Добросовісне користування майном не гарантує набуття такого за давністю користування

Дав­ність кори­сту­ва­н­ня є одні­єю з під­став набу­т­тя пра­ва вла­сно­сті на чуже май­но від­по­від­но до Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни.

У ч. 1 ст. 344 ЦК Укра­ї­ни  перед­ба­че­но, що осо­ба, яка добро­со­ві­сно заво­ло­ді­ла чужим май­ном і про­дов­жує від­кри­то й без­пе­рерв­но воло­ді­ти неру­хо­мим май­ном про­тя­гом 10 років або рухо­мим май­ном про­тя­гом 5 років, набу­ває пра­ва вла­сно­сті на ньо­го.

Отже, умо­ва­ми визна­н­ня пра­ва вла­сно­сті за набу­валь­ною дав­ні­стю є добро­со­ві­сне заво­ло­ді­н­ня чужим май­ном та від­кри­те воло­ді­н­ня ним про­тя­гом пев­но­го стро­ку.

При вирі­шен­ні пита­н­ня від­кри­то­сті та без­пе­рерв­но­сті воло­ді­н­ня чужим май­ном, в судо­вій пра­кти­ці, як пра­ви­ло, не вини­кає тру­дно­щів.

Про­те чи не най­біль­шою про­бле­мою для набу­ва­чів у цих спо­рах є дове­де­н­ня добро­со­ві­сно­сті під час заво­ло­ді­н­ня чужим май­ном.

Свою пози­цію з при­во­ду дано­го пита­н­ня виклав Вищий спе­ці­а­лі­зо­ва­ний суд з роз­гля­ду цивіль­них і кри­мі­наль­них справ у Поста­но­ві №5 від 7 люто­го 2014 року.

Від­по­від­но до роз’яснень, що містя­ться в п. 9 Поста­но­ви воло­ді­н­ня є добро­со­ві­сним, якщо осо­ба при заво­ло­дін­ні чужим май­ном не зна­ла і не могла зна­ти про від­су­тність у неї під­став для набу­т­тя пра­ва вла­сно­сті.

Воче­видь, пле­нум ВССУ при вирі­шен­ні пита­н­ня добро­со­ві­сно­сті заво­ло­ді­н­ня за набу­валь­ною дав­ні­стю звер­нув­ся до кри­те­рі­їв добро­со­ві­сно­го набу­ва­ча, що наво­ди­ться в ст. 330 та ст. 388 ЦК Укра­ї­ни. Згі­дно вка­за­них норм вба­ча­є­ться, що добро­со­ві­сний нaбу­вач це осoба, яка при­дба­лa май­но за від­пла­тним догoво­ром у осо­би, що не мaла пра­ва від­чу­жу­ва­ти цe май­но, про що набу­вач не знав і не міг зна­ти.

Судо­ва пра­кти­ка свід­чить, що  за таких умов, зна­чна, а може і навіть пере­ва­жна біль­шість справ про визна­н­ня пра­ва вла­сно­сті за набу­валь­ною дав­ні­стю завер­шу­є­ться від­мо­вою у позо­ві, адже в біль­шо­сті випад­ків набу­вач пре­кра­сно розу­міє, що річ якою він заво­ло­дів є чужою.

Однак існує також ще одна точка зору, вира­же­на на нор­ма­тив­но­му рів­ні.

На жаль, біль­шість суд­дів, роз­гля­да­ю­чи вка­за­ну кате­го­рію справ, не зна­йо­мі з пози­ці­єю Вер­хов­но­го суду Укра­ї­ни в цьо­му питан­ні.

Спра­ва в тому, що в листі ВСУ від 01 липня 2013 р. опри­лю­дне­ний «Ана­ліз деяких питань засто­су­ва­н­ня суда­ми зако­но­дав­ства про пра­во вла­сно­сті при роз­гля­ді цивіль­них справ» в роз­ді­лі Набу­валь­на дав­ність заува­жив, що для набу­т­тя пра­ва вла­сно­сті на май­но за набу­валь­ною дав­ні­стю згі­дно з пра­ви­ла­ми ст. 344 ЦК необ­хі­дно, щоб заво­ло­ді­н­ня май­ном було добро­со­ві­сним, тоб­то осо­ба при заво­ло­дін­ні май­ном не зна­ла і не могла зна­ти про від­су­тність у неї під­став для набу­т­тя пра­ва вла­сно­сті. Разом з тим факт обі­зна­но­сті осо­би про те, що вона не є вла­сни­ком речі, не виклю­чає добро­со­ві­сно­сті воло­ді­н­ня за умо­ви, що заво­ло­ді­н­ня май­ном не від­бу­ло­ся з пору­ше­н­ням норм пра­ва (викра­ден­н­ня, шахрай­ство).

Таким чином, ВСУ вка­зав, що якщо заво­ло­ді­н­ня річ­чю не від­бу­ло­ся шля­хом викра­де­н­ня чи шахрай­ства, то таке заво­ло­ді­н­ня є добро­со­ві­сним. Така пози­ція дій­сно надає можли­вість набу­ти май­но, який осо­ба кори­сту­є­ться добро­со­ві­сно та не один рік, у закон­ну вла­сність.

0

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Христина

0
Комен­та­рі: 0Публі­ка­ції: 33Реє­стра­ція: 29-12-2016

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю