль­кість про­ду­кції (робіт, послуг), а також вимо­ги до їх яко­сті. Вимо­ги щодо яко­сті пре­дме­та дого­во­ру визна­ча­ю­ться від­по­від­но до обов’язкових для сто­рін нор­ма­тив­них доку­мен­тів, зазна­че­них у стат­ті 15 цьо­го Коде­ксу, а у разі їх від­су­тно­сті — в дого­вір­но­му поряд­ку, з додер­жа­н­ням умов, що забез­пе­чу­ють захист інте­ре­сів кін­це­вих спо­жи­ва­чів това­рів і послуг.
  5. Ціна у госпо­дар­сько­му дого­во­рі визна­ча­є­ться в поряд­ку, вста­нов­ле­но­му цим Коде­ксом, інши­ми зако­на­ми, акта­ми Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни. За зго­дою сто­рін у госпо­дар­сько­му дого­во­рі може бути перед­ба­че­но допла­ти до вста­нов­ле­ної ціни за про­ду­кцію (робо­ти, послу­ги) вищої яко­сті або вико­на­н­ня робіт у ско­ро­че­ні стро­ки порів­ня­но з нор­ма­тив­ни­ми.
  6. У разі визна­н­ня пого­дже­ної сто­ро­на­ми в дого­во­рі ціни такою, що пору­шує вимо­ги анти­мо­но­поль­но-кон­ку­рен­тно­го зако­но­дав­ства, анти­мо­но­поль­ний орган має пра­во вима­га­ти від сто­рін змі­ни умо­ви дого­во­ру щодо ціни.
  7. Стро­ком дії госпо­дар­сько­го дого­во­ру є час, впро­довж яко­го існу­ють госпо­дар­ські зобов’язання сто­рін, що вини­кли на осно­ві цьо­го дого­во­ру. На зобов’язання, що вини­кли у сто­рін до укла­де­н­ня ними госпо­дар­сько­го дого­во­ру, не поши­рю­ю­ться умо­ви укла­де­но­го дого­во­ру, якщо дого­во­ром не перед­ба­че­но інше. Закін­че­н­ня стро­ку дії госпо­дар­сько­го дого­во­ру не звіль­няє сто­ро­ни від від­по­від­аль­но­сті за його пору­ше­н­ня, що мало місце під час дії дого­во­ру.

Ста­т­тя 181. Загаль­ний поря­док укла­да­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів

  1. Госпо­дар­ський дого­вір за загаль­ним пра­ви­лом викла­да­є­ться у фор­мі єди­но­го доку­мен­та, під­пи­са­но­го сто­ро­на­ми. Допу­ска­є­ться укла­де­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів у спро­ще­ний спо­сіб, тоб­то шля­хом обмі­ну листа­ми, факсо­гра­ма­ми, теле­гра­ма­ми, теле­фо­но­гра­ма­ми тощо, а також шля­хом під­твер­дже­н­ня прийня­т­тя до вико­на­н­ня замов­лень, якщо зако­ном не вста­нов­ле­но спе­ці­аль­ні вимо­ги до фор­ми та поряд­ку укла­де­н­ня дано­го виду дого­во­рів.

{Части­на пер­ша стат­ті 181 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 1206-VII від 15.04.2014}

  1. Про­ект дого­во­ру може бути запро­по­но­ва­ний будь-якою з сто­рін. У разі якщо про­ект дого­во­ру викла­де­но як єди­ний доку­мент, він нада­є­ться дру­гій сто­ро­ні у двох при­мір­ни­ках.
  2. Сто­ро­на, яка одер­жа­ла про­ект дого­во­ру, у разі зго­ди з його умо­ва­ми оформ­ляє дого­вір від­по­від­но до вимог части­ни пер­шої цієї стат­ті і повер­тає один при­мір­ник дого­во­ру дру­гій сто­ро­ні або над­си­лає від­по­відь на лист, факсо­гра­му тощо у двад­ця­ти­ден­ний строк після одер­жа­н­ня дого­во­ру.
  3. За наяв­но­сті запе­ре­чень щодо окре­мих умов дого­во­ру сто­ро­на, яка одер­жа­ла про­ект дого­во­ру, скла­дає про­то­кол роз­бі­жно­стей, про що роби­ться засте­ре­же­н­ня у дого­во­рі, та у двад­ця­ти­ден­ний строк над­си­лає дру­гій сто­ро­ні два при­мір­ни­ки про­то­ко­лу роз­бі­жно­стей разом з під­пи­са­ним дого­во­ром.
  4. Сто­ро­на, яка одер­жа­ла про­то­кол роз­бі­жно­стей до дого­во­ру, зобов’язана про­тя­гом двад­ця­ти днів роз­гля­ну­ти його, в цей же строк вжи­ти захо­дів для вре­гу­лю­ва­н­ня роз­бі­жно­стей з дру­гою сто­ро­ною та вклю­чи­ти до дого­во­ру всі прийня­ті про­по­зи­ції, а ті роз­бі­жно­сті, що зали­ши­лись нев­ре­гу­льо­ва­ни­ми, пере­да­ти в цей же строк до суду, якщо на це є зго­да дру­гої сто­ро­ни.
  5. У разі дося­гне­н­ня сто­ро­на­ми зго­ди щодо всіх або окре­мих умов, зазна­че­них у про­то­ко­лі роз­бі­жно­стей, така зго­да повин­на бути під­твер­дже­на у письмо­вій фор­мі (про­то­ко­лом узго­дже­н­ня роз­бі­жно­стей, листа­ми, теле­гра­ма­ми, теле­тай­по­гра­ма­ми тощо).
  6. Якщо сто­ро­на, яка одер­жа­ла про­то­кол роз­бі­жно­стей щодо умов дого­во­ру, засно­ва­но­го на дер­жав­но­му замов­лен­ні або тако­го, укла­де­н­ня яко­го є обов’язковим для сто­рін на під­ста­ві зако­ну, або сто­ро­на — вико­на­вець за дого­во­ром, що в уста­нов­ле­но­му поряд­ку визна­ний моно­по­лі­стом на пев­но­му рин­ку това­рів (робіт, послуг), яка одер­жа­ла про­то­кол роз­бі­жно­стей, не пере­дасть у зазна­че­ний двад­ця­ти­ден­ний строк до суду роз­бі­жно­сті, що зали­ши­ли­ся нев­ре­гу­льо­ва­ни­ми, то про­по­зи­ції дру­гої сто­ро­ни вва­жа­ю­ться прийня­ти­ми.
  7. У разі якщо сто­ро­ни не дося­гли зго­ди з усіх істо­тних умов госпо­дар­сько­го дого­во­ру, такий дого­вір вва­жа­є­ться неукла­де­ним (таким, що не від­був­ся). Якщо одна із сто­рін здій­сни­ла факти­чні дії щодо його вико­на­н­ня, пра­во­ві наслід­ки таких дій визна­ча­ю­ться нор­ма­миЦивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни.

