Так у ст. 38 Конституції України прописано забезпечення права людини брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органі в місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
В зв’язку із цим, на підставі огляду доступної нормативно-правової бази України, можна зауважити що, не зважаючи на положення Конституції України, в деяких посадових інструкціях та законах України можна знайти багато пунктів які порушують норму Конституції, щодо заборони дискримінації громадян України за соціальним походженням як правило, такі акти не є гласними, й часто з причин секретності – закриті для загалу. Постійно мають місце випадки, коли вказівки щодо перевірки судимості батьків при прийнятті на державну службу є усними та жодним чином не оформлені документально.
Незважаючи на задекларовану в Конституції України рівність прав громадян, верховенство права та захист прав людини, у нашій країні, на сьогоднішній день, спостерігається інерція суспільного мислення щодо осіб, які мають судимість.
Так, наприклад, повсякчасно зустрічаються випадки коли до осіб, що мають уже погашену судимість, пред’являються вимоги як до осіб що мають судимість. На цій підставі таким особам відмовляють не тільки в доступі до державних посад а й, різним чином, обмежують інші права – наприклад, відмовляють у застосуванні до них амністії або й, навіть, використовують дані про старе правопорушення як обтяжуючу обставину при розслідуванні кримінальних проваджень, тощо, ігноруючи таким чином положення Конституції України та норму статті 88 Кримінального Кодексу України, в якій зазначено: « Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості».
Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину а також у інших випадках, передбачених законами України .
Окрім того, ст. 89 КК України визначає, що в осіб після закінчення визначених цією статтею строків, судимість гаситься, особи визнаються такими, що не мають судимості, а отже, до них не можуть бути застосовані норми законів, які стосуються осіб що мають судимість. При цьому, в положеннях Кримінального Закону ніде і жодним чином не зазначено що одним із наслідків судимості, може бути відмова дітям або родичам цієї особи, у зайнятті посад у органах державних структур.
Отже, підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок: що будь які нормативно-правові акти, які б зазначали що особа, яка має батьків, з судимістю, не може обіймати посад в органах державної влади, є незаконними та такими, що суперечать положенням Конституції України. Громадяни України, фізичні і юридичні особи здійснюють свої права за принципом “дозволено все, що не заборонено законом“, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють свої повноваження за принципом “дозволено лише те, що передбачено законом” (положення ст. 19 Конституції України).
Крім того, треба додати що, незважаючи на правові аспекти цієї проблеми, на сьогоднішній день, в дійсності, переважній більшості осіб, відмовляють у можливості обіймати посади в органах державної влади. Попри це відділи кадрів державних органів не мають документально затверджених інструкцій на такі випадки й подібна відмова є грубим порушенням прав людини та фактично, є самоправством, що відповідно до ст. 356 КК України може розглядатися у кримінальній площині.
На сьогоднішній день, ця проблема є дійсно актуальною, і як наслідок, площина породжує численні корупційні та посередницькі схеми при працевлаштуванні з ланцюговою реакцією службових зловживань та економічних злочинів, безпосередньо за участі і державних посадовців різних рівнів, та звичайних громадян.
Автор публікації
