Неоднаразовий перепродаж не врятує від витребування майна від добросовісного набувача, якщо ця нерухомість вибула з володіння поза волею власника

Спо­ри за неза­кон­но при­ва­ти­зо­ва­не кому­наль­не май­но досить роз­по­всю­дже­ні і пото­чні вла­сни­ки нама­га­ю­ться всі­ля­ко уне­мо­жли­ви­ти витре­бу­ва­н­ня в них неру­хо­мо­сті пере­про­да­ю­чи таку неру­хо­мість на номі­наль­них вла­сни­ків або іно­ді дій­сно від­чу­жу­ю­чи її добро­со­ві­сним набу­ва­чам. Ста­т­тя 388 ЦК Укра­ї­ни вста­нов­лює випад­ки, коли вла­сник – місце­ва гро­ма­да має пра­во витре­бу­ва­ти май­но від добро­со­ві­сно­го набу­ва­ча. Один з таких випад­ків це тоді, коли май­но вибу­ло з воло­ді­н­ня вла­сни­ка «не з його волі, іншим шля­хом.»

Щодо вка­за­них обста­вин ВСУ висло­вив свою пози­цію у спра­ві № 6–2776цс16.

Так, згі­дно фабу­ли спра­ви неру­хо­ме май­но нале­жить до кому­наль­ної вла­сно­сті тери­то­рі­аль­ної гро­ма­ди м. Льво­ва від­по­від­но до ріше­н­ня Шев­чен­ків­сько­го рай­ви­кон­ко­му м. Льво­ва, пра­во кому­наль­ної вла­сно­сті було заре­є­стро­ва­не в уста­нов­ле­но­му поряд­ку. Зазна­че­не при­мі­ще­н­ня Львів­ська міська рада ніко­му не від­чу­жу­ва­ла. Про­те в ході про­ве­де­ної пере­вір­ки з’ясувалося, що на під­ста­ві ухва­ли Дро­го­би­цько­го міськра­йон­но­го суду Львів­ської обла­сті від 12 гру­дня 2011 року про визна­н­ня миро­вої уго­ди в спра­ві за позо­вом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 пра­во вла­сно­сті на нежи­ле при­мі­ще­н­ня було заре­є­стро­ва­не за ОСОБА_2, який у свою чер­гу 28 листо­па­да 2012 року про­дав при­мі­ще­н­ня від­по­від­а­чці. Згі­дно дого­во­ру купів­лі-про­да­жу від 28 листо­па­да 2012 року ОСОБА_2 про­дав вка­за­не при­мі­ще­н­ня ОСОБА_3, яка в подаль­шо­му від­чу­жи­ла його на під­ста­ві дого­во­ру купів­лі-про­да­жу ОСОБА_4. Після цьо­го остан­ній від­чу­жив при­мі­ще­н­ня ОСОБА_5, який в свою чер­гу про­дав при­мі­ще­н­ня ОСОБА_1 згі­дно з дого­во­ром купів­лі-про­да­жу від 24 кві­тня 2013 року. Тоб­то від­був­ся факт нео­дно­ра­зо­во­го пере­про­да­жу май­на.

Вер­хов­ний Суд вста­но­вив, що від­по­від­но до ста­тей 317, 319 ЦК Укра­ї­ни саме вла­сни­ку нале­жить пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся сво­їм май­ном за вла­сною волею. Пра­во вла­сни­ка на витре­бу­ва­н­ня май­на від добро­со­ві­сно­го набу­ва­ча на під­ста­ві части­ни пер­шої стат­ті 388 ЦК Укра­ї­ни пов’язується з тим, у який спо­сіб май­но вибу­ло з його воло­ді­н­ня. Ця нор­ма перед­ба­чає вичер­пне коло під­став, коли за вла­сни­ком збе­рі­га­є­ться пра­во на витре­бу­ва­н­ня сво­го май­на від добро­со­ві­сно­го набу­ва­ча.

Одним із випад­ків, коли май­но можли­во витре­бу­ва­ти від добро­со­ві­сно­го набу­ва­ча, є вибу­т­тя тако­го май­на поза волею вла­сни­ка або осо­би, якій він пере­дав май­но у воло­ді­н­ня, не з їхньої волі (пункт 3 части­ни 1 стат­ті 388 ЦК Укра­ї­ни). За змі­стом зазна­че­ної нор­ми май­но, яке вибу­ло з воло­ді­н­ня вла­сни­ка на під­ста­ві ріше­н­ня суду, ухва­ле­но­го щодо цьо­го май­на, але в подаль­шо­му ска­со­ва­но­го, слід вва­жа­ти таким, що вибу­ло з воло­ді­н­ня вла­сни­ка поза його волею.

У спра­ві, ріше­н­ня в якій пере­гля­да­ю­ться, спір­не нежи­ле при­мі­ще­н­ня вибу­ло з кому­наль­ної вла­сно­сті Львів­ської міської ради на під­ста­ві ріше­н­ня суду – ухва­ли про визна­н­ня миро­вої уго­ди, яка в подаль­шо­му була ска­со­ва­на. Таким чином, суд непра­виль­но засто­су­вав поло­же­н­ня стат­ті 388 ЦК Укра­ї­ни, помил­ко­во вва­жа­ю­чи, що за пра­ви­ла­ми цієї стат­ті при­мі­ще­н­ня немо­жли­во витре­бу­ва­ти у ОСОБА_1 як у добро­со­ві­сно­го набу­ва­ча.

Суди ниж­чої інстан­ції на зазна­че­не ува­ги не звер­ну­ли, наве­де­них обста­вин і сум­ні­вів щодо добро­со­ві­сно­сті ОСОБА_1 як набу­ва­ча нежи­ло­го при­мі­ще­н­ня не пере­ві­ри­ли, не з’ясували від­по­від­них обста­вин і не пере­ві­ри­ли дока­зів, що містя­ться в спра­ві, зокре­ма, щодо при­чин і обста­вин нео­дно­ра­зо­во­го пере­про­да­жу спір­но­го при­мі­ще­н­ня про­тя­гом незна­чно­го стро­ку – 5 міся­ців (з 28 листо­па­да 2012 року по 24 кві­тня 2013 року), не дали оцін­ки пове­дін­ці як про­дав­ців, так і поку­пців цьо­го при­мі­ще­н­ня, не пере­ві­ри­ли і пове­дін­ку остан­ньо­го поку­пця – від­по­від­а­чки ОСОБА_1, як перед купів­лею спір­но­го при­мі­ще­н­ня, так і після його при­дба­н­ня. Зали­шив­ши поза ува­гою зазна­че­не, суд не визна­чи­ли­ся з тим, чи зна­ла від­по­від­а­чка або, про­я­вив­ши при­найм­ні розум­ну оба­чність, чи могла і повин­на була зна­ти про те, що нежи­ле при­мі­ще­н­ня вибу­ло з воло­ді­н­ня міської ради з пору­ше­н­ням вимог зако­ну.

За таких обста­вин, у спра­ві, ріше­н­ня в якій пере­гля­да­ю­ться, суд непра­виль­но засто­су­вав нор­му мате­рі­аль­но­го пра­ва, але не вста­но­вив факти­чних обста­вин, від яких зале­жить пра­виль­не засто­су­ва­н­ня від­по­від­ної нор­ми і вирі­ше­н­ня спо­ру.

0

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Христина

0
Комен­та­рі: 0Публі­ка­ції: 33Реє­стра­ція: 29-12-2016
Під­три­май­те нас — поді­лі­ться цим запи­сом у соцме­ре­жах:

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю
ще...