Вчасне звернення до адвоката, при затриманні вбереже вас від обвинувачення у злочинах яких ви не вчиняли

Сімейний адвокат – це світова практика, при якій сім'я обирає адвоката, який займається юридичними питаннями

Юридичний супровід та юридичні консультації щодо переоформлення нерухомості та земельних питань

Юридичний супровід та юридичні консультації щодо переоформлення нерухомості та земельних питань

Slider

Добросовісне користування майном не гарантує набуття такого за давністю користування

Давність користування є однією з підстав набуття права власності на чуже майно відповідно до Цивільного кодексу України.

У ч. 1 ст. 344 ЦК України  передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито й безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває права власності на нього.

Отже, умовами визнання права власності за набувальною давністю є добросовісне заволодіння чужим майном та відкрите володіння ним протягом певного строку.

При вирішенні питання відкритості та безперервності володіння чужим майном, в судовій практиці, як правило, не виникає труднощів.

Проте чи не найбільшою проблемою для набувачів у цих спорах є доведення добросовісності під час заволодіння чужим майном.

Свою позицію з приводу даного питання виклав Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові №5 від 7 лютого 2014 року.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 9 Постанови володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Вочевидь, пленум ВССУ при вирішенні питання добросовісності заволодіння за набувальною давністю звернувся до критеріїв добросовісного набувача, що наводиться в ст. 330 та ст. 388 ЦК України. Згідно вказаних норм вбачається, що добросовісний нaбувач це осoба, яка придбалa майно за відплатним догoвором у особи, що не мaла права відчужувати цe майно, про що набувач не знав і не міг знати.

Судова практика свідчить, що  за таких умов, значна, а може і навіть переважна більшість справ про визнання права власності за набувальною давністю завершується відмовою у позові, адже в більшості випадків набувач прекрасно розуміє, що річ якою він заволодів є чужою.

Однак існує також ще одна точка зору, виражена на нормативному рівні.

На жаль, більшість суддів, розглядаючи вказану категорію справ, не знайомі з позицією Верховного суду України в цьому питанні.

Справа в тому, що в листі ВСУ від 01 липня 2013 р. оприлюднений «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» в розділі Набувальна давність зауважив, що для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викраденння, шахрайство).

Таким чином, ВСУ вказав, що якщо заволодіння річчю не відбулося шляхом викрадення чи шахрайства, то таке заволодіння є добросовісним. Така позиція дійсно надає можливість набути майно, який особа користується добросовісно та не один рік, у законну власність.

0

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Христина

0
Коментарі: 0Публікації: 33Реєстрація: 29-12-2016

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю