Вчасне звернення до адвоката, при затриманні вбереже вас від обвинувачення у злочинах яких ви не вчиняли

Сімейний адвокат – це світова практика, при якій сім'я обирає адвоката, який займається юридичними питаннями

Юридичний супровід та юридичні консультації щодо переоформлення нерухомості та земельних питань

Юридичний супровід та юридичні консультації щодо переоформлення нерухомості та земельних питань

Slider

Кримінальне переслідування українських онкохворих за придбання та зберігання ними наркотичних засобів – як результат недосконалості кримінального законодавства України

 

Кримінальне переслідування українських онкохворих за придбання та зберігання ними наркотичних засобів – як результат недосконалості кримінального законодавства України.

Провізор, юрист Кардопольцев Антон Сергійович

 

Щорічно в світі рак діагностується у близько 6 мільйонів людей і більш як 4 мільйони помирають від цієї хвороби, що становить близько 10 % від загальної кількості смертельних клінічних випадків.

За статистичними оцінками, більше трьох мільйонів людей щодня страждають від ракового болю, а в 50% із них відчуття болю оцінюється як сильне і нестерпне.

В Україні число онкохворих постійно зростає і становить близько 304-308 чоловік на 100 тис. населення [11]

Проблематика лікування та профілактики онкологічних захворювань є темою багатьох статей та досліджень. Проте, в цьому огляді ми хочемо акцентувати свою увагу на одній гострій соціальній проблемі сьогодення, пов’язаній із кримінальним переслідуванням українських онкохворих за придбання ними наркотичних засобів.

Кожна людина, що стикається з онкологічною хворобою в своїх рідних та близьких, чи сама хворіє на рак, знає, що найтяжчим симптомом цієї хвороби є біль, який виникає на певній стадії онкологічного захворювання, та знає, як тяжко на сьогоднішній день через недосконалість законодавства України та бюрократичні зволікання одержати таким хворим необхідні наркотичні анальгетики.

Так, за інформацією УНІАН в Україні нараховується близько 1,5 млн. осіб, що потребують регулярного прийому сильних знеболювальних препаратів.

Останній відрізок життя хворих раком на 4 стадії цілком залежить від морфію. Згідно з нормативною документацією, наркотичну речовину має вколювати спеціально ліцензована для цього медсестра, а ампулу з-під препарату здавати під розпис, інакше проти неї може бути відкрите кримінальне провадження.

До таких хворих медсестра повинна навідуватись не менше шести раз на добу. При вищезгаданій статистиці, легко підрахувати, що в такому місті як Львів, де проживає близько 800 тис. населення, нараховується близько тисячі таких хворих. Тому, якщо припустити, що за робочу зміну одна медсестра здатна зробити до 20-ти візитів, то за умови відвідування хворого 6 раз на добу, вона може надавати якісну медичну допомогу лише 3-м хворим; звідси, щоб обслужити і задовольнити потреби у морфію, хворим на рак у такому місті як Львів, тільки для такої цілі, необхідно більше трьохсот ліцензованих медсестер. Звичайно, що при такому недосконалому підході до забезпечення наркотичними анальгетиками онкохворих та при постійному браку фінансування лікувальних установ, хворим сподіватись на офіційну допомогу не доводиться. В сільській місцевості ситуація ще гірша і сподіватись на «швидку допомогу», хворим не можна, оскільки бригади «швидкої» не забезпечені такими препаратами як морфій, промедол чи інші наркотичні анальгетики. Доцільно буде також додати: що згідно з Законом України «Про екстрену медичну допомогу» від 01.01.2013 року [14], з`явилася інформація про реорганізацію цієї служби, відповідної ліцензії на наркотичні препарати «швидкі » більше не мають, оскільки старі дозволи вже не діють, а нових ще не видають. Та й викликати онкохворому «швидку» 6 разів на добу, м’яко кажучи, проблематично.

«Україна посідає останнє місце в світі за доступністю знеболення»,- таку інформацію нещодавно оприлюднив заступник начальника управління ліцензування квот та дозволів Державної служби України з контролю за наркотиками І. Стасюк [15]. Таке неприємне «лідерство» наша держава отримала через надто формалізовані закони й підзаконні акти. Особливо жорстким є контроль за наркотичними знеболювальними препаратами, які людина отримує, коли вже ніщо інше не допомагає.

Таблетований морфін, який міг би покращити ситуацію, тільки проходить   процедуру реєстрації в Україні – то ж до його появи в аптеках мине ще кілька років.

Отже, в останні роки ситуація з пошуком онкохворими препаратів, що здатні втамувати їхній біль, доведена до абсурду. У відчаї люди шукають полегшення нелегальним шляхом – у наркодилерів, наркоманів тощо. І як результат, самі стають об’єктами кримінальних проваджень за зберігання наркотичних речовин. Згадуються слова одного волонтера доброчинного фонду валіативної допомоги: «Лікарі залякані … лікар у ліжка з помираючим хворим орієнтується більше на міліцейський кашкет, ніж на потреби самого пацієнта».

З точки зору медичної етики така ситуація неприпустима; з точки зору юридичної-нашим законодавством за подібну допомогу лікарю цілком «законно» можуть інкримінувати злочин за ст. 307 Кримінального кодексу України[1]- збут наркотичних речовин. І подібні випадки коли лікарів притягували до кримінальної відповідальності –  непоодинокі.

Але, повернемось до онкохворих, що потребують наркотичних анальгетиків. У нашому законодавстві, зокрема у Кримінальному Кодексі України [1], передбачено звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 309 ч. 4) тільки для осіб, що страждають від наркотичної залежності, проте ні, слова не сказано про жодну іншу категорію осіб, для яких вживання наркотичного засобу є життєво необхідним.

Саме життєва необхідність примушує онкологічно хворих осіб, що страждають на хронічний больовий синдром, або їх родичів формально порушувати закон, звертаючись за наркотичними препаратами до «чорного ринку», ризикуючи бути притягнутими до кримінальної відповідальності.

Згідно визначення міжнародної асоціації з вивчення болю: «біль – неприємне сенсорне відчуття й емоційне переживання, що виникають у результаті потенційної або реальної загрози ушкодження тканин». [10]

Хронічний раковий біль є однією з основних проблем в онкології і зустрічається приблизно в 90% хворих у стадії генералізації онкологічного процесу.

Етіологічно хронічний больовий синдром (ХБС) онкологічного походження звичайно поділяють на три основні категорії:

  1. Біль, що пов’язаний із прямим проростанням пухлиною нервових структур або метастазуванням, спостерігається в 65-85% хворих.
  2. Біль, пов’язаний із протипухлинною терапією і хіміо- променевою терапією або після операції, становить 15-25%.
  3. Біль, непов’язаний із противопухлинною терапією або пухлинним процесом, становить 3-10%.[10]

Всесвітньою організацією охорони здоров’я прийняті поетапні схеми лікування онкологічних болів [5] і в усіх цих схемах на певному етапі застосовуються наркотичні анальгетики.

Сумніви щодо доцільності застосування для знеболення наркотичних анальгетиків, через їх побічні ефекти, виникнуть хіба у людини, яка ніколи не бачила на власні очі нестерпних страждань таких людей. Недарма деонтологічний принцип сучасної медицини вимагає: «якщо врятувати життя хворого не завжди можливо – то зняти біль, зменшити страждання можна і необхідно завжди».

