Протягом останніх двох тижнів, з’явилось дуже багато статей, в яких блогери та журналісти розповідають страшні перспективи, які містить у собі нова редакція статті “зґвалтування” (ст. 152) у кримінальному кодексі України.
Поглянемо, що ж стало приводом до такої паніки?
У всіх відео та статтях в соцмережах, журналісти та блогери повідомляють про те, що Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким, для того щоб зайнятись сексом тепер чоловіку потрібно брати розписку у жінки.
При уважному вивченні першоджерел, а саме чинної редакції Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” (відомий також, як закон 2229-VIII)”, а також редакції кримінального кодексу, станом на 11 січня 2019 року, стає відомо, що Верховна Рада прийняла цей закон та внесла зміни до Кримінального кодексу України ще на початку грудня 2017 року, але зміни до Кримінального кодексу України, дійсно у відповідності до перехідних положень, набирають чинність через один рік з дня публікації Закону, яким вони внесені.
Сучасна редакція ст. 152 Кримінального кодексу України тепер суттєво відрізняється від попереднього формулювання, ці відмінності наведені в таблиці:
| 1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. 2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. 3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього – карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. 4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього – карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років. {Стаття 152 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2295-VI від 01.06.2010} | 1. Вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування) – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. 2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, або вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового, професійного чи громадського обов’язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. 3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої особи – карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. 4. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. 5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років. Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин. {Стаття 152 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2295-VI від 01.06.2010; в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017} |
Таким чином, законодавець змінив саме визначення поняття «зґвалтування», і якщо раніше, зґвалтуванням рахувались зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, то тепер, «зґвалтування» – це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи
Також у статті доповнено інші частини статті, в яких значно збільшено перелік кваліфікуючих ознак, які впливають на тяжкість покарання за вчинення злочину. Тепер, значно збільшує строк покарання, така кваліфікуюча ознака, як зґвалтування дружини, колишньої дружини, або іншою особою, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Я тут, умисно пишу саме «зґвалтування дружини», а не подружжя, оскільки в подальшому в тексті (як і у всьому законі) законодавець категорично не врахував поняття гендерної рівності, і тепер «зґвалтування» це злочин, який можуть вчинити виключно особи чоловічої статі!
Усі ці зміни були прийняті відповідно до закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству” (відомий також, як закон 2229-VIII). Якщо судити по назві, то в мене складається враження, що закон писали ті самі особи, які розробляли «Закон про запобігання та протидію корупції».
В самому Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству” нічого про обов’язковість добровільної згоди, а тим більше про необхідність отримання письмової розписки (письмової згоди, чи договору) не йдеться. В тексті Закону, велика увага приділяється питанням щодо боротьби з проявами насильства у сім’ях, і єдине посилання на кримінальний кодекс у цьому законі полягає у тому, що покарання за вчинення насильства або зґвалтування визначається кримінальним кодексом України.
На мою думку, у внесених до ст. 152 Кримінального кодексу України змінах, значно більшою проблемою, ніж поняття обов’язковості згоди, як кваліфікуючої ознаки згвалтування, є те що змінами до цієї статті, фактично легалізували зґвалтування чоловіків природнім способом.
Очевидно, що законодавець не врахував того, що існуює безліч випадків зґвалтування жінками чоловіків природнім способом, тобто без проникнення.
При цьому, законодавець a priori вважає що чоловік не може не бажати сексуального акту. З медичної точки зору, ерекція не залежить від свідомого бажання або небажання, і наявність у чоловіка ерекції, в момент, його згвалтування, не може вважатись добровільною згодою. А у практиці, існує багато справ, в яких гвалтівниками виступають жінки, які застосовуючи мотузки перев’язували чоловічі тестикули, та здійснювали сексуальні зносини без згоди чоловіків.
Про факт дискримінації, свідчить і наявність в формулюванні ч. 2 ст. 152 Кримінального кодексу, слів «винний», тобто слова що містить ознаку гендерної визначенності, і це означає, що законодавець навіть не припускає можливості вчинення злочину, за ознаками ч. 2 ст. 152 Кримінального кодексу України, особою жіночої статі, в тому числі колишньою дружиною, або жінкою з якою потерпілий перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
В практиці існує випадок, коли в жіночій виправній колонії, декілька засуджених жінок, зв’язали охоронця, і перев’язавши йому тестикули, здійснювали з ним статевий акт протягом 10 годин. Після чого охоронець був на грані життя та смерті, а після лікування став інвалідом 2-ї групи.
А тепер, про найголовніше – про необхідність згоди і чи потрібно брати розписку або дозвіл на секс.
В цьому питанні, законодавець також прописав неоднозначні формулювання, які не дають можливості чіткого розмежування ступеня вини обвинувачених осіб, а також руйнують принцип однаковості (однозначності) у правозастосовній діяльності в галузі кримінального права.
В новому формулюванні ст. 152 не тільки ввели поняття добровільної згоди, але що, вважаю неприпустимим, з статті виключили слова: «із застосуванням фізичного насильства, або погрозою його застосування».
Хотіли як краще, а вийшло як завжди. Так, існують випадки, коли особу можуть примусити до статевого акту без її згоди, за допомогою морального примусу, примусу особи яка матеріально або службово залежна.
Однак, таке визначення існує і на даний момент в Кримінальному кодексі, як кваліфікуюча ознака ст. 154:
Ст. 154 «Примушування до вступу в статевий зв’язок»
1. Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою.
І термін покарання, при цьому суттєво відрізняється, від покарання за злочин, передбачений статтею 152 Кримінального кодексу.
Санкція ч. 1 ст.154 передбачає покарання у вигляді штрафу до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Станом на січень 2019 року, один нмдг становить 17 гривень. А отже, штраф за вчинення такого злочину, складатиме до 8500 гривень. Якщо ж цей злочин буде вчинено з використанням важкого матеріального становища потерпілої або використанням службового положення, то штраф складатиме до одніє тисячі нмдг, тобто до 17 000 гривень.
Таким чином, законодавець дав можливість правоохоронцям (а по практиці цим буде займатись процесуальні керівники прокуратури), які люблять обвинувальний ухил, обирати ту кваліфікацію статті, яка є більш вигідна, тобто ці зміни це просто шалене поле для корупції в правоохоронних органах. Причому найнебезпечніше те, що у зв’язку із тим, що з статті прибрали слова насильство, тепер суспільно небезпечного ґвалтівника за хабар можна проводити по ст. 154, а особу на яку написали заяву щоб вимагати гроші, можна притягувати по ст. 152.
Випадки ж, коли на чоловіків писались заяви з метою примушування до вступу в шлюб, або з метою отримання матеріальної вигоди далеко не поодинокі.
Ці випадки зустрічались в практиці і раніше, при старій редакції кримінального кодексу, але тепер, це буде робити набагато простіше.
Тому, вважаю, що у Кримінальному кодексі, з’явилась «політична» стаття в кримінальному кодексі. І на мою думку, для «політичної» її обрали недаремно, оскільки всім відомо як до людей заарештованих по цій статті відносяться в СІЗО та виправних колоніях інші підозрювані та засуджені.
Тепер стосовно згоди. В формулюванні статті, жодних слів про документальне оформлення згоди немає. Тому з юридичної точки зору, наявність у диспозиції статті, поняття згода, визначає кваліфікуючою ознакою відсутність між жертвою та насильником договору на фізичну близькість, і сама розписка також є формою договірних відносин.
Договірні відносини, регулюються не кримінальним а цивільним кодексом.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу: «Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору».
У випадку стосунків між хлопцем та дівчиною, усі домовленості є усними. І відсутність згоди практично не можливо довести. А сам договір по факту підпадає під цивільно-правові відносини, тобто під визначення поняття договору у Цивільному кодексі.
У випадку подружжя фактом заключення договору є момент укладання шлюбу, причому цей договір є письмовим, і підписується в РАЦСі.
Тобто договір у формі шлюбу регулюється статтями сімейного кодексу, а неприпустимість сексуального насильства у сім’ї, прописана у ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу і ця редакція чинна від 2006 року:
«Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв’язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.»
Таким чином, факт згоди на секс у подружжя був обов’язковим і раніше, але згодою у випадку сім’ї, як і у випадку звичайних відносин, є факт підтримування стосунків, і відсутність спротиву при вступі в статевий акт.
Сама ж згода, у відповідності до теорії цивільного права, може бути і не висловленою усно або письмово, оскільки існує таке поняття, як «мовчазна згода».
В Цивільному кодексі, суть мовчазної згоди прописана у ч. 2 ст. 642:
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У випадку ж статевих відносин, такою згодою є відсутність спротиву та вчинення дій, що сприяють продовженню статевого акту, в тому числі і відповідь на поцілунки, відсутність спротиву, а також допомога при знятті одягу тощо.
Щодо того, чи потрібна письмова розписка чи письмовий договір:
Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу:
1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даноо виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Ця стаття дає вичерпну відповідь на питання, і закриває всі можливі маніпуляції журналістів з цього приводу:
По-перше, в законі ніде не має визначення про те що договір чи “згода на секс” повинна укладатись виключно в письмовій формі, а тим більше немає жодного нормативного документа, що передбачає обов’язковість завірення такого договору нотаріально.
Варто також звернути увагу, що цією ж статею передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. А це означає, що якщо в переписці в соцмережах чи мессенджері ви запропонуєте ввечері зайнятись сексом, а у відповідь отримаєте “так”, “не проти”, “можна” і тд, то це вже буде договір оформлений письмово, і таку переписку можна використовувати як доказ.
Однак, потрібно не забувати, що ніщо не заважає партнеру, навіть в процесі сексуального акту, розірвати такий договір. І в цьому міститься найбільша проблема змін до кримінального кодексу.
Однак, відповідно до ст. 62 Конституції України, доводити свою невинуватість ніхто не зобов’язаний, а отже доводити відсутність згоди повинна потерпіла особа, що практично неможливо, якщо було відсутнє насильство, а отже ми повертаємось до того ж формулювання яке було в кримінальному кодексі раніше.
Також ви можете подивитись відео з нашего каналу
Автор публікації