Ста­т­тя 182. Осо­бли­во­сті укла­да­н­ня попе­ре­дніх дого­во­рів

  1. За попе­ре­днім дого­во­ром суб’єкт госпо­да­рю­ва­н­ня зобов’язується у пев­ний строк, але не пізні­ше одно­го року з момен­ту укла­де­н­ня попе­ре­дньо­го дого­во­ру, укла­сти основ­ний госпо­дар­ський дого­вір на умо­вах, перед­ба­че­них попе­ре­днім дого­во­ром.
  2. Попе­ре­дній дого­вір пови­нен місти­ти умо­ви, що дозво­ля­ють визна­чи­ти пре­дмет, а також інші істо­тні умо­ви основ­но­го дого­во­ру. До укла­де­н­ня попе­ре­дніх дого­во­рів не засто­со­ву­є­ться загаль­ний поря­док укла­де­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів.
  3. У разі якщо сто­ро­на, яка укла­ла попе­ре­дній дого­вір, одер­жав­ши про­ект дого­во­ру від іншої сто­ро­ни, ухи­ля­є­ться від укла­де­н­ня основ­но­го дого­во­ру, дру­га сто­ро­на має пра­во вима­га­ти укла­де­н­ня тако­го дого­во­ру в судо­во­му поряд­ку.
  4. Зобов’язання укла­сти основ­ний дого­вір, перед­ба­че­не попе­ре­днім дого­во­ром, при­пи­ня­є­ться, якщо до закін­че­н­ня стро­ку, в який сто­ро­ни мають укла­сти основ­ний дого­вір, одна із сто­рін не наді­шле про­ект тако­го дого­во­ру дру­гій сто­ро­ні.
  5. Від­но­си­ни щодо укла­де­н­ня попе­ре­дніх дого­во­рів регу­лю­ю­ться Цивіль­ним коде­ксом Укра­ї­ни з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей, перед­ба­че­них цим Коде­ксом.
  6. Уго­да сто­рін про намі­ри (про­то­кол про намі­ри тощо) не визна­є­ться попе­ре­днім дого­во­ром і не поро­джує юри­ди­чних наслід­ків.

Ста­т­тя 183. Осо­бли­во­сті укла­да­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів за дер­жав­ним замов­ле­н­ням

  1. Дого­во­ри за дер­жав­ним замов­ле­н­ням укла­да­ю­ться між визна­че­ни­ми зако­ном суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня — вико­нав­ця­ми дер­жав­но­го замов­ле­н­ня та дер­жав­ни­ми замов­ни­ка­ми, що упов­но­ва­же­ні від іме­ні дер­жа­ви укла­да­ти дого­во­ри (дер­жав­ні кон­тра­кти), в яких визна­ча­ю­ться госпо­дар­ські зобов’язання сто­рін та регу­лю­ю­ться від­но­си­ни замов­ни­ка з вико­нав­цем щодо вико­на­н­ня дер­жав­но­го замов­ле­н­ня.
  2. Дер­жа­ва в осо­бі Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни висту­пає гаран­том за зобов’язаннями дер­жав­них замов­ни­ків.
  3. Укла­де­н­ня сто­ро­на­ми дого­во­ру за дер­жав­ним замов­ле­н­ням (дер­жав­но­го кон­тра­кту) здій­сню­є­ться в поряд­ку, перед­ба­че­но­му стат­тею 181 цьо­го Коде­ксу, з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей, перед­ба­че­них зако­но­дав­ством. Дер­жав­ний кон­тракт укла­да­є­ться шля­хом під­пи­са­н­ня сто­ро­на­ми єди­но­го доку­мен­та.
  4. Ухи­ле­н­ня від укла­де­н­ня дого­во­ру за дер­жав­ним замов­ле­н­ням є пору­ше­н­ням госпо­дар­сько­го зако­но­дав­ства і тягне за собою від­по­від­аль­ність, перед­ба­че­ну цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми. Спо­ри, пов’язані з укла­де­н­ням дого­во­ру за дер­жав­ним замов­ле­н­ням, в тому числі при ухи­лен­ні від укла­де­н­ня дого­во­ру одні­єї або обох сто­рін, вирі­шу­ю­ться в судо­во­му поряд­ку.
  5. Вико­на­вець дер­жав­но­го замов­ле­н­ня звіль­ня­є­ться від обов’язку укла­де­н­ня дер­жав­но­го кон­тра­кту на умо­вах, визна­че­них дер­жав­ним замов­ле­н­ням, у разі визна­н­ня в судо­во­му поряд­ку дер­жав­но­го замов­ле­н­ня недій­сним.