Тому, повертаючись до юридично-правових аспектів правопорушень скоєних людьми в пошуках засобів позбавити себе чи близьких людей від страждань, можна зустріти численну кількість сумних випадків, коли, через недосконалість та «заформалізованість» правової бази в Україні люди потрапляють під суд, отримуючи реальні та чималі терміни позбавлення волі за ніби то скоєне ними суспільно небезпечне діяння; проте, в чому саме полягає ця «суспільна небезпечність» у діях особи, що шукає способи забезпечити себе ліками або позбутися нестерпних страждань, купляючи наркотичні засоби, навряд чи хтось зможе вмотивовано пояснити; таке пояснення, в будь-якому випадку буде абсолютно формальне. Так, звернемося, для прикладу, до одного конкретного кримінального провадження взятого з реальної юридичної практики, відносно громадянина Іванова І.І. (прізвище та особисті данні змінені в інтересах особи) та спробуємо проаналізувати правомірність і доцільність переслідування такої особи з юридичної та моральної точок зору.

З обставин кримінального провадження відомо що:

Певної години, громадянин Іванов І.І, знаходячись в місті Л та маючи умисел на незаконне зберігання та перевезення наркотичних засобів в особливо великих розмірах без мети збуту, придбав у невстановленої слідством особи паперовий згорток з порошкоподібною речовиною світло-сірого кольору, котрий помістив  у паперовий пакет з яким йшов по вулиці, де був помічений працівниками міліції. У громадянина Іванова І.І. було виявлено та вилучено паперовий згорток з  порошкоподібною речовиною світло-сірого кольору. Згідно висновку експерта, речовина містить діацетилморфін (героїн), який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів.

Надалі, громадянин Іванов І.І, пояснив, що придбав цю речовину для себе так як є онкологічно хворим, та потребував діацетилморфін для зняття сильного хронічного болю.

Громадянина Іванова І.І. було взято під варту без призначенням судом застави (всупереч вимог ст. 183 КПК України) чим позбавлено його можливості продовжувати лікування та отримувати призначену йому хіміо- та променеву терапію. В подальшому, органами досудового слідства йому пред’явлено обвинувачення в скоєні ним злочину за ч.3  ст.. 309 КК України, якою передбачено від 5 до 8 років позбавлення волі. Органами слідства в якості пом’якшуючих обставин враховано лише «щире каяття» громадянина Іванова І.І.

Як бачимо: ні органи слідства, ні судові органи не враховують наявність онкологічної хвороби у Іванова І.І навіть як пом’якшуючу  обставину, не говорячи вже про звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки «напряму» в Кримінальному Кодексі такої обставини не прописано. А наявність такого пункту в Кримінальному кодексі як «збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин» (ст.66 п.5 КК України) [1] чи вчинення діяння з перевищенням меж крайньої необхідності (ст.. 66 п.8 КК України) [1] цілком залежить від бажання слідчого рахувати онкохворобу таким чи ні, що може призвести до того, що людину суд може приректи на проведення останніх днів життя у в’язниці, без можливості отримувати належне покарання.

Але звертаючись до того ж Кримінального кодексу України, а саме до ст. 11, яка визначає поняття злочину, читаємо в п. 2: «Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі». [1]

Діяння Іванова І.І спрямоване на забезпечення себе наркотичним препаратом, необхідним йому для зняття сильного болю, є таким, що лише формально за своїми ознаками підпадає під  ст.309 ч. 3, проте не могло заподіяти шкоди фізичній чи юридичній особі суспільству або державі; тобто таке діяння не несе в собі суспільної небезпеки, та не може вважатися злочином, адже не містить злочинного умислу.

Наявність або відсутність умислу, тобто усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання- передбачає ст.24 КК України [1].

Так, відповідно до диспозиції ст. 309 ч. 3 КК України Іванов І.І зберігав та придбав без мети збуту особливо небезпечну речовину – діацетилморфін (героїн) [6,7.8,9]. Проте, згідно його пояснень, що в ході досудового слідства не знайшли підстав вважатися неправдивими, він придбав цю речовину виключно для себе, оскільки є хворим на невиліковну хворобу- рак 4 стадії, і використовував їх для свого знеболення. Отже, якщо враховувати презумпцію невинуватості, прописану в ст.. 62 Конституції України ( особа вважається невинуватою, доки не доведе зворотнє) [3]- Іванов І.І не мав  умислу на подальші дії з діацетилморфіном, який він зберігав, що могли мати суспільно-небезпечні наслідки. Тому, було б цинічно та не відповідало би верховенству права розглядати диспозицію ст. 309 КК України тільки з буквально-формальної точки зору, та не зважати на принципи кримінального правочинства прописані законодавцем в Загальній частині Кримінального кодексу України ( вищезгадані ст.ст. 11, 24) [1], адже законотворець прописав ці статті задля попередження саме формалізованого трактуваня Спеціальної частини Кримінального кодексу України.

