Ось і вийшов осінній випуск журналу SUPER Львів. І серед великої кількості цікавого матеріалу, тут є і коментар керівника нашого адвокатського бюро – Зелінської Світлани Віталіївни.
І хоча наш улюблений керівник не мала бажання висвітлювати цю новину на сайті адвокатського бюро Зелінської та у соціальних мережах, все ж таки ми вирішили поділитись цією приємною новиною.
Адвокат Зелінська відповідаючи на запитання поставлене головним редактором, стосовно життєвих університетів, та прагнення працювати за покликанням а не за вдачею, навела приклад свою життєву біографію. Адже щоб здійснити мрію свого дитинства нашому керівнику довелось здобути дві вищі освіти, та пройти важкий життєвий шлях.
Нижче наводимо текст цієї невеликої але змістовної відповіді адвоката Світлани Зелінської на поставлене у обговоренні запитання:
Нагадаю, темою обговорення були такі питання: Чи завжди обираючи освіту, ми обираємо й свою мрію? Чи завжди йдемо протореними шляхами наших батьків? Чи завжди здобута освіта стає справою нашого життя? Чи завжди успішність – запорука отриманої якісної освіти?
З дитинства мій батько прививав мені почуття суворої дисципліни та справедливості. І саме завдяки цим принципам, напевно, у мене з’явилася мрія стати адвокатом, – таким, як показують у фільмах, які дійсно здатні захистити людину. Однак, коли я розповіла про свою мрію батькам, вони були проти, тому що в ті часи юристи надто залежали від системи. Тож мені довелося вступати в радіотехнічний технікум, а потім у “Львівську політехніку”.
То були дуже важкі часи – період змін і перебудови. Коли дозволили кооперативи, я наважилась узяти кредит і відкрити власний бізнес. Однак не полишала своєї мрії. Влаштувалась на роботу до міської ради та вступила на заочне навчання до Університету ім. Івана Франка на юрфак.
Для того, щоб стати дійсно хорошим адвокатом, яким я завжди мріяла бути, понад десять років пропрацювала в юридичному відділі міської ради задля досвіду. Я можу гордитись тим, що під час роботи у цій установі та незалежно від каденцій мерів, я змогла втримати свою позицію справедливості.
І лише 5 років тому я відчула, що готова піти з державної служби, та присвятити своє життя захисту прав громадян. Моя мрія збулась! І тепер, на прикладі свого життя, я розумію, наскільки важливо, щоб молодь отримувала саме ту освіту, яку підказує їм серце. Тому, як би я не хотіла щоб мої діти продовжували справу мого життя, я ніколи не переконуватиму їх стати юристами, якщо вони бачать себе кимось іншим. Адже кожна людина повинна бути на своєму місці – тільки там вона зможе досягти успіху і бути максимально корисною для суспільства.