Ста­т­тя 184. Осо­бли­во­сті укла­да­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів на осно­ві віль­но­го воле­ви­яв­ле­н­ня сто­рін, при­мір­них і типо­вих дого­во­рів

  1. При укла­ден­ні госпо­дар­сько­го дого­во­ру на осно­ві віль­но­го воле­ви­яв­ле­н­ня сто­рін про­ект дого­во­ру може бути роз­ро­бле­ний за іні­ці­а­ти­вою будь-якої із сто­рін у стро­ки, пого­дже­ні сами­ми сто­ро­на­ми.
  2. Укла­де­н­ня дого­во­ру на осно­ві віль­но­го воле­ви­яв­ле­н­ня сто­рін може від­бу­ва­ти­ся у спро­ще­ний спо­сіб або у фор­мі єди­но­го доку­мен­та, з додер­жа­н­ням загаль­но­го поряд­ку укла­де­н­ня дого­во­рів, вста­нов­ле­но­го стат­тею 181 цьо­го Коде­ксу.
  3. Укла­де­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів на осно­ві при­мір­них і типо­вих дого­во­рів повин­но здій­сню­ва­ти­ся з додер­жа­н­ням умов, перед­ба­че­них стат­тею 179 цьо­го Коде­ксу, не іна­кше як шля­хом викла­де­н­ня дого­во­ру у вигля­ді єди­но­го доку­мен­та, оформ­ле­но­го згі­дно з вимо­га­ми стат­ті 181 цьо­го Коде­ксу та від­по­від­но до пра­вил, вста­нов­ле­них нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми акта­ми щодо засто­су­ва­н­ня при­мір­но­го або типо­во­го дого­во­ру.

Ста­т­тя 185. Осо­бли­во­сті укла­да­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів на бір­жах, ярмар­ках та публі­чних тор­гах

  1. До укла­де­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів на бір­жах, опто­вих ярмар­ках, публі­чних тор­гах засто­со­ву­ю­ться загаль­ні пра­ви­ла укла­де­н­ня дого­во­рів на осно­ві віль­но­го воле­ви­яв­ле­н­ня, з ура­ху­ва­н­ням нор­ма­тив­но-пра­во­вих актів, яки­ми регу­лю­є­ться діяль­ність від­по­від­них бірж, ярмар­ків та публі­чних тор­гів.

Ста­т­тя 186. Укла­да­н­ня орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ських дого­во­рів

  1. Дого­вір­не оформ­ле­н­ня орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ських зобов’язань може здій­сню­ва­ти­ся уча­сни­ка­ми госпо­дар­ських від­но­син як на осно­ві віль­но­го воле­ви­яв­ле­н­ня сто­рін, так і на осно­ві при­мір­них дого­во­рів, якщо укла­да­н­ня таких дого­во­рів перед­ба­че­но від­по­від­ни­ми нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми акта­ми. Спро­ще­ний спо­сіб укла­да­н­ня орга­ні­за­цій­но-госпо­дар­ських дого­во­рів не допу­ска­є­ться.

Ста­т­тя 187. Укла­да­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів за ріше­н­ням суду

  1. Спо­ри, що вини­ка­ють при укла­дан­ні госпо­дар­ських дого­во­рів за дер­жав­ним замов­ле­н­ням, або дого­во­рів, укла­де­н­ня яких є обов’язковим на під­ста­ві зако­ну та в інших випад­ках, вста­нов­ле­них зако­ном, роз­гля­да­ю­ться судом. Інші перед­до­го­вір­ні спо­ри можуть бути пре­дме­том роз­гля­ду суду у разі якщо це перед­ба­че­но уго­дою сто­рін або якщо сто­ро­ни зобов’язані укла­сти пев­ний госпо­дар­ський дого­вір на під­ста­ві укла­де­но­го між ними попе­ре­дньо­го дого­во­ру.
  2. День набра­н­ня чин­но­сті ріше­н­ням суду, яким вирі­ше­но пита­н­ня щодо перед­до­го­вір­но­го спо­ру, вва­жа­є­ться днем укла­де­н­ня від­по­від­но­го госпо­дар­сько­го дого­во­ру, якщо ріше­н­ням суду не визна­че­но інше.

Ста­т­тя 188. Поря­док змі­ни та розір­ва­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів

  1. Змі­на та розір­ва­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів в одно­сто­рон­ньо­му поряд­ку не допу­ска­ю­ться, якщо інше не перед­ба­че­но зако­ном або дого­во­ром.
  2. Сто­ро­на дого­во­ру, яка вва­жає за необ­хі­дне змі­ни­ти або розі­рва­ти дого­вір, повин­на наді­сла­ти про­по­зи­ції про це дру­гій сто­ро­ні за дого­во­ром.
  3. Сто­ро­на дого­во­ру, яка одер­жа­ла про­по­зи­цію про змі­ну чи розір­ва­н­ня дого­во­ру, у двад­ця­ти­ден­ний строк після одер­жа­н­ня про­по­зи­ції пові­дом­ляє дру­гу сто­ро­ну про резуль­та­ти її роз­гля­ду.
  4. У разі якщо сто­ро­ни не дося­гли зго­ди щодо змі­ни (розір­ва­н­ня) дого­во­ру або у разі нео­дер­жа­н­ня від­по­віді у вста­нов­ле­ний строк з ура­ху­ва­н­ням часу пошто­во­го обі­гу, заін­те­ре­со­ва­на сто­ро­на має пра­во пере­да­ти спір на вирі­ше­н­ня суду.
  5. Якщо судо­вим ріше­н­ням дого­вір змі­не­но або розір­ва­но, дого­вір вва­жа­є­ться змі­не­ним або розір­ва­ним з дня набра­н­ня чин­но­сті даним ріше­н­ням, якщо іншо­го стро­ку набра­н­ня чин­но­сті не вста­нов­ле­но за ріше­н­ням суду.

Гла­ва 21
ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Ста­т­тя 189. Ціна у госпо­дар­ських зобов’язаннях

  1. Ціна в цьо­му Коде­ксі є вира­же­ним у гро­шо­вій фор­мі екві­ва­лен­том оди­ни­ці това­ру (про­ду­кції, робіт, послуг, мате­рі­аль­но-техні­чних ресур­сів, май­но­вих та немай­но­вих прав), що під­ля­гає про­да­жу (реа­лі­за­ції), який пови­нен засто­со­ву­ва­ти­ся як тариф, роз­мір пла­ти, став­ки або збо­ру, крім ста­вок і збо­рів, що вико­ри­сто­ву­ю­ться в систе­мі опо­да­тку­ва­н­ня.

{Части­на пер­ша стат­ті 189 в реда­кції Зако­ну 5007-VI від 21.06.2012}

  1. Ціна є істо­тною умо­вою госпо­дар­сько­го дого­во­ру. Ціна зазна­ча­є­ться в дого­во­рі у грив­нях. Ціни у зов­ні­шньо­еко­но­мі­чних дого­во­рах (кон­тра­ктах) можуть визна­ча­ти­ся в іно­зем­ній валю­ті за зго­дою сто­рін.
  2. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня вико­ри­сто­ву­ють у сво­їй діяль­но­сті віль­ні та дер­жав­ні регу­льо­ва­ні ціни.

{Части­ни тре­тю і четвер­ту стат­ті 189 замі­не­но одні­єю части­ною згі­дно із Зако­ном 5007-VI від 21.06.2012}

Ста­т­тя 190. Віль­ні ціни

  1. Віль­ні ціни визна­ча­ю­ться на всі види про­ду­кції (робіт, послуг), за виня­тком тих, на які вста­нов­ле­но дер­жав­ні регу­льо­ва­ні ціни.

{Части­на пер­ша стат­ті 190 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 5007-VI від 21.06.2012}

  1. Віль­ні ціни визна­ча­ю­ться суб’єктами госпо­да­рю­ва­н­ня само­стій­но за зго­дою сто­рін, а у вну­трі­шньо­го­спо­дар­ських від­но­си­нах — також за ріше­н­ням суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня.

Ста­т­тя 191. Дер­жав­ні регу­льо­ва­ні ціни

  1. Дер­жав­ні регу­льо­ва­ні ціни запро­ва­джу­ю­ться Кабі­не­том Міні­стрів Укра­ї­ни, орга­на­ми вико­нав­чої вла­ди та орга­на­ми місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня від­по­від­но до їх пов­но­ва­жень у вста­нов­ле­но­му зако­но­дав­ством поряд­ку.
  2. Дер­жав­не регу­лю­ва­н­ня цін здій­сню­є­ться згі­дно із Зако­ном Укра­ї­ни “Про ціни і ціно­утво­ре­н­ня”.
  3. Дер­жав­ні регу­льо­ва­ні ціни вста­нов­лю­ю­ться на блан­ки доку­мен­тів, у тому числі суво­ро­го облі­ку, які вико­ри­сто­ву­ю­ться орга­на­ми вико­нав­чої вла­ди, інши­ми дер­жав­ни­ми орга­на­ми для оформ­ле­н­ня резуль­та­тів нада­н­ня адмі­ні­стра­тив­них послуг (крім вла­сних блан­ків цих орга­нів), від­по­від­но до зако­ну.

{Ста­т­тю 191 допов­не­но части­ною тре­тьою згі­дно із Зако­ном 5203-VI від 06.09.2012}

{Ста­т­тя 191 в реда­кції Зако­ну 5007-VI від 21.06.2012}

Ста­т­тя 192. Зако­но­дав­ство про ціни і ціно­утво­ре­н­ня

  1. Полі­ти­ка ціно­утво­ре­н­ня, поря­док вста­нов­ле­н­ня та засто­су­ва­н­ня цін, пов­но­ва­же­н­ня орга­нів дер­жав­ної вла­ди та орга­нів місце­во­го самов­ря­ду­ва­н­ня щодо вста­нов­ле­н­ня та регу­лю­ва­н­ня цін, а також кон­тро­лю за ціна­ми і ціно­утво­ре­н­ням визна­ча­ю­ться зако­ном про ціни і ціно­утво­ре­н­ня, інши­ми зако­но­дав­чи­ми акта­ми.

Гла­ва 22
ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ. ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Ста­т­тя 193. Загаль­ні умо­ви вико­на­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань

  1. Суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня та інші уча­сни­ки госпо­дар­ських від­но­син повин­ні вико­ну­ва­ти госпо­дар­ські зобов’язання нале­жним чином від­по­від­но до зако­ну, інших пра­во­вих актів, дого­во­ру, а за від­су­тно­сті кон­кре­тних вимог щодо вико­на­н­ня зобов’язання — від­по­від­но до вимог, що у пев­них умо­вах зви­чай­но став­ля­ться.

До вико­на­н­ня госпо­дар­ських дого­во­рів засто­со­ву­ю­ться від­по­від­ні поло­же­н­ня Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей, перед­ба­че­них цим Коде­ксом.

  1. Кожна сто­ро­на повин­на вжи­ти усіх захо­дів, необ­хі­дних для нале­жно­го вико­на­н­ня нею зобов’язання, вра­хо­ву­ю­чи інте­ре­си дру­гої сто­ро­ни та забез­пе­че­н­ня загаль­но­го­спо­дар­сько­го інте­ре­су. Пору­ше­н­ня зобов’язань є під­ста­вою для засто­су­ва­н­ня госпо­дар­ських сан­кцій, перед­ба­че­них цим Коде­ксом, інши­ми зако­на­ми або дого­во­ром.
  2. Засто­су­ва­н­ня госпо­дар­ських сан­кцій до суб’єкта, який пору­шив зобов’язання, не звіль­няє цьо­го суб’єкта від обов’язку вико­на­ти зобов’язання в нату­рі, крім випад­ків, коли інше перед­ба­че­но зако­ном або дого­во­ром, або управ­не­на сто­ро­на від­мо­ви­ла­ся від прийня­т­тя вико­на­н­ня зобов’язання.
  3. Управ­не­на сто­ро­на має пра­во не при­йма­ти вико­на­н­ня зобов’язання части­на­ми, якщо інше не перед­ба­че­но зако­ном, інши­ми нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми акта­ми або дого­во­ром, або не випли­ває із змі­сту зобов’язання.
  4. Зобов’язана сто­ро­на має пра­во вико­на­ти зобов’язання достро­ко­во, якщо інше не перед­ба­че­но зако­ном, іншим нор­ма­тив­но-пра­во­вим актом або дого­во­ром, або не випли­ває із змі­сту зобов’язання.
  5. Зобов’язана сто­ро­на має пра­во від­мо­ви­ти­ся від вико­на­н­ня зобов’язання у разі нена­ле­жно­го вико­на­н­ня дру­гою сто­ро­ною обов’язків, що є необ­хі­дною умо­вою вико­на­н­ня.
  6. Не допу­ска­ю­ться одно­сто­ро­н­ня від­мо­ва від вико­на­н­ня зобов’язань, крім випад­ків, перед­ба­че­них зако­ном, а також від­мо­ва від вико­на­н­ня або від­стро­чка вико­на­н­ня з моти­ву, що зобов’язання дру­гої сто­ро­ни за іншим дого­во­ром не було вико­на­но нале­жним чином.
  7. Управ­не­на сто­ро­на, при­йма­ю­чи вико­на­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання, на вимо­гу зобов’язаної сто­ро­ни повин­на вида­ти письмо­ве посвід­че­н­ня вико­на­н­ня зобов’язання пов­ні­стю або його части­ни.

Ста­т­тя 194. Вико­на­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання тре­тьою осо­бою

  1. Вико­на­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання може бути покла­де­но в ціло­му або в части­ні на тре­тю осо­бу, що не є сто­ро­ною в зобов’язанні. Управ­не­на сто­ро­на зобов’язана прийня­ти вико­на­н­ня, запро­по­но­ва­не тре­тьою осо­бою — без­по­се­ре­днім вико­нав­цем, якщо із зако­ну, госпо­дар­сько­го дого­во­ру або хара­кте­ру зобов’язання не випли­ває обов’язок сто­ро­ни вико­на­ти зобов’язання осо­би­сто.
  2. Нена­ле­жне вико­на­н­ня зобов’язання тре­тьою осо­бою не звіль­няє сто­ро­ни від обов’язку вико­на­ти зобов’язання в нату­рі, крім випад­ків, перед­ба­че­них части­ною тре­тьою стат­ті 193 цьо­го Коде­ксу.

Ста­т­тя 195. Пере­да­ча (деле­гу­ва­н­ня) прав у госпо­дар­ських зобов’язаннях

  1. Управ­не­ний суб’єкт госпо­дар­сько­го зобов’язання, якщо інше не перед­ба­че­но зако­ном, може пере­да­ти дру­гій сто­ро­ні, за її зго­дою, нале­жні йому за зако­ном, ста­ту­том чи дого­во­ром пра­ва на одер­жа­н­ня май­на від тре­тьої осо­би з метою вирі­ше­н­ня пев­них питань щодо управ­лі­н­ня май­ном або деле­гу­ва­ти пра­ва для здій­сне­н­ня госпо­дар­сько-управ­лін­ських пов­но­ва­жень. Пере­да­чу (деле­гу­ва­н­ня) таких прав може бути зумов­ле­но пев­ним стро­ком.
  2. Акт пере­да­чі прав вва­жа­є­ться чин­ним з дня одер­жа­н­ня пові­дом­ле­н­ня про це зобов’язаною сто­ро­ною, а акт деле­гу­ва­н­ня госпо­дар­сько-управ­лін­ських пов­но­ва­жень іншо­му суб’єкту — з дня офі­цій­но­го опу­блі­ку­ва­н­ня цьо­го акта.
  3. Пере­да­ча (деле­гу­ва­н­ня) прав тягне за собою обов’язок суб’єкта, який одер­жав у резуль­та­ті такої пере­да­чі (деле­гу­ва­н­ня) дода­тко­ві пов­но­ва­же­н­ня, вирі­шу­ва­ти від­по­від­не до цих пов­но­ва­жень коло госпо­дар­ських питань та нести від­по­від­аль­ність за наслід­ки рішень, що ним при­йма­ю­ться.

Ста­т­тя 196. Вико­на­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань, у яких беруть участь кіль­ка управ­не­них або кіль­ка зобов’язаних суб’єктів

  1. У разі якщо в госпо­дар­сько­му зобов’язанні беруть участь кіль­ка управ­не­них або кіль­ка зобов’язаних суб’єктів, кожний з управ­не­них суб’єктів має пра­во вима­га­ти вико­на­н­ня, а кожний із зобов’язаних суб’єктів пови­нен вико­на­ти зобов’язання від­по­від­но до час­тки цьо­го суб’єкта, визна­че­ної зобов’язанням.
  2. У разі якщо це перед­ба­че­но зако­но­дав­ством або дого­во­ром, зобов’язання повин­но вико­ну­ва­ти­ся солі­дар­но. При солі­дар­но­му вико­нан­ні госпо­дар­ських зобов’язань засто­со­ву­ю­ться від­по­від­ні поло­же­н­ня Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни, якщо інше не перед­ба­че­но зако­ном.

Ста­т­тя 197. Місце вико­на­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання

  1. Госпо­дар­ське зобов’язання під­ля­гає вико­нан­ню за місцем, визна­че­ним зако­ном, госпо­дар­ським дого­во­ром, або місцем, яке визна­че­но змі­стом зобов’язання.
  2. У разі якщо місце вико­на­н­ня зобов’язання не визна­че­но, зобов’язання повин­но бути вико­на­но:

за зобов’язаннями, змі­стом яких є пере­да­ча прав на будів­лю або земель­ну ділян­ку, іншо­го неру­хо­мо­го май­на — за місце­зна­хо­дже­н­ням будів­лі чи земель­ної ділян­ки, іншо­го неру­хо­мо­го май­на;

за гро­шо­ви­ми зобов’язаннями — за місце­зна­хо­дже­н­ням (місцем про­жи­ва­н­ня) управ­не­ної сто­ро­ни на момент вини­кне­н­ня зобов’язання, або за її новим місце­зна­хо­дже­н­ням (місцем про­жи­ва­н­ня) за умо­ви, що управ­не­на сто­ро­на своє­ча­сно пові­до­ми­ла про ньо­го зобов’язану сто­ро­ну;

{Абзац тре­тій части­ни дру­гої стат­ті 197 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2452-IV від 03.03.2005}

за інши­ми зобов’язаннями — за місце­зна­хо­дже­н­ням (місцем про­жи­ва­н­ня) зобов’язаної сто­ро­ни, якщо інше не перед­ба­че­но зако­ном.

{Абзац четвер­тий части­ни дру­гої стат­ті 197 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2452-IV від 03.03.2005}

  1. У разі від­су­тно­сті управ­не­ної сто­ро­ни, ухи­ле­н­ня її від прийня­т­тя вико­на­н­ня або іншо­го про­стро­че­н­ня нею вико­на­н­ня зобов’язана сто­ро­на за гро­шо­вим зобов’язанням має пра­во вне­сти нале­жні з неї гро­ші або пере­да­ти за зобов’язанням цін­ні папе­ри до депо­зи­ту нота­рі­аль­ної кон­то­ри або при­ва­тно­го нота­рі­у­са, які пові­дом­ля­ють про це управ­не­ну сто­ро­ну. Вне­се­н­ня гро­шей (цін­них папе­рів) до депо­зи­ту нота­рі­аль­ної кон­то­ри або при­ва­тно­го нота­рі­у­са вва­жа­є­ться вико­на­н­ням зобов’язання.

{Части­на тре­тя стат­ті 197 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 2435-VI від 06.07.2010}

Ста­т­тя 198. Вико­на­н­ня гро­шо­вих зобов’язань

  1. Пла­те­жі за гро­шо­ви­ми зобов’язаннями, що вини­ка­ють у госпо­дар­ських від­но­си­нах, здій­сню­ю­ться у без­го­тів­ко­вій фор­мі або готів­кою через уста­но­ви бан­ків, якщо інше не вста­нов­ле­но зако­ном.
  2. Гро­шо­ві зобов’язання уча­сни­ків госпо­дар­ських від­но­син повин­ні бути вира­же­ні і під­ля­га­ють опла­ті у грив­нях. Гро­шо­ві зобов’язання можуть бути вира­же­ні в іно­зем­ній валю­ті лише у випад­ках, якщо суб’єкти госпо­да­рю­ва­н­ня мають пра­во про­во­ди­ти роз­ра­хун­ки між собою в іно­зем­ній валю­ті від­по­від­но до зако­но­дав­ства. Вико­на­н­ня зобов’язань, вира­же­них в іно­зем­ній валю­ті, здій­сню­є­ться від­по­від­но до зако­ну.
  3. Від­со­тки за гро­шо­ви­ми зобов’язаннями уча­сни­ків госпо­дар­ських від­но­син засто­со­ву­ю­ться у випад­ках, роз­мі­рах та поряд­ку, визна­че­них зако­ном або дого­во­ром.

Ста­т­тя 199. Забез­пе­че­н­ня вико­на­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань

  1. Вико­на­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань забез­пе­чу­є­ться захо­да­ми захи­сту прав та від­по­від­аль­но­сті уча­сни­ків госпо­дар­ських від­но­син, перед­ба­че­ни­ми цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми. За пого­дже­н­ням сто­рін можуть засто­со­ву­ва­ти­ся перед­ба­че­ні зако­ном або такі, що йому не супе­ре­чать, види забез­пе­че­н­ня вико­на­н­ня зобов’язань, які зви­чай­но засто­со­ву­ю­ться у госпо­дар­сько­му (діло­во­му) обі­гу.

До від­но­син щодо забез­пе­че­н­ня вико­на­н­ня зобов’язань уча­сни­ків госпо­дар­ських від­но­син засто­со­ву­ю­ться від­по­від­ні поло­же­н­ня Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни.

  1. Зобов’язання суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня, які нале­жать до дер­жав­но­го секто­ра еко­но­мі­ки, можуть бути забез­пе­че­ні дер­жав­ною гаран­ті­єю у випад­ках та у спо­сіб, перед­ба­че­них зако­ном.

Ста­т­тя 200. Бан­ків­ська гаран­тія забез­пе­че­н­ня вико­на­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань

  1. Гаран­тія є спе­ци­фі­чним засо­бом забез­пе­че­н­ня вико­на­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань шля­хом письмо­во­го під­твер­дже­н­ня (гаран­тій­но­го листа) бан­ком, іншою кре­ди­тною уста­но­вою, стра­хо­вою орга­ні­за­ці­єю (бан­ків­ська гаран­тія) про задо­во­ле­н­ня вимог управ­не­ної сто­ро­ни у роз­мі­рі пов­ної гро­шо­вої суми, зазна­че­ної у письмо­во­му під­твер­джен­ні, якщо тре­тя осо­ба (зобов’язана сто­ро­на) не вико­нає вка­за­не у ньо­му пев­не зобов’язання, або наста­нуть інші умо­ви, перед­ба­че­ні у від­по­від­но­му під­твер­джен­ні.
  2. Зобов’язання за бан­ків­ською гаран­ті­єю вико­ну­є­ться лише на письмо­ву вимо­гу управ­не­ної сто­ро­ни.
  3. Гарант має пра­во вису­ну­ти управ­не­ній сто­ро­ні лише ті пре­тен­зії, вису­не­н­ня яких допу­ска­є­ться гаран­тій­ним листом. Зобов’язана сто­ро­на не має пра­ва вису­ну­ти гаран­ту запе­ре­че­н­ня, які вона могла б вису­ну­ти управ­не­ній сто­ро­ні, якщо її дого­вір з гаран­том не містить зобов’язання гаран­та вне­сти до гаран­тій­но­го листа засте­ре­же­н­ня щодо вису­не­н­ня таких запе­ре­чень.
  4. До від­но­син бан­ків­ської гаран­тії в части­ні, не вре­гу­льо­ва­ній цим Коде­ксом, засто­со­ву­ю­ться від­по­від­ні поло­же­н­ня Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни.

Ста­т­тя 201. Загаль­но­го­спо­дар­ські (публі­чні) гаран­тії вико­на­н­ня зобов’язань

  1. З метою ней­тра­лі­за­ції неспри­я­тли­вих наслід­ків від кри­мі­наль­них пра­во­по­ру­шень у сфе­рі госпо­дар­ської діяль­но­сті зако­ном може бути перед­ба­че­но обов’язок комер­цій­них бан­ків, стра­хо­ви­ків, акціо­нер­них това­риств та інших суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня, які залу­ча­ють кошти або цін­ні папе­ри гро­ма­дян і юри­ди­чних осіб, пере­да­ва­ти части­ну сво­їх коштів для фор­му­ва­н­ня єди­но­го стра­хо­во­го фон­ду публі­чної заста­ви.

{Части­на пер­ша стат­ті 201 із змі­на­ми, вне­се­ни­ми згі­дно із Зако­ном 245-VII від 16.05.2013}

Ста­т­тя 202. Загаль­ні умо­ви при­пи­не­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань

  1. Госпо­дар­ське зобов’язання при­пи­ня­є­ться: вико­на­н­ням, про­ве­де­ним нале­жним чином; зара­ху­ва­н­ням зустрі­чної одно­рі­дної вимо­ги або стра­хо­во­го зобов’язання; у разі поєд­на­н­ня управ­не­ної та зобов’язаної сто­рін в одній осо­бі; за зго­дою сто­рін; через немо­жли­вість вико­на­н­ня та в інших випад­ках, перед­ба­че­них цим Коде­ксом або інши­ми зако­на­ми.
  2. Госпо­дар­ське зобов’язання при­пи­ня­є­ться також у разі його розір­ва­н­ня або визна­н­ня недій­сним за ріше­н­ням суду.
  3. До від­но­син щодо при­пи­не­н­ня госпо­дар­ських зобов’язань засто­со­ву­ю­ться від­по­від­ні поло­же­н­ня Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей, перед­ба­че­них цим Коде­ксом.

Ста­т­тя 203. При­пи­не­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання вико­на­н­ням або зара­ху­ва­н­ням

  1. Госпо­дар­ське зобов’язання, всі умо­ви яко­го вико­на­но нале­жним чином, при­пи­ня­є­ться, якщо вико­на­н­ня прийня­то управ­не­ною сто­ро­ною.
  2. У разі якщо зобов’язана сто­ро­на нале­жним чином вико­на­ла одне з двох або кіль­кох зобов’язань, щодо яких вона мала пра­во вибо­ру (аль­тер­на­тив­не зобов’язання), госпо­дар­ське зобов’язання при­пи­ня­є­ться вико­на­н­ням.
  3. Госпо­дар­ське зобов’язання при­пи­ня­є­ться зара­ху­ва­н­ням зустрі­чної одно­рі­дної вимо­ги, строк якої настав або строк якої не зазна­че­ний чи визна­че­ний момен­том витре­бу­ва­н­ня. Для зара­ху­ва­н­ня доста­тньо заяви одні­єї сто­ро­ни.
  4. Госпо­дар­ське зобов’язання може бути при­пи­не­но зара­ху­ва­н­ням стра­хо­во­го зобов’язання, якщо інше не випли­ває з зако­ну або змі­сту основ­но­го чи стра­хо­во­го зобов’язання.
  5. Не допу­ска­є­ться зара­ху­ва­н­ня вимог, щодо яких за заявою дру­гої сто­ро­ни нале­жить засто­су­ва­ти строк позов­ної дав­но­сті і строк цей минув, а також в інших випад­ках, перед­ба­че­них зако­ном.

Ста­т­тя 204. При­пи­не­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання за зго­дою сто­рін чи у разі поєд­на­н­ня його сто­рін в одній осо­бі

  1. Госпо­дар­ське зобов’язання може бути при­пи­не­но за зго­дою сто­рін, зокре­ма уго­дою про замі­ну одно­го зобов’язання іншим між тими сами­ми сто­ро­на­ми, якщо така замі­на не супе­ре­чить обов’язковому акту, на під­ста­ві яко­го вини­кло попе­ре­днє зобов’язання.
  2. Госпо­дар­ське зобов’язання при­пи­ня­є­ться у разі поєд­на­н­ня управ­не­ної та зобов’язаної сто­рін в одній осо­бі. Зобов’язання вини­кає зно­ву, якщо це поєд­на­н­ня при­пи­ня­є­ться.

Ста­т­тя 205. При­пи­не­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання у разі немо­жли­во­сті вико­на­н­ня

  1. Госпо­дар­ське зобов’язання при­пи­ня­є­ться немо­жли­ві­стю вико­на­н­ня у разі вини­кне­н­ня обста­вин, за які жодна з його сто­рін не від­по­від­ає, якщо інше не перед­ба­че­но зако­ном.
  2. У разі немо­жли­во­сті вико­на­н­ня зобов’язання пов­ні­стю або час­тко­во зобов’язана сто­ро­на з метою запо­бі­га­н­ня неви­гі­дним для сто­рін май­но­вим та іншим наслід­кам повин­на негай­но пові­до­ми­ти про це управ­не­ну сто­ро­ну, яка має вжи­ти необ­хі­дних захо­дів щодо змен­ше­н­ня зазна­че­них наслід­ків. Таке пові­дом­ле­н­ня не звіль­няє зобов’язану сто­ро­ну від від­по­від­аль­но­сті за неви­ко­на­н­ня зобов’язання від­по­від­но до вимог зако­ну.
  3. Госпо­дар­ське зобов’язання при­пи­ня­є­ться немо­жли­ві­стю вико­на­н­ня у разі лікві­да­ції суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня, якщо не допу­ска­є­ться пра­во­на­сту­пни­цтво за цим зобов’язанням.
  4. У разі неспро­мо­жно­сті суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня через недо­ста­тність його май­на задо­воль­ни­ти вимо­ги кре­ди­то­рів він може бути ого­ло­ше­ний за ріше­н­ням суду бан­кру­том. Умо­ви, поря­док та наслід­ки ого­ло­ше­н­ня суб’єктів госпо­да­рю­ва­н­ня бан­кру­та­ми вста­нов­лю­ю­ться цим Коде­ксом та інши­ми зако­на­ми. Лікві­да­ція суб’єкта госпо­да­рю­ва­н­ня — бан­кру­та є під­ста­вою при­пи­не­н­ня зобов’язань за його уча­сті.

Ста­т­тя 206. Розір­ва­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання

  1. Госпо­дар­ське зобов’язання може бути розір­ва­но сто­ро­на­ми від­по­від­но до пра­вил, вста­нов­ле­них стат­тею 188 цьо­го Коде­ксу.
  2. Дер­жав­ний кон­тракт під­ля­гає розір­ван­ню у разі змі­ни або ска­су­ва­н­ня дер­жав­но­го замов­ле­н­ня, яким перед­ба­че­но при­пи­не­н­ня дії кон­тра­кту, з момен­ту, коли про це ста­ло відо­мо сто­ро­нам зобов’язання. Наслід­ки розір­ва­н­ня дер­жав­но­го кон­тра­кту для його сто­рін визна­ча­ю­ться від­по­від­но до зако­ну.

Ста­т­тя 207. Недій­сність госпо­дар­сько­го зобов’язання

  1. Госпо­дар­ське зобов’язання, що не від­по­від­ає вимо­гам зако­ну, або вчи­не­но з метою, яка заві­до­мо супе­ре­чить інте­ре­сам дер­жа­ви і суспіль­ства, або укла­де­но уча­сни­ка­ми госпо­дар­ських від­но­син з пору­ше­н­ням хоча б одним з них госпо­дар­ської ком­пе­тен­ції (спе­ці­аль­ної правосуб’єктності), може бути на вимо­гу одні­єї із сто­рін, або від­по­від­но­го орга­ну дер­жав­ної вла­ди визна­но судом недій­сним пов­ні­стю або в части­ні.
  2. Недій­сною може бути визна­но також нікчем­ну умо­ву госпо­дар­сько­го зобов’язання, яка само­стій­но або в поєд­нан­ні з інши­ми умо­ва­ми зобов’язання пору­шує пра­ва та закон­ні інте­ре­си дру­гої сто­ро­ни або тре­тіх осіб. Нікчем­ни­ми визна­ю­ться, зокре­ма, такі умо­ви типо­вих дого­во­рів і дого­во­рів при­єд­на­н­ня, що:

виклю­ча­ють або обме­жу­ють від­по­від­аль­ність виро­бни­ка про­ду­кції, вико­нав­ця робіт (послуг) або вза­га­лі не покла­да­ють на зобов’язану сто­ро­ну пев­них обов’язків;

допу­ска­ють одно­сто­рон­ню від­мо­ву від зобов’язання з боку вико­нав­ця або одно­сто­рон­ню змі­ну вико­нав­цем його умов;

вима­га­ють від одер­жу­ва­ча това­ру (послу­ги) спла­ти непро­пор­цій­но вели­ко­го роз­мі­ру сан­кцій у разі від­мо­ви його від дого­во­ру і не вста­нов­лю­ють ана­ло­гі­чної сан­кції для вико­нав­ця.

  1. Вико­на­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання, визна­но­го судом недій­сним пов­ні­стю або в части­ні, при­пи­ня­є­ться пов­ні­стю або в части­ні з дня набра­н­ня ріше­н­ням суду закон­ної сили як таке, що вва­жа­є­ться недій­сним з момен­ту його вини­кне­н­ня. У разі якщо за змі­стом зобов’язання воно може бути при­пи­не­но лише на май­бу­тнє, таке зобов’язання визна­є­ться недій­сним і при­пи­ня­є­ться на май­бу­тнє.

Ста­т­тя 208. Наслід­ки визна­н­ня госпо­дар­сько­го зобов’язання недій­сним

  1. Якщо госпо­дар­ське зобов’язання визна­но недій­сним як таке, що вчи­не­но з метою, яка заві­до­мо супе­ре­чить інте­ре­сам дер­жа­ви і суспіль­ства, то за наяв­но­сті намі­ру в обох сто­рін — у разі вико­на­н­ня зобов’язання обо­ма сто­ро­на­ми — в доход дер­жа­ви за ріше­н­ням суду стя­гу­є­ться все одер­жа­не ними за зобов’язанням, а у разі вико­на­н­ня зобов’язання одні­єю сто­ро­ною з дру­гої сто­ро­ни стя­гу­є­ться в доход дер­жа­ви все одер­жа­не нею, а також все нале­жне з неї пер­шій сто­ро­ні на від­шко­ду­ва­н­ня одер­жа­но­го. У разі наяв­но­сті намі­ру лише у одні­єї із сто­рін усе одер­жа­не нею повин­но бути повер­не­но дру­гій сто­ро­ні, а одер­жа­не остан­ньою або нале­жне їй на від­шко­ду­ва­н­ня вико­на­но­го стя­гу­є­ться за ріше­н­ням суду в доход дер­жа­ви.
  2. У разі визна­н­ня недій­сним зобов’язання з інших під­став кожна із сто­рін зобов’язана повер­ну­ти дру­гій сто­ро­ні все одер­жа­не за зобов’язанням, а за немо­жли­во­сті повер­ну­ти одер­жа­не в нату­рі — від­шко­ду­ва­ти його вар­тість гро­ши­ма, якщо інші наслід­ки недій­сно­сті зобов’язання не перед­ба­че­ні зако­ном.
Пред­став­ни­цтво у Госпо­дар­сько­му судіпослу­ги адво­ка­та
0

Автор публікації

Офлайн 4 міся­ці

admin

2
Комен­та­рі: 0Публі­ка­ції: 234Реє­стра­ція: 08-08-2016
Під­три­май­те нас — поді­лі­ться цим запи­сом у соцме­ре­жах:

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю
ще...