На теренах молодої незалежної держави було б злочинною недбалістю не зважати на такі недосконалості законодавства та розглядати кримінальні провадження з формально-юридичної точки зору, забуваючи про такі юридичні поняття як верховенство права та прецедент, що в світовій юридичній практиці є основою при розгляді кримінальних та цивільних справ.

І не тільки з юридично-формальної точки зору, а й з юридично-моральної для чого в країнах де практикується континентальне юридичне право, законодавці прописують для правоохоронних та судових органів влади поняття внутрішнього переконання.

Внутрішнє переконання слідчого, слідчого судді, судді – не повинно бути порожніми літерами на папері нормативно-правової бази України,- а й повинні застосовуватись на засадах моральних і юридичних норм стосовно кожного прецеденту, який має місце, але ще не врахований законодавцем в законах держави, через молодість юридичної нормативної бази самої держави.

Саме це прописано в основному законі України – Конституції України. Так ст. 3 говорить: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».[3]

Саме забезпечення прав і свобод кожної людини, згідно ст.. 3 Конституції України є головним завданням держави, а не формальне дотримання під нормативних актів, що в силу своєї номінальної недосконалості чи недостатнього розуміння написані в законі тими, кому в силу доручених ним службових обов’язків, довірено стояти на варті цього закону.

Особа, що вчинила діяння яке можна рахувати формально підпадаючим під диспозицію ч.3 ст. 309 КК України, вчинила його для забезпечення себе препаратом(речовиною), що тамує його біль (героїн або діацетилморфін), відносяться до оплатної групи напівсентетичних анестетиків та є більш сильним аналогом морфію – його синтетичним гомологом, що виявляє сильну анальгезуючу та анестезуючу дію[5,11].

Саме недосконалість державної системи забезпечення онкохворих лікарськими засобами, що мають сильну виражену анальгезуючу та анестезуючу дію, призвела до того, що Іванов І.І. був вимушений шукати спосіб купити кустарно виготовлений препарат, що містить «героїн» в осіб, котрі незаконно його поширюють порушуючи закон. Кримінальна відповідальність таких осіб за збут наркотичних речовин не підлягає сумніву і є предметом роботи правоохоронних органів. Проте інкримінувати злочин та позбавляти волі людину, що придбала наркотичну речовину для свого особистого вживання, та не принесла такими діями жодної шкоди суспільним інтересам, є не тільки порушенням особистих свобод і недоторканності людини, визначених ст. 3 Конституції України [3], а й моральним «злочином», стосовно якого, нажаль, в нашій державі на сьогоднішній день не прописана відповідальність в жодному нормативно-правовому акті.

Але повернемося до існуючої нормативно-правової бази та розглянемо діяння Іванова І.І. з точки зору інших окремих правових норм, що, нажаль, в силу недосконалості українського законодавства, не відображені в Кримінальному кодексі України та Кримінальному Процесуальному кодексі України, або відображені не досить чітко, а тому часто не враховуються працівниками слідчих та судових органів влади, що з точки зору юридичної науки можна назвати порушенням принципів верховенства права, або ж, висловлюючись більш толерантно – є «юридичним казусом».

Звернемось до фактів: згідно з матеріалами справи Іванов І.І. був зупинений працівниками міліції, та на запитання чи є у нього заборонені речі, – повідомив що в його наплічнику знаходиться пакет з «героїном», який він добровільно видав працівникам міліції.

Важливим фактором для аналізу суті кримінального провадження є саме добровільна видача Івановим І.І. героїну. В матеріалах справи, не зазначено жодних фактів, які б свідчили про наявність у міліціонерів умислу на проведення особистого обшуку цього громадянина [12], а отже не має жодних підстав вважати, що в разі укриття Івановим І.І. відомостей про вміст його наплічника, ці працівники міліції взагалі б дізналися про наявність героїну. Це свідчить про те, що Іванов І.І. не тільки не мав злочинного умислу при придбанні та зберіганні героїну, а й добровільно видав його працівникам міліції. Таким чином, в цій ситуації вбачається не тільки допомога слідству у розкритті злочину (яка мала місце потім, оскільки Іванов І.І. повідомив слідству про придбання ним героїну в певної особи, та вказав слідчому всі відомі йому відомості про цю особу), але й доведення до відома працівників міліції про наявність у нього героїну, який він добровільно видав!

Таким чином з точки зору процесуального закону та з позиції статті  6 Конституції України [3] та інших нормативних актів [1,3,4,12], затриманий поступив як законослухняний громадянин і повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності.

Розгленемо ситуацію з онкохворим Івановим І.І., стосовно вчиненого злочину за ст. 309 ч.3, з точки зору його, як людини що хвора на невиліковну смертельну небезпечну хворобу. Одним з основних симптомів її є надзвичайно сильний нестерпний біль. Тоді використання цією особою будь-яких засобів, що можуть полегшити страждання чи допомогти лікуванню, не можна вважати злочином, оскільки ст. 27 Конституції України говорить: «кожна людини має невід’ємне право на життя … Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». [3]

Окрім того, ст. 49 говорить: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу, та медичне страхування … Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно».[3]

Проте ІвановуІ.І. держава, в силу недосконалості своєї системи охорони здоров’я, не змогла надати належної медичної допомоги та надати йому вчасно препарати, які б змогли вгамовувати його біль. Отже, Іванов І.І, придбавши та зберігавши героїн, реалізовував надане йому Конституціє України право самостійно, оскільки сама держава, не змогла забезпечити його всім необхідним.

В Кримінальному кодексі України передбачено також обставини, що виключають злочинність діяння. Ст. 39 говорить: « Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності». [1] Читаючи уважно цю статтю Кримінального кодексу України ми бачимо: в ній зазначені охоронювані законом права людини, які в випадку Іванова І.І., порушені самою державою – оскільки Іванов І.І. не міг в законний спосіб отримати належні препарати для усунення сильного болю.

Таким чином, біль викликаний онкозахворюванням і призвів до крайньої необхідності у випадку Іванова І.І., а саме, до того що він придбав та зберігав без мети збуту препарат героїн, який планував використовувати виключно для свого лікування; тобто, Іванов І.І. самостійно реалізував право передбачене ст. 27 Конституції України [3], оскільки не міг усунути цей біль іншими доступними способами. А той факт, що придбання і зберігання героїну не мало на меті жодного умислу на порушення прав та свобод інших осіб чи держави, та не мало умислу на заподіяння шкоди здоров’ю інших осіб говорить: що такий вчинок, не можна вважати перевищенням меж крайньої необхідності, та відповідно до ст.. 11 КК України [1], не є злочином, як таким, що міг  призвести до суспільно – небезпечних наслідків.

Звичайно, підсумовуючи все вище вказане, читач розуміє, що всі висновки та наведені приклади з точки зору формального розуміння тексту можуть бути дещо неточними, а самі юридичні грані дещо «розмитими», проте, ця «розмитість» є наслідком недосконалості порівняно молодої юридичної системи України, а сама стаття – є спроба авторів звернути увагу юристів та громадськості на одну з гострих соціальних проблем.

Зрозуміло, звичайно, й амбітне бажання багатьох юристів закриваючи очі на такі недоліки, посилатись на юридичні диспропорції окремих законів та, скидаючи з себе відповідальність, говорити про те що « de jurе” зробити нічого не можливо, хоча «de facto» притягати людину до кримінальної відповідальності немає за що. Поняття « de jurо” не можна виправдовувати моральну незрілість органів виконавчої влади, котра боїться прецендентів, ставлячи власні кар’єрні амбіції вище цінностей задекларованих як Конституцією України так, і Женевською конвенцією з прав людини [3,13]. Таким чином, необхідно не тільки юристам України набратися сміливості трактувати закони посилаючись на «сліпоту Феміди» а й не забувати при цьому таку рису цієї давньогрецької богині, що стала символом сучасного правосуддя, як справедливість. Адже Феміда в уяві давньогрецьких митців  тримала не тільки меч а й ваги які повинні за задумом, визначати винуватість особи.

На сьогоднішній день такими вагами – терезами є: задекларована законодавством [2,3] диспозитивність, обєктивність та всебічність у змагальному процесі . Ця змагальність задекларована саме для того, щоб не тільки виявляти недоліки сучасної законодавчої бази, яка є лише інструментом для визначення винуватості чи невинуватості особи, а й виправляючи такі недоліки « на місці» приймати законні, справедливі рішення, спираючись на поняття честі, гідності, справедливого внутрішнього преконання не тільки представників органів судової влади, а й інших представників слідчих та правоохоронних органів. І такі рішення, в подальшому, повинні стати підґрунтям (основою), для вдосконалення законів України в майбутньому.

перелік використаної літератури

  1. Кримінальний Кодекс України, зі змінами та доповненнями станом на вересень 2013 р. (набрав чинності з 05.04.2001 р.) // ВВРУ. – 2001. – № 25-26 – Ст. 131.
  2. Кримінальний процесуальний кодекс України, зі змінами та доповненнями станом на вересень 2013 р. (набрав чинності з 13.04.2012 р.) // ВВРУ. – – № 9-10, № 11-12, № 13 – Ст.88.
  3. Конституція України, зі змінами та доповненнями станом на вересень 2013 р. (набрала чинності від 28. 06.1996 р.) // ВВРУ. – 1996. – № 30 – Ст. 141.
  4. Лист ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2011 р. «Відносно змін в переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів» [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.cct.com.ua/doc2011.htm
  5. «Опухолевые боли – поэтапная схема ВОЗ» // Pharmedicum – 1995 – vol.1.-p.9-11.
  6. Наказ МОЗ України №634 від 29.07.2010 р. «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 01.08.2000 №188» [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0900-10
  7. Постанова Кабінету Міністрів України №796 від 27.07.2011 р. «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/796-2011-%D0%BF
  8. Наказ МОЗ України від 01.08.2000 р. №188, із змінами та доповненнями внесеними наказами МОЗ України №481 від 20.08.2008 р. та № 634 від 20.08.2008 р. «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0512-00
  9. Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори: Закон України від 15.02.1995 № 60/95-ВР // Відомості ВРУ (ВВР). – 1995, №10. – Ст. 60.
  10. Радчук І.П., Лісний І.І. «Про рановий біль у хворих»
  11. Листровий М. «Терапия хронического болевого синдрома в онкологии, методом химического нейролизиса» / Листровой М. // Здоров’я України.-2004.-№23-2* с.26-27.
  12. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України № 2135 – ХІІ (набрав чинності 18.02.1992) // Відомості ВРУ (ВВР). – 1992, №22. – Ст.30
  13. Конвенція про захист з прав людини та основоположних свобод [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004
  14. Про екстрену медичну допомогу: Закон України від 01.01.2013 р. № 5081 – VI (набрав чинності від 05.07.2012 р.) // ВВРУ. – 2013, № 30. – Ст. 340.
  15. Романюк Л. «Онкохворих «знеболять», але по черзі – недужі теж підпали під реформи» // Старий Замок. – 16.02.2013.

http://abz.lviv.ua/p/blog-page_28.html

0

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

admin

2
Коментарі: 1Публікації: 65Реєстрація: 08-08-2016

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю