Складна ситуація в економіці нашої країни призвела до того, що більшість позичальників не мають змоги вчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання в частині повернення взятих раніше кредитних коштів. Величезний тягар заборгованості змусив останніх шукати способи вирішення цієї проблеми.
Мабуть, найбільш поширеним таким способом є спроба визнати кредитний договір недійсним в судовому порядку.
Доволі типовою підставою, з огляду на аналіз судової практики, для визнання договору недійсним є спроба позичальника довести, що банк перед його укладенням не надав повну й достовірну інформацію про умови кредитування. Зокрема, до такої інформації можна віднести і орієнтовну сукупну вартість кредиту.
На сьогоднішній день, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011 до спорів, які виникли з кредитних правовідносин в судовій практиці застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, в п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону і передбачений обов’язок кредитора повідомити споживача про орієнтовну сукупну вартість кредиту перед укладенням договору про його надання.
Крім того, відповідно до п. 3 постанови правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 р. “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно описана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.
Однак, як свідчить практика, доволі часто, банки укладаючи кредитні договори ігнорують вказану вимогу законодавства, що дає підставу споживачам для оспорювання такого договору. В основному у позовах посилаються на нечесну підприємницьку практику.
Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
За таких умов, неповідомлення банком інформації про сукупну вартість наданого кредиту перед укладенням договору є приховування від споживача необхідної йому інформації, що вводить споживача в оману стосовно умов договору.
За таких обставин, винесено вже кілька позитивних рішень ВССУ на користь позичальників:
– ухвала ВССУ від 23 жовтня 2014 р. у справі № 6-26251св14;
– ухвала ВССУ від 23 вересня 2015 р. у справі № 6-10901св15;
– ухвала ВССУ від 25 травна 2016 р. у справі № 667/3659/15;
– ухвала ВССУ від 26 жовтня 2016 р. у справі № 449/1318/13;
– ухвала ВССУ від 23 січня 2017 р. у справі № 569/19957/14.
По всіх цих справах, в якості підстав для визнання кредитного договору недійсним в першу чергу зверталась увага на те, що позичальнику не була доведена до відома інформація про сукупну вартість кредиту.